7.4. Основні етапи еволюції світової валютної системи

1. Етап золотомонетного стандарту, термін дії: із початку XIX в. до 1914 р.

Основні ознаки золотомонетного стандарту:

1. функціонування золота як світових грошей;

2. фіксація золотого змісту національної валюти;

3. безпосередня конвертованість національних валюту золото;

4. наявність фіксованих валютних курсів.

Головна особливість золотомонетного стандарту складається в тому, що золото у вигляді монет оберталося на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Позитивні сторони золотомонетного стандарту	Негативні сторони золотомонетного стандарту
повна конвертованість національних валют стабільність купівельної спроможності грошей стабільність валютних курсів стабільність світових цін	Залежність від рівня видобутку золота Недостатня гнучкість валютної системи Стихійне регулювання валютних систем Виключення державного втручання в сферу валютних відносин

2 . Етап золотодевізного стандарту

Сутність золотодевізного стандарту: поряд із золотом функції світових грошей стали виконувати й окремі валюти головних країн світу. Термін дії: 1922-1976 р.

Система золотодевизного стандарту була затверджена на Міжнародній Генуезькій конференції в 1922 р. У розвитку золотодевизного стандарту виділяються три періоди.

Перший період золотодевизного стандарту - 1922-1933 р.

Характеристика цього періоду:

• поряд із грошима використовувалося золото;

• національна валюта у виді паперових грошей вільно оберталася в золото.

У рамках цього періоду виділяють період золотослиткового стандарту - 1922-1929 р. Його особливості: 1)-цей стандарт установлюється тільки для окремих економічно розвитих країн Західної Європи (Великобританії,: Бельгії Франції, Нідерландів);

2. національна валюта дорівнюється до певної кількості золота;

3. обмін валюти здійснюється не на_монети; а на-золоті злитки;

4) обмін валюти на золоті злитки дорівнює великим сумам національних коштів і здійснюється національними банками.

Основні принципи Генуезької валютної системи:

1. У якості платіжного засобу більш ЗО держав світу стали використовувати золото і девізи - іноземну валюту.

2. Ні за одною валютою не закріплювалося положення резервної валюти.

3. Збережено золоті паритети валют

4. Встановлювався режим вільно коливних валютних курсів.

Другий період золотодевизного стандарту - 1933-1944 р.

Основна особливість - перехід до використання паперових грошей у рамках світового господарства. Характеристика цього періоду:

1. усі країни усередині своїх територій стали використовувати паперові гроші;

2. ліквідоване обертання золота у вигляді монет усередині країни;

3. скасована оборотність паперових грошей у золото усередині країни; 4) сталі застосовуватися державні заходи для регулювання МВО.

Третій період золотодевизного стандарту - 1944-1975 р. Організаційно був оформлений на Міжнародній фінансовій конференції в м. Бреттон-Вуд (США, 1944 р.), звідси назва періоду - "Бреттон-вудська валютна система".

Основні принципи Бреттон-вудської валютної системи:

1. Введено новий золотодевизний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах (долар США і фунт стерлінгів).

2. Бреттон-вудська валютна система припускала чотири форми використання золота:

а) збережені золоті паритети країн і введена їхня фіксація в СВС;

б) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб;

в) долар США дорівнювався до золота;

г) долар США розмінювався на золото іноземним центральним банком і урядовими установами (казначейство США).

3. Передбачалася взаємна конвертованість валют.

4. Конвертованість валют стала здійснюватися на основі їхнього відношення до долара США.

5. Вперше у світі були створені міжнародні валютно-фінансові організації: МВФ, МБРР. Характеристика Бреттон-вудської валютної системи:

1. заборонено обмінювати, купувати і продавати золото приватним особам;

2. офіційна купівля продаж золота здійснювалася за схемою: золото -> долар -> національна валюта;

3. коливання курсу національних валют стосовно долара США встановлювалося в межах ± 1-2 %.

У 1971 р. була скасована конвертація долара США на золото, установилися режими фіксованих валютних курсів; була встановлена офіційна ціна золота.

У 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) відбулася Міжнародна конференція, що визначила нові принципи регулювання МВС, і на її основі було введено Ямайську валютну систему.

З. Етап бумажно-валютного стандарту.

Ямайська валютна система (початок 1976 р. - по теперішній час).

Основні принципи:

1. Замість золотодевизного стандарту введений стандарт СДР.

1. Замість принципу обміну валюти на золото, за схемою золото -> долар -> національна валюта введена принцип оборотності валюти за схемою: СДР -> національна валюта.

2. Завершено демонетизацію золота. Це означає:

• утрату золотом грошових функцій;

• перетворення золота в звичайний товар, що вільно продається і купується, а його ціна визначається попитом і пропозицією;

• скасування фіксації золотих паритетів;

• золото перестало служити мірою вартості товару.

4. Країни члени ЯВС вільні вибирати режими валютних курсів.

5. Міждержавне валютне регулювання почав здійснювати СВФ. Негативні риси Ямайської валютної системи:

1) СДР є основною світовою валютною системою номінальне, а не реально:

• СДР використовується тільки як рахункова одиниця;

• СДР утратила зв'язок із золотом;

• до курсу СДР прив'язані тільки вісім валют країн світового співтовариства, тоді як до долара США – валюти приблизно 40 країн світу;

2. золото об'єктивно впливає на курси валют і є основним резервним активом;

3. у даний час у світовій валютній системі СДР витиснені доларом США. Він є головною резервною валютою. У цьому зв'язку етап паперово-валютного стандарту ще має назва "паперово-доларовий стандарт".

Найважливішою особливістю Ямайської валютної системи є те, що в її складі стали діяти регіональні валютні системи, у тому мислі з 1979 р. - Європейська валютна система (ЕВС).

Європейська валютна система - це міжнародна валютна система країн ЄС, створена для стабілізації валютних курсів, координування валютної політики цих держав.

Відмінні риси БВС:

1. оскільки ЕВС базується на ЕКЮ - європейській валютній одиниці, її називають також валютною системою стандарту ЕКЮ;

2. на відміну від Ямайської валютної системи в ЕВС золото використовується в якості реального резервного активу;

3. країни ЕВС створили спільний золотий фонд. Він складає 20% від їх офіційних золотих ресурсів (2660 т); знаходиться в Європейському фонді валютного співробітництва;

4. основний режим валютних курсів плаваючий, але в межах визначеного валютного коридору. Країни ЄС установлюють такі валютні коридори, що одержали назву "валютна змія":

5) регулювання ЕВС здійснюється на міждержавному рівні шляхом укладання відповідних угод між національними банками країн ЄС.

7.5 Валютний ринок – це сукупність економічних відносин, що виникають між суб'єктами валютних операцій при здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти й цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, а також операцій по інвестуванню капіталу в іноземній валюті.

Передумови створення валютних ринків:

- розвиток МЕВ

- розвиток світової валютної системи,

- поширення кредитних коштів міжнародних розрахунків

- розвиток банківських систем і кореспондентських зв'язків між банками різних країн

-удосконалення коштів зв'язку й розвиток інформтехнологій.

Види операцій на валютних ринках:

- валютні операції

- валютно-кредитні й розрахункове обслуговування купівлі/продажу товарів і послуг

- закордонне інвестування

- операції зі ЦБ

- допомога країнам, що розвиваються

- внески в МО

Функції валютних ринків:

- забезпечення здійснення міжнародних розрахунків

- страхування валютних ризиків

- забезпечення кредитування в іноземній валюті

- диверсифікованість валютних резервів банків, підприємств,

- одержання спекулятивного прибутку

- вплив на держрегулювання національної економіки

- узгодження валютної політики на рівні світового господарства.

На валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців і покупців валюти, тобто учасників ринку.

Учасники валютних ринків:- центральні банки, комерційні банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні й виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні й фінансові організації, фізичні особи, асоціації, наприклад Міжнародна асоціація учасників валютного ринку.

За характером валютного ризику учасників валютного ринку ділять на: підприємців, інвесторів, спекулянтів, хеджерів, гравців.

З інституціональної точки зору валютний ринок являє собою безліч комерційних банків і ін. фінансових установ, зв'язаних один з одним мережею комунікаційних коштів зв'язку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютами.

Класифікація валютних курсів на міжнародному валютному ринку:

1. Залежно від сторін угоди розрізняють:

- курс покупця

- курс продавця.

Курс продавця більше високий. Різниця між цими курсами називається маржею (прибуток).

2. По видах платіжних документів розрізняють

- курс електронного перекладу,

- курс чеків,

- курс банкнот.

3. Крос-курс - це котирування 2-х іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди. Цей курс виходить розрахунковим шляхом. Наприклад, курс долара до йени через рубль.

4. Номінальний обмінний курс - це відносна ціна валют 2-х країн. Реальний обмінний курс - це відносна ціна товарів, зроблених в 2-х країнах. Він повідомляє, у якім співвідношенні можна обмінювати товари однієї країни на товари іншої.

5. Залежно від виду валютних операцій розрізняють:

А) курс спот - це базовий курс валютного ринку, по ньому відбувається врегулювання поточних торговельних і неторгових операцій.

Б) форвардний курс - курс термінових угод, при яких поставка валюти здійснюється через певний період часу на фіксовану дату.

Структура світового валютного ринку

Залежно від обсягу, характеру валютних операцій, кількості використовуваних валют, рівня нормативно-правового регулювання валютні ринки діляться на міжнародні, регіональні й національні (місцеві).

Міжнародні валютні ринки обслуговують рух грошових коштів, опосередуя міжнародний обмін товарами, послугами, рух капіталів. Такі ринки розташовані у світових фін. Центрах - у Західній Європі (Лондон, Франкфурт, Париж, Цюріх) , США (Нью-Йорк), на Далекому й Близькому Сході (Токіо), у Південно-Східній Азії (Сінгапур). На цих ринках проводять операції із ключовими валютами.

Регіональні валютні ринки обслуговують рух грошових коштів переважно в рамках одного регіону (наприклад, європейського).

Національний (місцевий) валютний ринок – ринок однієї країни. Під ним розуміють сукупність валютних операцій, здійснюваних банками, розташованими на території даної країни.