4. Поняття та види державних стандартів.

У законі розкрита юридична природа державних екологічних стандартів. Під ними розуміють обов'язкові до виконання державні стандарти, які визначають поняття і терміни, режим використан¬ня й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навко¬лишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забруднення навколишнього середовища на здоров 'я людей, інші питання, пов 'язані з охороною навколишнього природного середовища і використанням природних ресурсів (ст. 32 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”).

Загальні засади визначаються законом України. Екологічна стандартизація є складовою частиною стандартизації в цілому. Під останньою відповідно до Закону України «Про стандартизацію» розуміють діяльність, що полягає у встановленні вимог для загаль-ного і багаторазового їх застосування з метою досягнення опти-мального результату в певній сфері суспільної діяльності.

Вимоги, які встановлюються в стандартах, мають відповідати сучасним досягненням науки і техніки, а також міжнародним та регіональним стандартам.

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автоном-ної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого само-врядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень, установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і ви¬конувати роботи зі стандартизації, зокрема: а) розробляти, схвалю¬вати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування; б) подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації пропозиції щодо створен¬ня технічних комітетів стандартизації та розроблення національних стандартів чи прийняття як національних стандартів міжнародних (регіональних) чи власних стандартів.

Екологічні вимоги містяться як у спеціальних екологічних стан¬дартах, так і стандартах для промисловості, транспорту, сільського господарства тощо. В останньому випадку вимоги охорони навко¬лишнього природного середовища і раціонального природокорис¬тування є складовими вимог до якості продукції, робіт і послуг, енергозберігаючих і безвідходних технологій, інших виробничих процесів.

З урахуванням цих загальних засад під екологічною стандарти¬зацією розуміють врегульовану в законодавчому порядку діяльність уповноважених на те органів по встановленню розрахованих на бага-торазове використання правил і вимог у сфері охорони навколишньо¬го середовища, забезпечення екологічної безпеки і раціонального вико-ристання природних ресурсів.

На сферу екологічної стандартизації певною мірою поши-рюється порядок застосування стандартів, передбачений ст. 12 Закону України «Про стандартизацію». У ній, зокрема, говориться, що стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах, а також на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством.

Обов'язковий порядок, зокрема, встановлено: для всіх суб'єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах; для учасників угоди (контрак¬ту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, як¬що в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позна¬чення цих стандартів у її маркуванні; для виробника чи постачаль¬ника, якщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандартів.

У 1993 р. Україна вступила до Міжнародної організації стандар¬тизації (180). Указом Президента України від 23 лютого 2004 р. «Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції» по¬ставлено завдання:

— завершити перегляд основоположних стандартів національної

системи стандартизації з урахуванням вимог міжнародної та євро¬

пейської систем стандартизації та сертифікації;

— забезпечити державну підтримку впровадження систем уп¬

равління якістю на підприємствах відповідно до стандартів 150.

Йдеться, зокрема, про міжнародні стандарти ДСТУ І8О 14001—97,

ДСТУ І8О 14004-97, ДСТУ І5О 14010-97, ДСТУ І8О 14011-97,

ДСТУ І8О 14012—97, які встановлюють загальні правила управлін¬

ня довкіллям, принципи та процедури екологічного аудиту тощо.

За визначенням ДСТУ І8О 14001—97, система управління якістю навколишнього середовища є частиною загальної системи управління, яка охоплює організаційну структуру, діяльність щодо пла¬нування, розподіл відповідальності, практичну роботу, процедури, процеси та ресурси для розробки, впровадження, досягнення цілей, оцінки досягнутого в рамках реалізації екологічної політики. В ос¬нові системи управління навколишнім середовищем лежить пер¬винний екологічний аналіз, що являє собою комплекс взаємо¬пов'язаних прийомів, методів, способів і засобів для вивчення, аналізування (експертного оцінювання) і узагальнення тенденцій і напрямів діяльності промислового підприємства в галузі охорони навколишнього середовища, що є діючим інструментом оператив¬ного управління екологічними характеристиками підприємства.

У процесі проведення первинного екологічного аналізу мають бути виявлені причини і фактори, що впливають на екологічні ха¬рактеристики промислового підприємства, їхня взаємозумов¬леність, характеристики елементів діяльності, продукції і послуг, взаємодіючих з навколишнім середовищем (екологічних аспектів), характер і масштаб їхнього впливу на компоненти навколишнього середовища (атмосферне повітря, водні об'єкти, землі, біосферу, соціальне середовище).

Згідно з Міжнародним стандартом І8О 14001 метою первинно¬го екологічного аналізу є одержання достовірних даних, що стосу¬ються усіх видів впливів на навколишнє середовище в результаті функціонування підприємства, встановлення значущості кожного з них і зосередження наявних у підприємства ресурсів і зусиль на мінімізацію цих впливів шляхом створення і впровадження адек¬ватної системи управління навколишнім середовищем, що гаран¬тує стабільний (сталий) розвиток промислового підприємства.

Виділяючи промислове підприємство як центральний об'єкт, діяльність якого негативно впливає на якість навколишнього сере¬довища, Міжнародний стандарт 180 14001 формулює такі основні завдання первинного екологічного обліку (аналізу) на підпри¬ємстві: ідентифікація вимог законодавчих, нормативних та інших регламентуючих документів стосовно діяльності, продукції і послуг аналізованого підприємства; ідентифікація всіх джерел забруднен¬ня і вивчення їхніх впливів на навколишнє середовище з установ¬ленням їхніх проявів і пов'язаних з ними можливих наслідків; вив¬чення й оцінювання природоохоронної діяльності підприємства; вивчення методів і механізмів управління навколишнім середови-щем, застосовуваних або які можуть бути застосовані в природоохоронній діяльності підприємства; ідентифікація існуючого досвіду, політики і методик у сфері екологічного маркетингу, укла¬дання контрактів, взаємодії з постачальниками; вивчення інфор¬мації про аварійні ситуації, що мали місце, аварії, позаштатні си¬туації, їх наслідки для підприємств і для навколишнього середови¬ща; ідентифікація сприятливих можливостей і резервів, що є в на¬явності у підприємства для одержання конкурентних переваг, пов'язаних з гарантіями екологічної безпеки; самоконтроль еко¬логічних характеристик підприємства для запобігання порушенням екологічних вимог.

Дія вказаних міжнародних стандартів забезпечується в Україні контролем з боку Держспоживстандарту та його органів, чинним законодавством, а також системою національних екологічних стан¬дартів. До системи цих стандартів, зокрема, належать:

— ДСП 201—97 «Державні санітарні правила охорони атмосфери повітря населенних місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами»;

— СанПіН № 3898—85 «Гранична кількість токсичних промислових відходів, що дозволяються до збереження на смітниках твердих побутових відходів»;

— СанПіН 3210—85 «ПДК хімічних речовин у ґрунті»;

— СанПіН 42—128—4433—87 «Санітарні норми допустимих концентрацій хімічних речовин у грунті» ;

— СанПіН 4630—88 «Санітарні правила і норми охорони поверхневих вод від забруднення».

Обов'язкові до впровадження стандарти забезпечуються інститутом юридичної відповідальності.

ск 4. Яке значення для досягнення безпечного для життя і здоров'я довкілля мають державні стандарти? Наведіть приклади. (чесно, того ніде нема, але якщо подумати логічно, то завдання велике, випливає з визначення державних стандартів) а приклади…мабуть підійдуть ті, що вище виділені. А, і ще до значення можна додати те, що Обов'язкові до впровадження стандарти забезпечуються інститутом юридичної відповідальності.

АБО:

5. Правове регулювання екологічної стандартизації

Здійснення екологічної стандартизації регулюється:

· Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст. 31, 32);

· Декретом Кабінету Міністрів України „Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 року;

· Законом України “Про стандартизацію” від 17 травня 2001 року;

· Законом України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” від 1 грудня 2005 року;

Екологічна стандартизація – це врегульована в законодавчому порядку діяльність уповноважених на те органів щодо прийняття екологічних стандартів.

Екологічні стандарти – це нормативно-технічні документи, які визначають поняття і терміни, режим використання і охорони природних ресурсів, методи контролю за станом довкілля, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забруднення довкілля на здоров’я людей, інші питання, пов’язані з охороною довкілля і використання природних ресурсів.

Екологічні стандарти не є нормативно-правовими актами і застосовуються на добровільних засадах.

Державним органом, уповноваженим приймати екологічні стандарти, є Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики України.

Законодавство передбачає таку систему екологічних стандартів:

1) державні стандарти України (ДСТУ) та державні класифікатори (ДК) – затверджуються тільки Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, державні будівельні норми (ДБН) – затверджуються Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, міждержавні стандарти (ІСО, ГОСТ, ІЕК, ЕН тощо) – застосовуються на підставі міжнародних угод України (наприклад: ДСТУ IСO 14020-2003 Екологічні маркування та декларації. Загальні принципи; ДСТУ IСO 14031:2004 Екологічне керування. Настанови щодо оцінювання екологічної характеристики; ДСТУ 4808:2007 Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води і правила вибирання; ДК 005-96 Класифікатор відходів);

2) кодекси усталеної практики – нормативно-технічні документи, що містять практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкції чи виробів – можуть бути як стандартом, так і його частиною чи окремим документом;

3) галузеві стандарти України (ГСТУ) – нормативно-технічні документи, які затверджуються міністерствами і відомствами (у тому числі й Мінприроди) і реєструються в Держспоживстандарті України (наприклад, ГСТУ 41-00032626-00-007-97 Охорона довкілля. Спорудження розвідувальних і експлуатаційних свердловин на нафту та газ на суші. Правила проведення);

4) стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок[1];

5) технічні умови (ТУ) – нормативно-технічні документи, що встановлюють технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, перебіги та послуги – можуть бути стандартом, його частиною, або окремим документом; можуть розроблятися самими підприємствами – виробниками відповідної продукції[2];

6) стандарти підприємств (СТП) – нормативно-технічні документи підприємств[3].

5. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ЕКОЛОГІЧНИХ НОРМАТИВІВ. (йому повністю відповідає ск № 5. Які екологічні нормативи можете Ви назвати? Що покладено в основу екологічного нормування?))

1. Правове регулювання екологічного нормування

Система екологічного нормування передбачена: ст. 33 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року.

Екологічне нормування – це обмеження негативного впливу на довкілля через встановлення обов’язкових нормативів такого впливу. Це означає, що екологічні нормативи можуть міститися тільки у нормативно-правових актах, або правових актах управління чи договорах, що носять обов’язковий характер.

Екологічний норматив – це граничний кількісний показник негативного впливу на довкілля.

Система екологічного нормування являє собою сукупність екологічних нормативів, що містяться в екологічному законодавстві України, а також визначення порядку їх встановлення, зміни та скасування. Вона охоплює такі види екологічних нормативів:

а) нормативи безпечності довкілля: гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у природних об’єктах (ГДК), гранично допустимі рівні негативного впливу на довкілля (ГДР), нормативи екологічного ризику;

б) нормативи якості довкілля: ГДКякості, показники якості (фізичні, біологічні, хімічні, радіаційні тощо);

в) нормативи забруднень довкілля небезпечними речовинами, фізичними та біологічними чинниками: гранично допустимі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря (ГДВ), гранично допустимі скиди шкідливих речовин у водні об’єкти (ГДС), ГДРджерела, ліміти на розміщення відходів тощо;

г) нормативи використання природних ресурсів: ліміти, квоти, нормативи рекреаційної навантаженості тощо;

ґ) інші екологічні нормативи (природного провітрювання, освітленості тощо).

Екологічні нормативи розробляють та вводять у дію органи Мінприроди, МОЗ, та інші уповноважені на те державні органи. Екологічні нормативи можуть розроблятися для кожного окремого джерела забруднення самими підприємствами – забруднювачами і затверджуватися органами Мінприроди (наприклад, ГДВ, ГДС).

2. Правове значення нормативів ГДК

ГДК – норматив гранично допустимої концентрації шкідливих речовин у природних об’єктах. Є критерієм якості довкілля, тобто фактично встановлює параметри безпечності довкілля.

ГДК – це така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутнього поколінь.

ГДК встановлюється Мінприроди та МОЗ. Нормативи ГДК та ГДР є єдиними для всієї території України. Нормативи ГДК розробляються у ході гігієнічної регламентації згідно з Положенням про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних чинників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 року № 420.

У разі необхідності для лікувально-оздоровчих, курортних, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш жорсткі нормативи ГДК забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на довкілля.

Правове значення нормативів ГДК полягає у тому, що у разі їх перевищення вважається, що стан довкілля є екологічно небезпечним і потребує вжиття невідкладних заходів для його поліпшення (порушується право кожного на безпечне довкілля, гарантоване ст. 50 Конституції України).

3. Правове значення нормативів ГДВ, ГДС, ГДР

Нормативи ГДВ, ГДС і ГДР – це локальні нормативи, які розробляються самими підприємствами – забруднювачами для кожного джерела забруднення окремо (для кожної труби) і затверджуються органами Мінприроди у дозволах на забруднення довкілля.

ГДС – гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти. Це маса речовин у стічних водах, яка максимально допустима до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. Їх встановлення регулюється Водним кодексом України від 6 червня 1995 року і Порядком розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 року № 1100;

ГДР – гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на довкілля. Їх встановлення регулюється Законом України „Про охорону атмосферного повітря” в редакції від 21 червня 2001 року, а також Порядком розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 300;

ГДВ – гранично допустимі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря – це максимальна кількість шкідливих речовин, що може бути викинута в атмосферне повітря за одиницю часу від одного, або сукупності джерел забруднення атмосфери. ГДВ встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери на діючому підприємстві за умови, що викиди шкідливих речовин від одного джерела або від сукупності інших джерел населеного пункту з урахуванням промислового розвитку та розсіювання забруднюючих речовин в атмосфері не створять приземної концентрації шкідливих речовин, яка перевищує ГДК. Їх встановлення регулюється Законом України „Про охорону атмосферного повітря” в редакції від 21 червня 2001 року, а також Порядком розроблення і затвердження нормативів ГДВ забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1780. На виконання останнього Мінприроди своїм наказом від 27 червня 2006 року № 309 затвердило Нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.

Правове значення нормативів ГДВ, ГДС і ГДР полягає у нормуванні негативного впливу на довкілля. У разі порушення підприємством встановлених для нього нормативів ГДВ, ГДС чи ГДР, забруднення довкілля вважається екологічним правопорушенням, що є підставою для притягнення підприємства до правової відповідальності.

4. Лімітування та квотування спеціального використання природних ресурсів

Лімітування регулюється:

 Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” (ст. 33);

 Положенням про порядок встановлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459 та іншими нормативними актами.

Лімітування та квотування – це нормування спеціального використання природних ресурсів, яке виражається у встановленні максимальної кількості природних ресурсів, які можуть бути використані суб’єктом за певний період часу (зазвичай – рік).

Квотування – є різновидом лімітування. Поняття „квотування” використовується, здебільшого, у двох значеннях:

а) квоти на видобуток корисних копалин – це те саме, що ліміти, але застосовуються для нормування видобутку корисних копалин згідно зі ст. 52 Кодексу України про надра від 27 липня 1994 року та відповідно до Положення про порядок установлення квот на видобуток окремих видів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 року № 862;

б) квоти спеціального використання рибних запасів та інших об'єктів водного промислу загальнодержавного значення – розподіл загальнодержавних лімітів спеціального використання водних живих ресурсів для кожного окремого користувача. Ліміти співвідносяться із квотами таким чином: ліміти спеціального використання водних живих ресурсів встановлюються Мінприроди щороку для кожного виду таких ресурсів окремо і є єдиними для всієї України; на підставі встановлених Мінприроди лімітів Держкомрибгосп щороку виділяє для кожного окремого рибогосподарського підприємства квоти на спеціальне використання водних живих ресурсів: сума всіх виділених квот не повинна перевищувати встановленого Мінприроди ліміту. Квоти лову риби визначаються у дозволах, що видаються органами Держкомрибгоспу згідно зі ст. 3 Закону України „Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них” від 6 лютого 2003 року.

6. Поняття і види екологічних вимог щодо окремих видів діяльності+ 6 ск - Що таке екологічні вимоги? Для яких об’єктів та видів діяльності їх встановлюють?

Екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності – норми, що передбачають певний набір екологічних стандартів та нормативів, правил використання устаткування та механізмів, а також встановлюють інші обмеження щодо здійснення шкідливої діяльності.

Недотримання вимог екологічної безпеки створює екологічно небезпечну ситуацію, яка загрожує стану навколишнього природного середовища та здоров'ю людини, спричиняє різноманітні наслідки. Вимоги екологічної безпеки в законі сформульовані за трьома напрямами: за господарськими суб'єктами, стадіями господарського процесу, видами господарської діяльності.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» окремо закріплює вимоги екологічної безпеки за видами господарської діяльності у: сільському господарстві, промисловості, транспорті, при розміщенні та розвитку населених пунктів. Згідно зі ст. 58 Закону вимоги екологічної безпеки поширюються повною мірою на військові і оборонні об'єкти, а також на об'єкти органів внутрішніх справ і державної безпеки. Цих вимог повинні також додержуватися при дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщень військ і військової техніки.

Забезпечення екологічної безпеки знаходить своє правове закріплення в нормативних актах, які регулюють окремі види господарської діяльності або використання та охорону природних ресурсів. Зокрема, Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 року регулює правові відносини, пов'язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів (статті 3, 6—9, 13, 18—20 та ін.). Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року (статті 3, 8, 13, 17 та ін.) спрямований на попередження настання екологічної небезпеки у процесі поводження з радіоактивними матеріалами і відходами, у процесі використання ядерної енергії, на радіаційний захист населення. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 року (статті 1, 3, 4), регламентує забезпечення вимог екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях. Існують екологічні вимоги щодо застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів.

Вимоги екологічної безпеки знаходять своє закріплення в обов'язкових нормах, правилах, стандартах щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів тощо. Так, у ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачена система екологічних нормативів. Вони встановлюють гранично допустимі викиди та скиди в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися також нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

Щодо об’єктів для яких вони встановлюються, то думаю, для суб’єктів господарської діяльності, які своєю діяльністю впливають на стан навколишнього середовища, використовують природні ресурси.

7. Вимоги екологічної безпеки щодо планування та забудови територій.

Про охорону навколишнього природного середовища

Стаття 59. Екологічні вимоги при розміщенні і розвитку

населених пунктів

Планіровка, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місцевих рад з урахуванням екологічної ємкості територій, додержанням вимог охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

При розробці генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встановлюють режим використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з місцевими радами, на території яких вони знаходяться, відповідно до законодавства України.

Планування та забудова населених пунктів здійснюється на, підставі кількох видів планової документації: генерального плану населеного пункту; плану червоних ліній, проекту забудови території; плану земельно-господарського устрою. Правовою основою для відповідної діяльності є Закони України від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування» та «Про регулювання містобудівної діяльності» 2011 р, а також різноманітні державні будівельні норми (ДБН), згідно з якими здійснюється розробка проектів планування і забудови населених пунктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов.

Генеральний план населеного пункту є головним містобудівним документом. При розробці генеральних планів населених пунктів враховується зональність, екологічна безпека, раціональна організація території.