1. "Етап тривоги", під час якого мобілізуються захисні сили орга­нізму;

2. "етап опору", який відображає повну адаптацію до стресора;

3) "Етап виснаження", який виникає неминуче, якщо впливає на людину тривалий час.

Сильними подразниками можуть бути фізіологічні (дуже високі і низькі температури, гострі хімічні і механічні впливи) і психічні (по­відомлення про передсмертний стан близької людини, хуліганський вчинок, несподіваний напад озброєного злочинця тощо). Психічний стрес супроводжується надмірно підвищеним емоційним напруженням, яке може або посилити працездатність, активність особистості або, навпаки, різко знизити їх і навіть стати причиною хвороби. Людина здатна навчитися адекватній поведінці в різних стресових ситуаціях, і таке завдання стоїть перед тими юридичними працівниками, які у сфе­рі своєї діяльності досить часто стикаються з подібними ситуаціями.

Афектами (від лат. а^есіш — душевне хвилювання, пристрасть) на­зиваються переживання великої сили, з коротким періодом проходжен­ня. Вони характеризуються значними змінами у свідомості, порушен­ням вольового контролю і т. д. Прикладами афектів є відчай, сильний гнів, страх. Афект викликається несподіваним чи дуже сильним по­дразником, до якого людина зразу не може пристосуватися. Часто це буває в результаті конфлікту з іншими людьми, довготривалої неува­ги до будь-якого прохання, перевтоми, грубого фізичного насилля.

Афект найчастіше виникає у неврівноважених, слабохарактерних людей. Зовнішньо він може виявлятися у надмірній активності, яка у цьому разі недоречна, жестах, вигуках чи, навпаки, у затримці рухів, які доходять до заціпеніння.

У стані афекту відбувається зміна звичної поведінки людини, де­формується її установка, "звужується свідомість" через порушення нормальної взаємодії процесів збудження і гальмування. Порушення свідомості може призвести до нездатності в майбутньому згадати окремі епізоди події, яка викликала афект, а в окремих випадках — завершитися втратою свідомості і повною амнезією⁴⁶.

Слід зазначити: стан афекту не є станом неосудності, бо афект — це не патологічна дезорганізація психіки. Імпульсивні дії, здійснені в стані афекту, малоусвідомлені, але це зовсім не означає, що вони повністю не пов'язані зі свідомістю (вони є необдуманими, але не ви­падковими). Тому злочин, скоєний у стані афекту, кримінально ка­рається (цей стан підлягає в ході розслідування доведенню, і для йо­го встановлення потрібне проведення судово-психіатричної експерти­зи, але він (стан афекту) може враховуватися як обставина, яка по­м'якшує відповідальність.

Фрустрація (від лат./гшігаїіо — обман, розлад планів) — складний психічний стан, що характеризується наявністю стимульованої потре­би, яка не знайшла свого задоволення. Стан фрустрації супроводжу­ється різними негативними переживаннями: розчаруванням, роздрато­ваністю, тривогою, відчаєм, апатією та ін. Фрустрація викликається об'єктивно неподоланними (чи суб'єктивно так зрозумілими) трудно­щами, що виникають на шляху до досягнення мети. Виникає фрустра­ція тоді, коли ступінь незадоволення вище того, яке людина може стер­піти. Високий рівень фрустрації призводить до дезорганізації діяльнос­ті і зниження її ефективності. Крім того, вона негативно впливає на взаємини людей. Річ у тім, що якби хоча б одна людина знаходилася в стані фрустрації, вона може виявляти агресивність, апатію, байдужість і т. п. В одних випадках це може призвести до передконфліктної ситуа­ції, в інших — порушити емоційний контакт у спілкуванні.

Особливе місце серед психічних станів займає увага (деякі автори відносять увагу до психічних процесів, інші розглядають увагу як психічний стан людини).

Увага — це зосередженість і спрямованість психічної діяльності людини на якийсь предмет чи явище дійсності.

Наша думка з цього приводу така: увага — це процес, але, збері­гаючись довго, вона стає вже станом (уважність чи неуважність). Без уваги неможлива ефективна робота чи спілкування, тим більше в та­кій складній і важливій діяльності, як юридична.

Увага нероздільна зі спрямованістю особистості та її інтересами, вона може виникати за мотивами пізнавальними і моральними. Часто увага людини виявляється як риса характеру, як вираження звичної форми поведінки. Уважність виражає ставлення людей один до одно­го, виявляється у ставленні до праці, навчання, у ставленні до себе.

Увага може бути (див. рис. 10):

а) мимовільною (ненавмисною). Вона виникає внаслідок особливо­стей діючих на людину подразників. До таких особливостей нале­жать сила подразника (сильний звук, різкий запах, великий предмет серед маленьких та ін.), новизна і незвичайність подразника, його ди­намічність (рухливість). Початковою формою мимовільної уваги за­звичай є орієнтувальний рефлекс — рефлекс на новизну. І. Павлов називав його (рефлекс) "Що таке?".

Підкреслимо ще раз — мимовільна увага мобілізується автома­тично, без участі свідомості. Подразником, спонукальним сигналом для нього виступають фізичні властивості предметів і явищ: їхня но­визна, яскравість, контрастність, несподіваність, сила вияву та бага­то інших;

б) довільною (навмисною). Цей вид уваги виникає внаслідок сві­домо поставленої мети: спрямувати увагу на певний об'єкт чи явище дійсності. Вона пов'язана з вольовим зусиллям людини. Спонукаль­ною причиною активізації психіки тут виступають не фізичні якості подразника, а внутрішня психічна причина — свідома воля людини. Будь-яка трудова діяльність потребує зосередженості уваги на цілком певному предметі праці. Збереження стійкої довільної уваги залежить від усвідомлення обов'язку при виконанні діяльності, чіткого розу­міння мети і завдання цієї діяльності, інтересів і звичних умов робо­ти, а також від сприятливої обстановки;

в) позадовільною. Щоб зрозуміти природу вищої форми уваги, роз­глянемо приклад. Студент ледве примусив себе сісти за написання контрольної роботи з цивільного права. Виявляючи довільну увагу, він починає розумові і моторні дії. Однак примусити себе довго сиді­ти над контрольною важко, і природа приходить на допомогу. З'яв­ляється позадовільна увага (іноді її називають вторинно-довільною). Які її властивості? По-перше, вона не вимагає великих вольових зу­силь. По-друге, замість волі на роль двигуна виходить пізнавальний інтерес, логіка дій. Інакше кажучи, затягує сам процес вивчення норм цивільного права і розв'язання практичних завдань, і студент працює задоволено, не відчуваючи важкого напруження.

Рис. 10. Види і властивості уваги

Основні властивості уваги:

• зосередженість — виділення обмеженого кола об'єктів, на які спрямована увага, з відвертанням від усього побічного. Зосере­дженість забезпечує заглибленість у роботу, ясність і чіткість усіх пізнавальних процесів;

• обсяг — кількість однорідних об'єктів, які сприймаються водно­час. Обсяг уваги залежить від досвіду, особливостей діяльності, від поставленого завдання. Встановлено, що обсяг уваги люди­ни дорівнює 7±2 об'єкти;

• розподіл — одночасна спрямованість свідомості людини на кі­лька різнорідних об'єктів (чи дій), об'єднаних однією діяльніс­тю (наприклад, керівник, який виступає на діловій нараді, спря­мовує увагу на зміст мови, слідкує за часом і реакцією учасни­ків);

• переключення — перебудова, переміщення уваги з одного об'єк­та на інший. Швидкість переключення залежить від особливос­тей попередніх і нових дій людини (якщо попередні дії були ці­каві, викликали сильні почуття, вимагали великих затрат, то переключити увагу важко);

• стійкість — час утримання уваги на предметі чи будь-якій ді­яльності. Коливання уваги — це періодичне відволікання і по­слаблення уваги до цього предмета чи діяльності. Стійкість ува­ги залежить від характеру діяльності, від того, наскільки вона захоплює людину, а також від мети і завдань, які стоять перед нею, її психічного стану (втома, роздратованість тощо).

Протилежним станом уважності людини є розсіяність. Розрізня­ють два види розсіяності:

а) перший — розсіяність, яка виникає внаслідок мимовільного від­волікання від основної діяльності через незначні причини. Людину з такою розсіяністю ніщо не може привернути надовго, вона ні на чо­му не може довго зосередитися, навіть цікава робота іноді перерива­ється повністю чи частково через часте відволікання уваги. Як наслі­док — помилки і огріхи при виконанні завдань;

б) другий вид розсіяності пов'язаний з надмірною, вузькою зосе­редженістю людини на роботі, що викликає відволікання уваги від усього довкілля. При цьому виді розсіяності гальмується вплив усіх подразників, які не стосуються цієї діяльності.

Увага людини завжди помітна зовні: у міміці, рухах, спрямованос­ті погляду, позі.

До чого призводить неуважність у діловій сфері? Неуважний во­дій рано чи пізно потрапить у дорожньо-транспортну пригоду (те ж саме стосується, до речі, і пішохода).

Неуважність слідчого призведе до того, що поза полем зору зали­шаться окремі сліди злочину, речові докази тощо, що може викликати серйозні наслідки у розслідуванні. Відсутність необхідної уваги інспек­тора митної служби при огляді особистих речей чи вантажу пасажира не дозволить йому виявити контрабанду в місцях її переховування.

А чим обертається неуважність у сфері спілкування? Без неї не сфор­мується ні симпатія, ні емпатія. Важко розраховувати на взаєморозу­міння співрозмовників, якщо один з них не виявляє уваги до іншого. Складно вирішити суперечливу ситуацію, що виникла під час розмо­ви, коли немає необхідної уважності з боку співрозмовників.

Ступінь організації уваги визначається і характером діяльності, і її змістом. Увага може бути низькою і навіть знизитися до рівня роз­сіяності з різних причин:

• вплив одноманітних, монотонних і незначних подразників;

• незадоволеність своєю роботою, усвідомлення її малозначності і навіть непотрібності;

• перевтома через довготривалу і безперервну роботу;

• апатія як стан байдужості до зовнішніх впливів тощо.

* * *

Підсумовуючи аналіз психологічних станів, зазначимо, що вони багато в чому залежать від психологічної атмосфери в групі (колек­тиві), стосунків між людьми, організації праці та відпочинку.