5

Тема 7. Економіко-правові аспекти банкрутства та ліквідації підприємства

1. Функції та завдання інституту банкрутства підприємства.

2. Задоволення претензій кредиторів.

3. Фінансове забезпечення ліквідаційних процедур.

4. Фіктивне, приховане, умисне банкрутство.

Реферати на теми:

1. “Податкові аспекти банкрутства та ліквідації підприємства”.

2. “Функції та обов'язки розпорядника майна в процесі санації та ліквідації підприємств”.

1. Функції та завдання інституту банкрутства підприємства.

Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з явищем банкрутства. Поступово в цивільному та торговельному законодавстві більшості країн було запровадже­но норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задовольнити позови та претензії кредиторів. Вид покарання неспроможного боржника тепер значною мірою залежить від того, з яких причин боржник став банкрутом.

Законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:

1) запобігати непродуктивному використанню активів підпри­ємств;

2) реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банк­рутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-госпо­дарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

3) сприяти якнайповнішому задоволенню претензій креди­торів.

Головне у провадженні справи про банкрутство підпри­ємства — якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів, які пред'явлені до боржника.

Завдання інституту банкрутства:

а) у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника й розподілити виручені кошти між кредиторами;

б) втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що і передбачає його збереження.

Господарський суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:

а) ліквідаційні;

б) реорганізаційні;

в) санаційні.

До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод. Проте в багатьох економічно розвинених країнах пріоритетною є санація, а не ліквідація підприємства-боржника.

2. Задоволення претензій кредиторів.

Врегулювання спорів до порушення справи про банкрутство у суді полягає у зверненні кре­дитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодуван­ня заборгованості.

У претензії зазначаються:

а) реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія; дата та номер претензії;

б) обставини, на підставі яких заявляється претензія; докази, які підтверджують ці обставини;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовому оцінюванню;

д) перелік документів, які додаються до претензії.

Претензію підписує керівник підприємства або його заступ­ник, її надсилають адресату рекомендованим або цінним листом чи вручають під розписку. Претензія підлягає розгляду в місяч­ний строк від дня її одержання. Розглядаючи претензію, підприємства та організації в разі по­треби звіряють розрахунки, здійснюють експертизу або вдаються до інших дій, щоб забезпечити доарбітражне врегулювання спо­ру. Підприємства та організації, до яких надійшла претензія, зо­бов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на рахунок кредитора не надійшли, заявник претензії через 20 днів від дня одержання відповіді має право подати до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розміру визнаної суми, то й копія претензії. У разі неплатоспроможності боржника кредитор через місяць з дня отримання позитивної відповіді на претензію (але не раніш ніж через 3 місяці з дня настання терміну платежу за договором, актом чи іншим документом) вправі звер­нутися до господарського суду із заявою, порушивши справу про банкрутство неспроможного боржника.

У разі коли строки розгляду претензії порушено чи залишено її без відповіді, господарський суд у процесі вирішення господар­ського спору має право стягнути в дохід державного бюджету з підприємства, яке припустилося такого порушення, штраф у роз­мірі 2% від суми претензії, але не менш ніж 5 розмірів мінімаль­них заробітних плат і не більш ніж 100 розмірів неоподатковува­них мінімумів доходів громадян.

Якщо претензію залишено без відповіді чи відхилено повніс­тю або частково, заявник, як уже зазначалося, вдається до господарського суду.