Державні або найтяжчі злочин ( посягання на короля , видача держаної таємниці .

Проти особи ( вбивство , тілесні ушкодження , образа )\

Майнові злочини ( грабіж , крадіжка , пошкодження майна , знищина майна )

Злочин проти сім’ї і моральності ( зрада , двожонство , порушення церковного обряду , шлюб між близькими родичами , шлюб без згоди батьків .

48.Перший період національно - визвольної війни 1648-1654 р.Р. Та його наслідки для України.

- У квітні-травні 1648 р. - козацько-татарське військо розгромило польську армію на р. Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків на чолі з Філоном Джеджалієм перейшла на бік повстанців.- У травні 1648 р. - козаки й татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапило 8,5 тис. чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман М.Потоцький. Перемога сприяла активізації народно-повстанського руху.- Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі Посполитої.-У вересні 1648 р. відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу міста Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України.-У жовтні 1648 р. Б.Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом - фортецю Замостя. У листопаді 1648 р. козацькі полки разом із загонами місцевих повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон.«Кульмінація Національно-визвольної війни»-Український народ не прийняв тяжкі умови Білоцерківської угоди. Навесні 1652 р. Б .Хмельницький відновив воєнні дії проти Польщі, заручившись черговий раз підтримкою Криму. У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі. Перемога викликала масове антипольське повстання населення України, внаслідок чого на всій її території у червні 1652 р. відновлюється влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

49.Встановлення зв’язків з Російською державою в ході національно - визвольної війни 1648-1654 р.Р.

У битві під Зборовим українські війська потерпіли поразку. Тому Богдан Хмельницький шукає нових союзників і звертається до Москви.  На цей раз російський цар дає згоду. Це було затверджено у Земському договорі, який, проте, не був виконаний. Навесні 1651 року поляки розпочали військові дії. У червні 1651 року Хмельницький терпить поразку в битві під м.Берестечко над р.Стирем 1 жовтня 1653 року Земський собор у Москві підтверджує приєднання Уктраїни до складу Росії. До України вирушила делегація з посольства на чолі з боярином Бутурліним, для подальших переговорів..

50.Формування української національної держави у 1648-1654 р.Р.

На українських землях, що опинилися у сфері впливу Б.Хмельницького (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства, східні райони Волинського і Подільського воєводств) продовжувався процес формування Української держави..Форма правління:-Верховним органом влади в Україні стала загальнокозацька рада (Військова або Генеральна рада), в якій могло брати участь усе козацьке військо. На чолі держави стояв гетьман, який обирався Військовою радою.Адміністративно-територіальний устрій:-Територія, на яку поширювалася влада гетьмана, ділилася на полки, а полки - на сотні (полків у різні часи було 36, 26, 16, 10).Судова система:-Найвищою судовою інстанцією був Генеральний військовий суд, на місцях діяли козацькі суди, які мали значення загальностанових судів. Збройні сили:-Бойове ядро української армії становили запорожці і реєстрові козаки.Чисельність армії до 100-150 тис. чоловік.

51.Основні риси права української національної держави.

Джерела права.-Звичай,Універсали гетьманів,Литовський статут(1588),Конституція П.Орлика.Розподіл влади на виконавчу,законодавчу,судову.Цивільне право:Основна увага приділялась землі,земля існувала в двох формах:вотчина,держання(тимчасові земельні володіння).Зобовязальне право:Договори укладалися усно або письмово.за заподіяну шкоду особи несли відповідальність.Шлюбно-сімейне:шлюбний вік-дівч:-16,хлоп.-18.Заборонявся шлюб між родичами.Шлюб вважався законним як що дотримувалися всіх обрядів.Спадкове право:спадкування відбувалося за законом та за заповітом.Кримінальне право:види злочину:державні:зрада,політичні злочини.,проти управління:брутальність,непідкорення адміністрації,фальшивоманетність,протиособи:вбивство,тілесні пошкодження.Покарання:залякування,смертна кара,тілесні покарання,заслання.

52.Переяславський договір 1654 р. Та його значення для України.

Переяславський договір- загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою. Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Для Укр. Відіграло важливу роль.

53.Перехід України під протекторат російського царя.

Акт, що став наслідком Визвольної війни. Його називають об'єднанням, або возз'єднанням, України з Росією. Наслідки входження під протекторат Росії були для України неоднозначними й суперечливими. З одного боку, Лівобережна Україна з Києвом опинилася в складі православної країни, населення якої так само, як українці, вважало й називало себе руськими людьми. Це сприяло національному й культурному збереженню нашого народу. Було покладено край наступові католицизму та уніатства, зазіханням Речі Посполитої, Криму й Туреччини. З іншого — царський уряд і поміщики Росії з самого початку взяли курс на обмеження, а відтак і ліквідацію автономії України, придушували найменші вияви національної свідомості й визвольних настроїв. Українська державність, не встигши зміцнитись, загасала. За рішеннями Переяславської ради Правобережна Україна також потрапила під протекторат Росії, але несприятливі наслідки її війни з Річчю Посполитою призвели до того, що ця частина українських земель аж до кін. XVIII ст. залишалася під владою польських магнатів і шляхти. 

54. Правове оформлення переходу України під протекторат російського царя.

Ввечері 8 січня в переяславському церковному соборі Б. Хмельницький та генеральна старшина присягнули на вірність царю. Б. Хмельницький і козацька старшина не були впевнені, що усна домовленість виконуватиметься російською стороною. Усний договір не задовольняв гетьмана і старшину своїм змістом, бо стосувався тільки загальних положень входження України у підданство до Росії. Прагнучи добитися від царя реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, закріпити свої привілеї та вольності України як державного організму, старшинство наполягало на письмовому договорі й запропонувало свої умови царю.

17 лютого 1654 р. повноважні посли України — генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли цей документ до Москви і 14 березня передали його цареві. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні тексту зміст майже не постраждав. Цар і бояри розглянули статті і супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді, тобто статті Б. Хмельницького в редакції московського уряду з указами царя під ними, документ став відомий як Березневі чи Московські статті.

55. Правовий статус України і українського народу за договором 1654р.

Главою України залишався виборний гетьман як «верхній володар». Але царя потрібно було оповіщати не тільки про результати виборів нового гетьмана, а й останній мав присягнути на «подданство й верность» царю і одержати від нього клейноди.

Царський уряд обмежив право зовнішніх відносин. Підтверджуючи обов’язковість повідомляти про характер зовнішніх зносин, він наказав затримувати тих послів, які приїздили з метою ворожою із Росії, і заборонив Україні вести переговори з Польщею та Туреччиною без відома царя.

Україна, як вона того бажала, одержала право мати власне військо — 60 тис. реєстрових вояків. Україна мала платити в царську скарбницю податки. Урядовці самі їх збирали і передавали урядовцям Російської держави. Отже, фінансові справи залишалися у віданні України. Отже, основне завдання, яке український народ, усі його групи ставили у народно-визвольній війні 1648- 1654 рр., було вирішене. Україна (щоправда, не усі її землі і не усе населення) вийшла з-під влади Польщі і увійшла до Росії як незалежна держава з козацьким устроєм. Українські феодали вирішили також своє соціальне завдання — зміцнили власне економічне та політичне панування.

57. Суспільний устрій України в другій половині хvіі ст.

Козацтво (були занесені до козацького реєстру; займанщина – хто перший захопив землю магната той і власник)  Феодали (1. Бунчукові товариші – феодали, найближче оточення гетьмана, які виконують різні доручення, а за це феодал жалував ділянку землі; 2. Значкові товариші – при полкових, бідніші)  Духовенство  Селянство (1. Вільні селяни – особисто вільні могли переходити від феодала до феодала; 2. Залежні селяни; 3. Покріпачені)  Міське населення (1. Міщани – займались торгівлею, випуском продукції, сплач. податок на користь міста; 2. Купці – займались торгівлею, могли вступити до купецької гільдії; 3. Ремісники – працювали в цеху за фахом).

58. Наступ рос. Царизму на права і вольності укр.народу. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії. З огляду на це можна констатувати, що офіційна російська політика в українському питанні у цей час пройшла кілька етапів, у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність імперської експансії були різними, але поступальність цього процесу зберігалася постійно. Дещо слабшим антиукраїнський тиск Росії був за правління імператорів Петра II та Єлизавети Петрівни і особливо жорстоким та руйнівним – за Петра I і Катерини II. Петро I проводив явно централістсько-шовіністичну політику щодо України, як у плані форсованого наступу на її автономію, так і в економічній сфері (значну частину українських товарів дозволялося вивозити за кордон лише через російські порти, водночас українців зобов’язували купувати певні товари на російських фабриках; російські купці мали великі пільги у торгівлі з Гетьманщиною, а на українські товари накладалось велике мито при торгівлі з Росією) і культурній галузі (у 1720 р. сенатським указом проголошувалось: в Україні „книг ніяких окрім церковних давніх видань, не друкувати”) та інші. Петро II ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана. Ним було обрано Д. Апостола. Але незабаром з’являються так звані „Рішительні пункти”, які визначали статус України у складі Росії. У середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. За рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і 22 лютого 1750 року гетьманом обрано Кирила Розумовського – молодшого брата фаворита імператорки. Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі у XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства (заохоченням чвар між старшиною та гетьманом, підбурюванням селян проти старшини); хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів, українських земель.

59.Антиукраїнська політика Петра 1. Послідовно й систематично Петро І громив усі ознаки української державності, ослаблював Україну, фізично винищуючи її населення, руйнуючи його матеріальний добробут, виснажуючи його сили, підриваючи тим самим генофонд нації. Цар все більше втручався у справи Гетьманської держави, порушував її вольності. Він почав сам призначати полковників, і не з українців, а з росіян та іноземців. Петро І також роздав великі земельні маєтності, конфісковані у прихильників Мазепи, багатьом генералам, офіцерам російської армії. Одним із методів антиукраїнської політики Петра і було ослаблення і винищення живої сили Гетьманщини — її населення. З цією метою десятки тисяч українських козаків виганялися на далеку північ на тяжкі примусові роботи: копати канали навколо Ладозького озера, будувати на фінських болотах Петербург, зводити лінію укріплень понад Каспійським морем на Кавказі. У 1716 р. 10 тис. козаків було вислано копати канал між Волгою і Доном. Українську економіку серйозно підривало постійне перебування тут великої кількості російських військ (часом понад 10 тис. чол.), які утримувалися коштом місцевого населення, а також швидке зростання податків. У квітні 1722 р. цар створює нову керівну установу — Малоросійську колегію, що фактично позбавляла гетьмана влади. Заснування Колегії було мотивоване тим, що на генеральний суд і старшину надходять скарги за здирства й хабарі, а також непорядки в генеральній канцелярії (гетьманській канцелярії). До складу Колегії входили шість російських офіцерів на чолі з бригадиром С.Вельяміновим. Гетьман Скоропадський протестував проти цього заходу, доводив, що це суперечить статтям Богдана Хмельницького і обіцянкам самого Петра І шанувати українські права і вольності.

60.Антиукраїнська політика Катерини 2ї. 1762 року до влади в Росії прийшла нова імператриця — Катерина II. Саме вона зробила останні кроки на шляху до рішучого обмеження автономії України, а згодом і остаточної її ліквідації. Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене другій Малоросійській колегії. До її складу увійшли чотири російських чиновники й чотири представники козацької генеральної старшини. Новостворену Малоросійську колегію очолив відомий політик і полководець граф Петро Рум'янцев ( Рум'янцев-Задунайський ). У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управління краєм Катерина II наполегливо рекомендувала:• знищити всі залишки української автономії;• закріпачити селян;• здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки; • усіляко збільшувати збір податків з населення. З часів правління Катерини II Лівобережна Україна стала називатися Малоросією, Правобережжя — Південно-Західним краєм, а південна частина України — Новоросією. За указами імператриці 1775 року була остаточно знищена легендарна козацька вольниця — Запорізька Січ. Отже, завдяки впровадженим на українських землях реформам Україна повністю втратила залишки державності й перетворилася на звичайну провінцію Російської імперії, тому 1786 року була ліквідована друга Малоросійська колегія.

61.Органи Росії для управління Україною в 18 ст. Гетьман. У першій половині XVIII ст. на чолі Української держави стояв гетьман. Він уже не обирався на цю посаду. Його призначали за наказом царя. Обсяг повноважень гетьмана був досить значний. У внутрішніх справах йому належала законодавча, виконавча та судова влада. У 1709 р. за гетьмана Скоропадського була заснована посада царського резидента. її обіймав стольник Ізмайлов. У 1764 р. посаду гетьмана було остаточно ліквідовано. У листопаді 1720 р. Петро І вилучив з ведення генеральної військової канцелярії фінансові й судові справи, а в травні 1722 р. підпорядкував її Малоросійській колегії. Генеральна військова канцелярія була ліквідована разом з посадою гетьмана в 1764 р.Генеральні старшини, як і гетьман, за виконання своїх повноважень одержували з казни платню та пожалування землі у ранг. Полковий уряд. Під прес царського самодержавства потрапив і полковий уряд. Спочатку була ліквідована виборність полковників та інших полкових посадових осіб. їх призначав гетьман після консультації з російськими урядовцями, а потім ці призначення стали робити вищі органи Росії. У XVIII ст. організовуються полкові канцелярії, в сотнях — свої. Отже, полково-сотенна адміністрація ставала дедалі бюрократичнішою. У Запорізькій Січі після її приєднання до Росії зберігається організація управління. Вища влада належала усім формально рівноправним членам запорізького товариства. Від їхнього імені цю владу здійснювала військова рада. Щороку 1 січня вона обирала кошового отамана. Військова рада обирала також кошових старшин — помічників кошового отамана. Помічники кошового — старшини виконували різні доручення. Заступником кошового був військовий суддя, він же виконував обов'язки скарбника. Серед запорізьких старшин було кілька полковників. Вони очолювали паланки або управляли великими військовими з'єднаннями запорожців. Збройні сили. Реєстрове військо. У XVIII ст. Україна зберігала власні збройні формування. Реєстрове військо добре послужило бранній славі Росії та й само здобуло лаври воєнних перемог. Воно брало участь у Північній війні. У 1733 р. 20 тис. козаків допомагали Росії здобути перемогу у війні із Польщею. Реєстровці — неодмінні учасники російсько-турецьких воєн XVIII ст. Але царський уряд почав використовувати збройні сили України і для інших потреб, зокрема для охорони державних кордонів Росії.

62. Право України в другій половині ХVІІІ ст. Джерела права. Значною мірою було поновлено дію Литовського статуту 1588 p., Саксонського зерцала, «Порядку». Законність цих джерел підтверджували загальноімперські акти, універсал гетьмана І. Скоропадського від 16 травня 1721 р., «Решительные пункты» (п. 20) від 22 серпня 1728 p., інструкція гетьмана Д. Апостола судам від 13 липня 1730 р. Поширилося застосування Магдебурзького права, причому не тільки в містах, айв усіх ланках судової системи України. Нормативні акти військово-адміністративної влади, передусім гетьмана. Ці акти мали форму універсалів, ордерів, інструкцій, листів, декретів, грамот. Серед найважливіших універсалів можна назвати: універсал К Розумовського від 20 квітня 1760 р. про фактичне закріплення селян України, також цілу низку земельних,військово-службових універсалів. За правовим характером близькими до універсалів були гетьманські ордери та інструкції, наприклад інструкції судам П. Полуботка (1722 р.), Д. Апостола (1730 р.), К. Розумовського (1761—1763 pp.), листи і декрети про порядок судочинства, грамота К. Розумовського про кількість розквартирування та порядок утримання військ (1751 р.). В 1743 р. з'явився збірник, який називався «Права, за якими судиться малоросійській народ». Цивільне право. Основну увагу цивільно-правове регулювання приділяло праву власності на землю. У XVIII ст. набули значного розвитку правовідносини, пов'язані з різними формами оренди землі. За порушення договірних зобов'язань застосовувалися різні санкції. Шлюбно-сімейні відносини регулювалися переважно нормами церковного права та нормами звичаєвого права. Шлюбний вік установлювався на основі звичаєвого права. Взяти шлюб могла дівчина після досягнення 16 років, юнак — 18 років. Згода на шлюб тих, хто одружувався, була необов'язковою, але на практиці вона враховувалася. Згода батьків на шлюб дітей була обов'язковою. Порушення цього правила призводило до позбавлення батьківського благословення, а інколи й спадщини. Як і раніше, шлюбно-сімейні відносини регулювалися звичаями, які не завжди збігалися з церковним правом. Кримінальне право. У XVIII ст. у кримінальному праві України принципових змін не відбувається. Водночас під впливом імперської ідеології Росії посилюються репресії щодо злочинів проти держави, знижується вік кримінальної відповідальності, посилюються елементи жорстокості, частіше використовується принцип об'єктивного поставлення. Уточнюється поняття державної зради. Під зрадою переважно розумілася зрада російському царю-імператору. Важливе місце у системі правопорушень посідають злочини проти православної віри (богохульство, чарівництво та ін.). Най небезпечнішими службовими злочинами вважалися казнокрадство та хабарництво. До майнових злочинів належали крадіжка, пограбування, гайдамацтво, підпалювання та інші види знищення чужого майна. Як і раніше, вид і розмір покарання залежали від соціального становища злочинця і потерпілого. Вища міра покарання — страта. Тілесні покарання поділялися на ті, якими завдавалося каліцтво, та на болючі. До перших належали відсікання носа, вуха, кінцівок. Починаючи з другої половини XVIII ст. поширився новий вид покарання — заслання на каторгу (довічно або на певний строк). Судочинство було усним. Розгляд справ у суді починався з перевірки присутності сторін. Доказами вважалися власна заява, показання свідків, речові докази, висновки експертів. Інститут судово-медичних експертів офіційно був створений у 70-х роках XVIII ст. Нерідко суд вдавався до застави — «викидщини». У кримінальних справах для одержання показань обвинуваченого чи свідків застосовувалося катування у вигляді так званої «проби», «квестії», «муки». Судовий процес завершувала судова постанова — «декрет».