10 Питання для ск

Генеральна схема планування території України - містобудівна документація, що визначає концептуальні вирішення планування та використання території України;

Надання земельних ділянок для будівництва об'єктів житлового і промислового будівництва і їх подальшої експлуатації проводиться лише за наявності позитивного висновку державних органів охорони навколишнього природного середовища України та санітарно-епідеміологічного нагляду.

Про регулювання містобудівної діяльності (2011р)

Стаття 8. Організація планування та забудови територій

1. Планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

2. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

3. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Стаття 18. План зонування території

1. План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

9 Питання для ск

Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**

Територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в т.ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну.

2.2 До сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т.ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування.

2.3 Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними виробничих об'єктів, у т.ч. комплексів наукових установ з дослідними підприємствами, комунально-складських об'єктів, підприємств з виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів; санітарно-захисних зон промислових підприємств; об'єктів спецпризначення (для потреб оборони); споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського й приміського сполучення внутрішньоміської вулично-дорожної і транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, що працює на підприємствах міста.

Примітка. Промислові підприємства, які не виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищених рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не вимагають під'їзних залізниць, допускається розміщувати у межах сельбищних територій або поблизу них з дотриманням санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

2.4 До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені й водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів; заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні зони (у містах і селищах, що мають лікувальні ресурси).

Територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням повинна поділятися на сельбищну й виробничу.

До сельбищної території входять житлові території, ділянки установ і підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми.

До виробничих територій входять зони і ділянки підприємств з виробництва й переробки сільськогосподарської продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарських машин і автомашин, дільниці комунально-складських та інших об'єктів, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, інші території.

З метою контролю за станом санітарно-екологічного режиму міст та великих промислових центрів, інших населених пунктів передбачаються максимально-допустимі нормативи ГДК шкідливих речовин в атмосферному повітрі, водоймах, ґрунтах, перевищення яких є небезпечним для людей. Для забезпечення умов життєдіяльності та екологічної безпеки людини навколо промислових підприємств та об’єктів із технологічними процесами, які супроводжуються викидами шкідливих речовин у довкілля, створюються захисні, охоронні та санітарно-захисні зони. А в кварталах, мікрорайонах міських та сільських поселень облаштовуються зелені зони.

ПРАВИЛА уримання зелених насаджень у населених пунктах України (2006)

За функціональними ознаками міські зелені насадження

діляться на три групи:

Зелені насадження загального користування зелені насадження, які розташовані на території загальноміських і районних парків, спеціалізованих парків, парків культури та відпочинку; на територіях зоопарків та ботанічних садів, міських садів і садів житлових районів, міжквартальних або при групі житлових будинків; скверів, бульварів, насадження на схилах, набережних, лісопарків, лугопарків, гідропарків і інших, які мають вільний доступ для відпочинку.

Зелені насадження обмеженого користування - насадження на територіях громадських і житлових будинків, шкіл, дитячих установ, вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, профтехучилищ, закладів охорони здоров'я, промислових підприємств і складських зон, санаторіїв, культурно-освітніх і спортивно-оздоровчих установ та інші.

Зелені насадження спеціального призначення - насадження транспортних магістралей і вулиць; на ділянках санітарно-захисних зон довкола промислових підприємств; виставок, кладовищ і крематоріїв, ліній електропередач високої напруги; лісомеліоративні, водоохоронні, вітрозахисні, протиерозійні, насадження розсадників, квітникарських господарств, пришляхові насадження в межах населених пунктів.

8.Вимоги екологічної безпеки щодо продуктів харчування та продукції сільськогосподарського виробництва. Виробництво високоякiсної продукцiї є першорядним обовязком кожного сiльськогосподарського товаровиробника. Залежно вiд якостi цiєї продукцiї визначається попит на неї споживачiв, реалiзацiя i одержання прибутку, наступне її виробництво, спроможнiсть бути конкурентоздатною на ринку, як на внутрiшньому, так i на зовнiшньому. За загальним поняттям якiсть продукцiї (у тому числі сiльськогосподарської) - це сукупнiсть споживчих властивостей товарiв, продуктiв, що забезпечують певнi потреби населення та народного господарства вiдповiдно до її призначення. Система якостi повинна функцiонувати таким чином, щоб забезпечити упевненiсть у тому, що протягом певного часу пiсля її використання не виявляться недолiки. Серед правових актiв, що стосуються якостi визначним є Закон "Про якiсть та безпеку харчових продуктiв i продовольчої сировини", прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1997 р. У ст. 1 цього Закону викладено поняття якостi продуктiв харчування, а саме: якiсть харчового продукту являє собою сукупнiсть властивостей харчового продукту,що визначає його здатнiсть забезпечувати потребу органiзму людини в енергiї, поживних та ароматизованих речовинах,безпеку для її здоровя, стабiльнiсть складу i споживчих властивостей протягом строку придатностi до споживання.

У цьому Законi наведенi термiни та дається пояснення щодо їх значення стосовно якостi i безпеки харчових продуктiв i продовольчої сировини. Зокрема, безпека останнiх ознак, вiдсутнiсть токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної чи iншої несприятливої для органiзму людини дiї харчових продуктiв при їхньому споживаннi у загальноприйнятних кiлькостях, межi яких встановлюють Мiнiстерством охорони здоровя України та iн.

Цей Закон встановлює правовi засади забезпечення якостi i безпеки харчових продуктiв, продовольчої сировини для здоровя населення, регулює вiдносини мiж органами виконавчої влади i виробниками, продавцями (постачальниками i споживачами) пiд час розробки, виробництва, ввезення на митну територiю України, закупiвлi, постачання, зберiгання, транспортування, реалiзацiї, використання, споживання та утилiзацiї харчових продуктiв, продовольчої сировини, а також надання послуг у сферi громадського харчування.

Забезпечення належної якостi вирощуваної сiльськогосподарської продукцiї, харчових продуктiв i продовольчої сировини має визначне системне значення i характеризується вiдповiдними принципами. Закон "Про якiсть та безпеку харчових продуктiв i продовольчої сировини", прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1997 р., закрiпив, шо держава забезпечує безпечність та якість харчових продуктів з метою захисту життя і здоров'я населення від шкідливих факторів, які можуть бути присутніми у харчових продуктах, шляхом:

встановлення обов'язкових параметрів безпечності для харчових продуктів;

встановлення мінімальних специфікацій якості харчових продуктів у технічних регламентах;

встановлення санітарних заходів і ветеринарно-санітарних вимог для потужностей (об'єктів) та осіб, які зайняті у процесі виробництва, продажу (постачання), зберігання (експонування) харчових продуктів;

забезпечення безпечності нових харчових продуктів для споживання людьми до початку їх обігу в Україні;

встановлення стандартів для харчових продуктів з метою їх ідентифікації;

забезпечення наявності у харчових продуктах для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктах і дієтичних добавках заявлених особливих характеристик та їх безпечності для споживання людьми, зокрема особами, які мають особливі дієтичні потреби;

інформування та підвищення обізнаності виробників, продавців (постачальників) і споживачів стосовно безпечності харчових продуктів та належної виробничої практики;

встановлення вимог щодо знань та умінь відповідального персоналу виробників, продавців (постачальників);

встановлення вимог щодо стану здоров'я відповідального персоналу виробників, продавців (постачальників);

участі у роботі відповідних міжнародних організацій, які встановлюють санітарні заходи та стандарти харчових продуктів на регіональному і світовому рівнях;

здійснення державного контролю на потужностях (об'єктах), де виробляються та переробляються продукти, що становлять значний ризик для здоров'я і життя людей;

здійснення державного нагляду з метою перевірки виконання виробниками та продавцями (постачальниками) об'єктів санітарних заходів вимог цього Закону;

виявлення порушень цього Закону та здійснення необхідних заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, які не виконують положення цього Закону.

Стаття 4. Державні органи, що забезпечують розробку, затвердження та впровадження санітарних заходів щодо безпечності та якості харчових продуктів

1. До системи державних органів, які в межах їх компетенції забезпечують розробку, затвердження та впровадження санітарних заходів, а також державний контроль та нагляд за їх виконанням входять:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я;

Державна санітарно-епідеміологічна служба України (далі - Санітарна служба);

Державна служба ветеринарної медицини України (далі - Ветеринарна служба);

центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики;

центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики.

2. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я є органом, який затверджує належний рівень захисту здоров'я людей, обов'язкові параметри безпечності та мінімальні специфікації якості харчових продуктів, звід правил і належну практику виробництва харчових продуктів та координує діяльність органів виконавчої влади з питань безпечності та якості харчових продуктів.

На рiвнi законодавчих актiв та нормативно-технiчних документiв встановлено також конкретнi вимоги до екологiчної безпеки вирощуваної в Українi та iмпортованої сировини продукцiї рослинництва i тваринництва, в тому числi й у переробленому виглядi. Грунтовнiсть таких вимог обумовлена застосуванням хiмiчних засобiв захисту i стимулювання росту рослин, впровадженням у країнах-iмпортерах генної iнженерiї, використанням рiзних (iнколи заборонених у цих країнах) стимуляторiв росту в галузях мясного скотарства i птахiвництва. Скажiмо, Законом "Про пестициди i агрохiмiкати" врегульовано правовi вiдносини, повязанi з державною реєстрацiєю, виробництвом, закупiвлею, транспортуванням, зберiганням, реалiзацiєю та безпечним для здоровя людини i навколишнього природного середовища застосуванням пестицидiв i агрохiмiкатiв. Ним спецiально визначено права та обовязки пiдприємств, установ, органiзацiй i громадян, а також повноваження органiв державної виконавчої влади i посадових осiб у вiдповiднiй сферi. Цей Закон закрiпив вимоги до якостi за критерiями безпечностi сiльськогосподарської сировини i харчових продуктiв. Так у ст. 18 даного акта зазначено, що

Сільськогосподарська сировина повинна відповідати санітарним вимогам щодо максимальних меж залишків (максимально допустимий рівень залишків) пестицидів і агрохімікатів.

Рішення про порядок використання сільськогосподарської сировини, яка не відповідає цим вимогам, приймають центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, відповідно до їх компетенції.

Сільськогосподарська сировина, яка не може бути використана, підлягає вилученню, утилізації і знищенню у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

САМОКОНТРОЛЬ №7

Безпека продуктів через призму гмо

Небезпека ГМО полягає в тому, що наслідки їх впливу на навколишнє природне середовище, на людину, її життя i здоров'я досі не досліджені. Український споживач, як і кожен громадянин світу повинен бути попереджений. Якщо там є генетично модифікованйи організм і цей продукт дешевий, мешканець може його купити. В іншому разі, якщо людина дізналася з телебачення, що ГМО має деяку шкоду і вважає, що це негативно позначиться на власному здоров'ї та здоров'ї рідних, він матиме змогу відмовитися від цього продукту". Наразі лікарі побічних ефектів від споживання генетично модифікованих продуктів не виявили. Втім ефекти можуть проявитися через десятки років. Тому мешканці повинні знати що вони споживають. Між тим Урядова постанова забороняє ввезення, виробництво та реалізацію продуктів дитячого харчування, що містять генетично модифіковані організми, а також передбачає розміщення інформації про якісний склад ГМО, вміст яких перевищує 0,9%.

«Людина є тим, що вона їсть». Для споживача важливо мати певні критерії добору продуктів. По-перше, на упаковці повинна надаватися найповніша інформація про продукт. Цим виказується повага до споживача і бажання виробника відкрити природу продуктів харчування.

Громадськість багатьох країн виявляє серйозне занепокоєння щодо Гм-продуктів як недостатньо вивчених і які становлять ризик і небезпеку для всіх живих організмів.

Альтернативою «новій їжі» є органічна продукція, яка останнім часом впевнено посувається на ринки розвинутих країн, і попит на яку постійно зростає. Сучасне органічне виробництво побудоване на поєднанні традиційних, «дідівських» методів і сучасних технологій, що дозволяють вести масштабний виробничий процес.

Однією з проблем України є відсутність процедури сертифікації органічної продукції.