Розподіл факторів виробництва:

1. По виникненню:

1.1. Основні - наявні в країні від природи чи в результаті тривалого історичного розвитку (географічні положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги).

1.2. Розвиті – придбані країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень (сучасна технологія, кваліфіковані кадри, сучасна іифраструктура).

2.По ступеню спеціалізації:

2.1. Загальні – здатні до використання в різних галузях для створення різноманітної продукції (персонал з вищою освітою, технологія одержання електрики).

2.2. Спеціальні – пристосовані тільки для однієї галузі чи для створення однієї вузької групи продукції (венчурний капітал, перукар).

Світова економіка відноситься до числа складних систем, що характеризуються множинністю складових їхніх елементів, ієрархічністю, структурністю. В основі цієї системи — міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання. Причому кожна з фаз світового відтворювального процесу впливає на функціонування усієї світової господарської системи, що має і властиві їй, як цілому, визначені напрямки свого розвитку.

Світове господарство є історичною і політико-економічною категорією. Це обумовлено тим, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку відповідають визначені масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізація господарського життя і соціально-економічна структура.

Світове господарство як єдине ціле склалося до початку XX в. унаслідок доповнення світового ринку міжнародним переплетенням позичкового і підприємницького капіталу, створення системи експлуатації західними державами величезної колоніальної периферії. Фактично до цього періоду був закінчений територіальний розділ світу, сформувалися міжнародні монополії, процес усуспільнення виробництва придбав світовий характер. Світове господарство початку XX в. складалося з просунутих в індустріальному відношенні країн Заходу, багато хто з який були метрополіями, і їхніх сировинних придатків - колоній.

Основою поступового формування світового господарства служив світовий ринок, утворення якого проходило поетапно в ХV-ХVПІ ст, але особливо інтенсивно - із середини XIX в., коли машинне виробництво стає переважним у країнах Заходу. Становлення масового виробництва сприяло переростанню світового ринку у світове господарство. Поряд з обміном товарами істотний розвиток одержали також міжнародні виробничі зв'язки по виготовленню кінцевих продуктів, що стало можливим на основі зростаючої міграції капіталу.

У процесі еволюції сучасної світової економіки виділяються кілька періодів.

1. 10-30-і рр., у які проявилися кризові явища в розвитку світового господарства.

У 1917 р. з світогосподарчих зв'язків виявилася виключеною Росія, економічна блокада якої, проведена західними країнами, не могла привести до відновлення світогосподарчих зв'язків на колишній основі. Криза світового господарства супроводжувалася наростаючою нестійкістю економічних зв'язків, викликаною першою світовою війною. Переклад національних економік на військові рейки, фізичне знищення величезних виробничих і людських ресурсів у ході війни, економічне розгарбування захоплених територій порушили колишні господарські зв'язки.

Світова економічна криза («велика депресія») кінця 20-х - початку 30-х рр. обумовила тенденції до автаркії, призвела до загального зниження ролі експорту товарів і капіталу у світовому господарстві, підсилив значення національних сфер виробництва і збуту. Експортна квота ведучих країн у їх ВВП у 30-і рр. була в 1,5—2 рази нижче в порівнянні з 20-ми рр. Так, у США за 1913—1938 р. вона скоротилася з 6,1 до 3,6%; у Данії - з 29, і до 21,3%.

2. По закінченні другої світової війни відбулося нове ламання структури всесвітнього господарства в зв'язку з утворенням мирового соціалістичного господарства, що розвивається на іншій соціально-економічній основі (одержавлення промисловості, сфери послуг, колективізація сільського господарства і жорстко централізована система керування в рамках національних господарств). Проведена в цей період координація зовнішньоекономічних відносин, заснована на класовому підході, звузила сферу раніше єдиного глобального господарства, але не зруйнувала систему світового ринку. При всій складності і суперечливості зв'язків між країнами двох суспільних систем їхні зовнішньоекономічні контакти забезпечувалися визначеними потребами цих країн. Контакти в господарській сфері між цими державами сполучалися з протиборством і змаганням, причому останнє переважало. Розглянутий період розвитку сучасного світового господарства протікав в умовах інтенсивного зростання вивозу підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці. Важливим елементом у виробничих зв'язках стали транснаціональні корпорації (ТНК), що є носіями одиничного поділу праці. ТНК сформували інтернаціональні виробничі комплекси, що включають створення продукту, його реалізацію, розрахунки, кредитування.

В умовах протистояння двох соціальних систем відбулося наростання взаємозв'язку між несоціалістичними країнами. Помітно усталили в період другої світової війни свою економічну міць США змогли зробити досить істотну допомогу в господарському відродженні ряду країн Західної Європи. Надалі, після завершення дії плану Маршалла (1951р.) у міру розпаду колоніальних імперій, програми допомоги були переорієнтовано на країни, що розвиваються, в інтересах збереження їхній у системі економічних взаємин країн з ринковою економікою. Відбувшийся в середині 60-х рр. колапс колоніальної системи привів до появи великої групи країн, що розвиваються, (РС), що дотепер продовжують займати особливе місце у світовому господарстві. Колишні відносини колоніальної залежності перемінилися зв'язками іншого типу: відносини «Північ - Південь» тепер здійснювалися на основі надання допомоги колишнім колоніям, а нині звільнилися країнам, що виявлялася на двосторонній і багатобічній основі. Чималу роль у формуванні нових відносин зіграв і вивіз приватного підприємницького капіталу з промислово розвитих країн (ПРС) у держави світу, що розвивається.

Важливою рисою цього етапу розвитку світового господарства стало проявилося в 50-70-і рр. зближення рівнів розвитку США й інших промислово розвитих країн. Так, якщо в 1955р. сукупний ВВП шести ведучих країн (після США) складав 74% ВВП США, то в 1970 р. - 114%. Проте, кожна окрема країна не змогла досить близько підійти до рівня розвитку американської економіки. Економічне домінування США у світі стало перероджуватися в багатополюсну систему. Це проявилося у формуванні трьох центрів суперництва: США - Японія - Західна Європа.

3. Чотири останніх десятиліття XX в. вважають початком нового періоду в розвитку сучасного світового господарства. Його відрізняють зросла ступінь освоєння географічного простору, формування міжнародних, а в ряді випадків - планетарних продуктивних сил, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності. Зростання цілісності світу забезпечується новими параметрами соціально-економічного розвитку. Зокрема, у східноєвропейських країнах протікають процеси формування і складання близьких західним державам економічних і політичних структур.

Світове господарство нашого часу є результатом тривалої еволюції продуктивних сил, їхньої інтернаціоналізації. У період свого існування воно перетерпіло досить серйозні зміни. Нині світове господарство являє собою складну економічну систему, у якій відбувається відтворення сукупного суспільного продукту. Його суб'єктами виступають транснаціональні корпорації. національні господарства, для функціонування яких характерні і співробітництво, і протистояння.

У другій половині 20 століття ринкова економіка перейшла в нову якість і стала міжнародною.

Основні риси сучасної світової економіки:

1. Розвита сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі.

2. Розвита сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формі ввозу-вивозу капіталу, робочої сили і технології.

3. Наявність міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках транснаціональних корпорацій.

3. Самостійна міжнародна фінансова сфера, не зв'язана з обслуговуванням міжнародного руху чи товарів факторів виробництва.

5. Система міжнаціональних, наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання, спрямованого на забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку.

6. Спрямованість економічної політики країн на принципи відкритої економіки.

Якщо розглянути зазначені ознаки, то можна помітити, що всі шість ознак характерні саме міжнародній економіці, хоч деякі з ознак притаманні світовому ринку і світовому господарству.