2. Цілі й особливості інтеграції в рамках снд

СНД було засновано главами Бєларусі (тоді - БССР), Росії (РСФСР) і України (УРСР) 8 грудня 1991 р. у Вискулях під Брестом (Бєларусь), де була підписана Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (так називана Біловезька угода). У документі констатувалося, що СРСР припиняє своє існування як суб'єкт міжнародного права й геополітичної реальності. Грунтуючись на історичній спільності народів, зв'язках між ними, з огляду на обопільні умови, прагнення до демократичної правової держави, намір розвивати свої відносини на основі взаємного визнання й поваги державного суверенітету, сторони домовилися про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

21 грудня 1991 р. підписано Алматинську декларацію, у якій викладалися цілі й принципи СНД. У ній закріплювалося положення про те, що взаємодія учасників організації «буде здійснюватися на принципі рівноправності через координуючі інститути, формовані на паритетній основі й діючі в порядку, обумовленому угодами між учасниками Співдружності, що не є ні державою, ні наддержавним утворенням».

30 грудня 1991 р. – перша зустріч глав держав СНД, відбулася у Мінську, підписана Тимчасова угода про Раду глав держав і Раді глав урядів Співдружності Незалежних Держав, по якому засновувався вищий орган організації, Рада глав держав. Організаційний етап завершився 22 січня 1993 р., коли в Мінську був прийнятий Устав СНД, основний документ організації.

Таблиця

Склад Співдружності Незалежних Держав

Держава	Дата ратифікації Угоди про створення СНД	Дата ратифікації Протоколу до Угоди про створення СНД	Дата ратифікації Уставу СНД
Азербайджан	не підписано	24 вересня 1993р.	14 грудня 1993р.
Вірменія	18 лютого 1992р.	18 лютого 1992р.	16 березня 1994р.
Бєларусь	10 грудня 1991р.	10 грудня 1991р.	18 січня 1994р.
Грузія*	не підписано	3 грудня 1993р.	19 квітня 1994р.
Казахстан	23 грудня 1991р.	23 грудня 1991р.	20 квітня 1994р.
Киргизія	не підписано	6 березня 1992р.	12 квітня 1994р.
Молдова	8 квітня 1994р.	8 квітня 1994р.	27 червня 1994р.
Росія	12 грудня 1991р.	12 грудня 1991р.	20 липня 1993р.
Таджикистан	не підписано	26 червня 1993р.	4 серпня 1993р.
Туркменія**	не підписано	26 грудня 1991р.	не підписаний
Узбекистан	4 січня 1992р.	4 січня 1992р.	9 лютого 1994р.
Україна***	10 грудня 1991р.	10 грудня 1991р.	не підписаний

*12 серпня 2008 р. президент Грузії заявив про бажання виходу держави зі складу СНД, 14 серпня 2008 р. грузинським парламентом була прийнято одностайна ухвала про вихід Грузії з організації. 9 жовтня 2008 р. Рада глав МЗС країн СНД прийняв формальне рішення про припинення членства Грузії в Співдружності з 19 серпня 2009 р.

**На саміті СНД, що відбувся 26 серпня 2005 р., Туркменістан заявив про те, що буде брати участь в організації в якості «асоційованого члена».

*** Україна не ратифікувала Устав СНД, тому де-юре вона не є державою-членом СНД, ставлячись до держав-засновників і держав-учасників Співдружності.

СНД - це форма співробітництва рівноправних незалежних держав, визнана міжнародним співтовариством регіональна міждержавна організація. Її відмінними рисами є організація взаємодії практично у всіх сферах міждержавного спілкування, гнучкість механізмів і форматів колективного співробітництва. Гнучкий механізм організації міждержавних і міжурядових зв'язків дозволяє враховувати різний ступінь готовності країн до інтеграції й надає можливість кожної з них брати участь в інтеграційних процесах у тій мері й на тих напрямках, які відповідають їхнім національним інтересам.

Основними цілями організації є:

• співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній і іншій областях;

• всебічний розвиток держав-членів у рамках загального економічного простору, міждержавній кооперації й інтеграції;

• забезпечення прав і воль людини;

• співробітництво в забезпеченні міжнародного миру й безпеки, досягнення загального й повного роззброювання;

• взаємна правова допомога;

• мирний дозвіл споровши й конфліктів між державами організації.

До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться:

• забезпечення прав і основних воль людини;

• координація зовнішньополітичної діяльності;

• співробітництво у формуванні й розвитку загального економічного простору, митної політики;

• співробітництво в розвитку систем транспорту, зв'язку;

• охорона здоров'я й навколишнього середовища;

• питання соціальної й міграційної політики;

• боротьба з організованою злочинністю;

• співробітництво в області оборонної політики й охорони зовнішніх границь.

Основними принципами СНД є дотримання суверенності, рівноправності держав-членів і визнання їхніми самостійними суб'єктами міжнародного права.

Для успішної економічної інтеграції в рамках СНД існує чимало об'єктивних умов. На початку 90-х рр. ХХ в. ще збереглися виробничі зв'язки між підприємствами колишніх республік СРСР. Тривалий процес територіального подолу праці в границях Союзу утворив механізм доповнення, кооперації між економіками союзних республік. Необхідно було пристосувати цей механізм до нових умов, пов'язаним з переходом до ринкової економіки. Відсутність язикового бар'єра, культурні й сімейні зв'язки сприяли, здавалося, успішному розвитку інтеграції. Проте, інтеграційні процеси практично не розвиваються.

Найважливішою метою СНД, проголошеної на етапі формування Співдружності, було утворення Економічного союзу. Його успішне функціонування означало б вільний рух товарів, послуг, капіталу й робочої чинності. Передбачалося здійснення погодженої політики в сферах грошово-кредитних відносин, бюджету, цін і оподатковування, валютних відносин, митних тарифів. Договір про Економічний союз країн СНД не засновував економічний союз, а лише затверджував концепцію його поетапного формування. На першому етапі стояло створити зону вільної торгівлі; на другому - митний і платіжний союз; на третьому - загальний ринок товарів, капіталу й робочої чинності; на заключному четвертому етапі передбачалося створення валютного союзу (проведення учасниками союзу погодженої бюджетної, податкової, кредитно-грошової й валютної політики).

В 1994 р. був підписаний Договір про утворення зони вільної торгівлі. Він передбачає поступове скорочення митного збору й утворення в майбутньому міждержавної економічної ради. У тім же 1994 р. був утворений Міждержавний економічний комітет Економічного союзу СНД. Він є наднаціональним органом, що може втілювати в життя економічні програми й рішення, розроблені в структурах СНД. Був підписаний ряд важливих документів, які конкретизували мети Економічного союзу й розробляли механізм його дій у різних сферах. Серед них: Меморандум Ради держав СНД "Основні напрямки інтеграційного розвитку Співдружності Незалежних держав", Угода про співробітництво в області інвестиційної діяльності, Угода про утворення зони вільної торгівлі та інші. Проте, багато хто із цих важливих рішень не реалізуються.

СНД переживає черговий етап свого реформування початок якому було покладено на казанському саміті 26 серпня 2005 р., коли було ухвалене рішення про реалізації комплексу мер, спрямованих на подальше підвищення ефективності роботи статутних і інших органів Співдружності. Відповідно до домовленостей, досягнутими на казанському саміті СНД, і рішенням СМІД 21 квітня 2006 р. за пропозицією російської сторони була створена Група високого рівня (ГВР) з питань підвищення ефективності СНД («Група мудреців»).

В рамках СНД створюються локальні угруповання країн, розбіжності серед яких у поглядах на мети й способи інтеграції мінімальні. У результаті на просторі СНД сформувалося кілька організацій з більше конкретними загальними цілями й проблемами:

1) Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ), у яку входять Вірменія, Бєларусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан (готуються документи для вступу Узбекистану). Створена 7 жовтня 2002 р. Завдання ОДКБ - координація й об'єднання зусиль у боротьбі з міжнародним тероризмом і екстремізмом, оборотом наркотичних коштів і психотропних речовин;

2) Євразійське економічне співтовариство (Евразэс) - Білорусія, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан, Узбекистан;

3) Шанхайська організація співробітництва (ШОС) - Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан, Узбекистан, КНР;

4) Єдиний економічний простір (ЕЭП) - Білорусія, Казахстан, Росія, Україна. Домовленість про перспективу створення Єдиного економічного простору, у якому не буде митних бар'єрів, а тарифи й податки будуть єдині, досягнута 23 лютого 2003 р., але створення було відкладено до 2005 р. ЕЭП відкрито для приєднання до нього інших держав за умови прийняття ними зобов'язань, що випливають із міжнародних договорів, що укладають і діючих у рамках ЕЭП, а також, якщо кандидати будуть відповідати встановленим макроекономічним і інституціональним критеріям, і підтримані всіма державами-учасниками. Кожне держава-учасник має право виходу з ЕЭП, попередньо врегулювавши свої зобов'язання, прийняті в рамках формування ЕЭП. Однак в 2005-2006 р. Україна вийшла з переговірного процесу, відмовившись, таким чином, від принципів загального ринку, внаслідок чого Росія втратила до проекту інтерес;

5) Союзна держава Росії й Білорусії. В 1998 р. була подписанна Декларація про тісну економічну й політичну інтеграцію обох країн; утворений Союз Росії й Бєларусі; в 2000 р. ухвалені рішення про утворення між ними валютного союзу й введенні єдиної валюти;

6) Грузія, Україна, Азербайджан і Молдавія є членами ГУАМ (по перших буквах назв її учасників);

7) 2 грудня 2005 р. було оголошено про створення Співдружності демократичного вибору (СДВ), у яке ввійшли Україна, Молдавія, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Македонія, Словенія й Грузія. У декларації про створення співтовариства відзначається, що учасники будуть підтримувати розвиток демократичних процесів і створення демократичних інститутів, обмінюватися досвідом у зміцненні демократії й повазі прав людини, а також координувати зусилля по підтримці нових і виникаючих демократичних суспільств.

Участь України в СНД

Переваги співробітництва із країнами СНД:

1. розвиток відносин у межах СНД дозволяє використати багаті ресурси даного регіону.

2. участь у СНД дає можливість більш успішно формувати й розвивати зовнішньоекономічні зв'язки в рамках даного регіону. Це обумовлюється тим, що країни регіону об'єднані загальним геополітичним положенням, мають міцні історичні, культурні, язикові, етнічні, економічні зв'язки, загальні принципи, перебувають на приблизно рівному рівні соціально-економічного розвитку;

3. інтеграція в рамках СНД дозволяє більш ефективно використати сформовану раніше систему внутрірегіонального подолу праці, спеціалізації виробництва;

Особливості участі України в системі міждержавних відносин у рамках СНД укладаються в наступному.

Україна не є де-юре державою членом СНД (оскільки не підписала Устав СНД), але проте ставиться до держав-засновників і держав-учасників СНД. З 90 статутних інститутів (міждержавна, міжгалузева й галузевих) Україна бере участь в 58. Україна не підписала Устав СНД, не приймає участі в роботі Ради міністрів оборони, Об'єднаному командуванні колективних миротворчих чинностей, ряді галузевих органів. Тільки після багаторічної дискусії Верховна Рада України вирішив питання про приєднання до Міжпарламентської асамблеї СНД.

Відправними основами концепції відносин України зі СНД із моменту його створення була орієнтація на пріоритет економічних елементів співробітництва над політичними: першочергова увага до двостороннього, а не багатобічним зв'язкам, неучасть у наднаціональних органах, які можуть обмежувати національний суверенітет.

Важливою особливістю відносин України із країнами-членами СНД є значна їхня залежність не від економічних, а від політичних факторів. Разом з тим, є ряд економічних факторів, які виділяють цей регіон як потенційно важливий для розвитку господарства України, а саме:

• історичні зв'язки в рамках народногосподарського комплексу колишнього СРСР;

• відносна близькість ринку збуту;

• можливість обміну продукцією, що менш конкурентноздатна в інших регіонах;

• діюча система виробничо-комерційної кооперації між підприємствами країн СНД.

У цей час гнітюча частина зовнішньоекономічних зв'язків України в рамках СНД доводиться на Росію. Зокрема, на частку Росії доводиться 66,7% усього товарного торговельного обороту України з усіма країнами СНД, у тому числі майже 68,1% експорту й майже 65,7% імпорту. Важливо підкреслити, що Договір про дружбу, співробітництво й партнерство Україна й Росія підписали 31 травня 1997 р. і ратифікували в 1999 р. Строк його дії минув 1 квітня 2009 р., але він був автоматично продовжений на наступний десятилітній строк, оскільки 1 жовтня 2008 р. минув строк, коли обидві країни могли проінформувати про денонсації цього договору.

Таким чином, економічні відносини Україна - СНД власне кажучи зводяться до двосторонніх україно-російських зв'язків. Причому, ці зв'язки поки носять скоріше залежний, чим взаємозалежний характер. Звідси ступінь географічної й галузевої диверсифікованості зовнішньої торгівлі України в рамках СНД є досить низкою, і потенційні можливості її збільшення незначні.

До перспектив участі України в СНД варто віднести:

1. Росія є головним економічним партнером України в рамках СНД. А тому основні цілі й завдання на перспективу - розширювати обсяги, диверсифікувати форми й напрямки зовнішньоекономічної діяльності України у відносинах з Росією; закріплювати свої позиції на ринках Росії Особлива увага повинне бути приділене розширенню науково-технічного співробітництва, інноваційної сфери співробітництва, формуванню транснаціональних корпорацій;

2. розширення сфери й обсягів зовнішньоекономічних зв'язків з іншими членами СНД. Особлива увага приділяється системі двосторонніх відносин саме в рамках Співдружності;

3. найбільш ефективним напрямком оптимізації участі України в СНД, як і розвитку самої Співдружності, може послужити певна перебудова механізму здійснення економічного співробітництва як на макро-, так і на мікрорівні;

4. нарощування обсягів зовнішньоекономічних зв'язків зі СНД. Хоча, донедавна проглядалася тенденція до скорочення питомої ваги цих обсягів у загальній зовнішній торгівлі України. Так, якщо в 1996 р. на частку СНД доводилося 48,6% загального експорту України, а на інші країни - 51,4%, те в 1999 р. - 28,1% і 72,9%, в 2003 р. - 26,2% і 73,8% відповідно. Ситуація змінилася з 2005 р., коли відбувся ріст частки країн СНД у загальному обсязі експорту України до 31,3%. В 2007 р. цей показник знову зріс - до 37,8%, таким чином, вийшовши приблизно на рівень 1997 р. (39,2%);

5. в умовах недостатньо ефективного функціонування як самого СНД, так і участі України в ньому, необхідно основна увага приділити формуванню зони вільної торгівлі, розвитку взаємовигідної кооперації, співробітництву по створенню об'єктів у третіх країнах, підвищенню конкурентноздатності продукції на ринках цих країн, створенню спільних підприємств, фінансово-промислових груп. Україна однієї з перших ратифікувала Угоду про сприяння розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей учасниця^-учасниць-країн-учасниць СНД, прийнятого в грудні 1993 р., яким передбачалося взаємне незастосування ввізного й вивізного мит, податків, акцизів і кількісних обмежень відносно товарів, які поставляються кооперацією;

6. одним з перспективних напрямків у розвитку інтеграційних процесів у рамках СНД є формування субрегиональних утворень. Україна з урахуванням національних інтересів, свого економічного потенціалу, своєї економічної структури буде визначати, у якому із цих інтеграційних утворень брати участь.