6.3. Міжнародні регіони міграції

Перший масовий міжконтинентальний перелив робочої сили був насильницьким. Це було зв'язано з розвитком работоргівлі в 17-19вв. унаслідок такого переливу населення Африки за 1650-1850 р. зменшилося на 22%.

Що стосується переміщення вільних облич найманої праці, те найбільш великим міграційним потоком був виїзд європейців за океан у 19-20вв. у 19 в. емігрували до 30 млн. чоловік. На початку 20 в. до Першої світової війни з Європи виїхали понад 19 млн. чоловік, у 1914-1918 р. міграція була перервана, а потім відновилася, і за період 1918-1939 р. емігрували 9 млн. чоловік. Друга світова війна знову перервала заокеанську міграцію населення з Європи, після закінчення війни вона, оживилася, а потім пішла на збиток.

Направлялися емігранти насамперед у США, де бурхливо розвивався капіталізм, якому були потрібні робочі руки. Їхали також у Канаду, в Австралію, Нову Зеландію, Аргентину й ін. країни. Імміграція з'явилася найважливішим джерелом росту їхнього населення. Їхали ж з європейських країн - з Ірландії й Англії, Франції і Німеччині.

В останні десятиліття склалися нові світові ринки робочої сили:

1) регіон міграції - У Західній Європі тільки в країнах ЄС нараховується 13 млн. мігрантів і членів їхніх родин.

Основну частину іммігрантів приймають такі західноєвропейські країни, як Німеччина, Франція, Англія, а також Бельгія, Нідерланди, Швеція і Швейцарія.

Так, у ФРН нараховується 4630 тис. іноземців, у Франції- близько 4 млн. іспанців і італійців, у Швеції - 1 млн. переважно финнов.

2) регіон міграції- У регіоні Близькі Схід нафтовидобувні країни також притягають на промисли величезне число з Індії, Бангладеш, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також з Німеччини, Туреччини, Італії.

До початку 90-х рр. тут працювали більш 4,5 млн. іноземців, у той час як число місцевих робітників склало тільки 2 млн. чоловік.

Частка іммігрантів у загальній чисельності робочої сили окремих країн дуже значна. Так, в Об'єднаних Арабських Еміратах складає 97%, Кувейту- 86,5%, Саудівської Аравії - 40%, тобто гнітючу чи велику частину всієї промислової робочої сили.

Особливу групу мігрантів на Близькі Схід складають євреї. За період з 1989 по 1994р. із країн СНД в Ізраїль виїхали понад 500 тис. чоловік.

Причини втечі євреїв із країн колишнього комуністичного регіону є наступні:

- повернення на етнічну батьківщину,

- відхід від політичної невизначеності й економічних труднощів,

- бажання возз'єднатися з родичами

- і по релігійних мотивах.

3) регіон міграції - США. Трудові ресурси цієї країни історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Іноземці і зараз складають близько 5% робочої сили країни.

Післявоєнна імміграція в США складалася з декількох етапів. Перший представляв могутній європейський потік, коли в США з країн Західної Європи в'їхали 606 млн. чоловік.

Другий почався в 1965 р., коли був прийнятий закон, що створив сприятливі умови для вихідців з Азії і Латинської Америки

З 1993 р. веде свій відлік третій етап, коли віддається перевага емігранти з Європи- Ірландії, Італії, Польщі, а також з Аргентини.

Зазначена переорієнтація приведе до того, що до початку третього тисячоріччя США можуть стати країною, де білі виявляться в меншості в результаті прогнозованої високої народжуваності кольорового населення.

4) регіон міграції- Наступний міжнародний регіон міграції сформувався в Австралії. У цій країні трудяться 200 тис. іноземних робітників. Австралії, як і США, орієнтована на асиміляцію іммігрантів. З 1982 р. Австралія стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. Відповідно до неї в країну в першу чергу приймалися іммігранти, що робили інвестиції в її економіку.

5) регіон міграції- П'ятим центром трудової міграції є країни Азіатсько-тихоокеанського регіону( АТР)- Бруней, Японія, Гонконг, Малайзия, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань, Пакистан. Наприклад, Японія починає ввозити робочу силу. Традиційно це були корейці, але останнім часом з'явилися й іранці, що виконують чорну роботу. У теж Японія може ввозити робочу силу високої кваліфікації, що супроводжує її прямі інвестиції в країни АТР. Цей тип міграції називають транзитною професійною міграцією.

6) Регіон міграції - У Латинській Америці складається шостий центр притягання робочої сили, де іммігрантів приймають в основному Аргентина і Венесуела. Загальне число мігрантів досягає 3 млн. чоловік, більшість яких складають латиноамериканці. Але Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Чилі і Парагвай субсидіюють спеціальні програми по залученню східноєвропейців, у тому числі вихідців з колишнього СРСР. Вони гостро мають потребу в нафтовиках, інженерах-хіміках, фермерах.

7) Регіон міграції- Існує й африканський центр. За приблизними оцінками межстрановая міграція в Африці складає 2 млн. чоловік. В основному більш багаті африканські країни беруть некваліфікованих працівників із сусідніх країн. ПАР зацікавлена в припливі фахівців з колишніх країн СРСР, але на постійне місце проживання.

6.4. Регулювання міжнародних міграційних процесів

"Державна міграційна політика"- це цілеспрямована діяльність держави по регулюванню процесів експорту й імпорту робочої сили в дану чи країну з її

Основні методи регулювання ММРС:

1.Адміністративно- правові методи

- міри національного законодавства, що визначають юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів у даній країні.

- дії національних служб міграцій

- міри міжурядових угод регулювання ММРС

2. Економічні методи

a) осуществлеение вербування іноземних робітників

- надання роботи

- більш високий рівень зарплати

- надання житла, поліпшення житлових умов

- одержання кваліфікації й утворення

- медичне обслуговування

б) залучення до вербування іммігрантів приватних посередників

в) видача ліцензій, що дозволяють вербувати працівників за кордоном

Три рівні регулювання ММРС

1. Національний - сукупність мір окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні.

- МЗС (видача віз)

-Міністерство юстиції

-Міністерство праці (видача дозволів на роботу)

-Національні міграційні служби

-Посередницькі міграційні фірми

Задачі:

1) видача віз

2) видача дозволів на роботу

3) видача дозволів на в'їзд у країну і на час перебування в країні

2. Міжнародний- система заходів для регулювання ММРС у регіонах світового співтовариства

-Міжнародна організація праці (профспілки, організації підприємців, уряду)

1) регламентація робочого часу

2) регламентація набору робочої сили

3) боротьба з безробіттям

4) забезпечення нормальних умов життя і роботи емігрантів

5) реформування питань соцстраху і соцзабезпечення

6) організація професійно- технічного навчання

-Міжнародна організація міграції

1) розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків

2) надання допомоги в питаннях організації міграції

3) розвиток технічного співробітництва в області міграції

4) запобігання "витоку мозків" і реэмиграции

5) надання експертних послуг з питань ММРС

Міжнародна організація праці (МОП) була створена в 1919 р. відповідно до Версальського договору. Місцезнаходження - Женева (Швейцарія). Членами її є більше 170 країн. Як спеціалізована установа з 1946 р. входить у систему ООН. Основними цілями МОП є: забезпечення повної зайнятості й ріст рівня життя; заохочення економічних і соціальних програм; дотримання основних прав людини; охорона життя й здоров'я трудящих; регулювання міграції населення, заохочення співробітництва між підприємцями й трудящими.

Членами МОП можуть бути: урядуи країн учасниць; профспілки; організації підприємців.

В 1976 р. на Всесвітній конференції по зайнятості в рамках міжнародної організації праці (МОП) була прийнята Програма Дій, відповідно до якої організація набору робочої чинності повинна провадитися на основі 2-х або багатосторонніх угод, розроблених на основі вивчення економічних і соціальних потреб країн-експортерів і імпортерів робочої чинності.

Для організації професійно-технічного навчання під егідою МОП діють Міжнародний інститут трудових проблем (Женева) і Міжнародний центр по технічній і професійній підготовці підвищеного типу (м.Турін, Італія).

Структура МОП:

• Міжнародна конференція праці - вищий законодавчий орган;

• Адміністративна рада - для керівництва над комітетами й комісіями при МАРНОТРАТ;

• Міжнародне бюро праці - інформаційний і консультативний орган.

Основна функція МОП – прийняття конвенцій і рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудові стандарти (тривалість робочого дня, умови праці, оплата праці, Соціальне забезпечення й т.д.). Усього було прийнято 172 конвенції й 181 рекомендація.

Міжнародна організація міграції (МОМ) утворена в 1949 р. як Міжнародна організація по справах біженців, пізніше її повноваження були розширені й в 1989 р. вона була перейменована в МОМ. До неї входить 81 країна, у т.ч. 46 є членами МОМ, 35 - спостерігачами (Україна є спостерігачем). МОМ не входить у систему ООН, але тісно з ним співробітничає.

Основними функціями МОМ відповідно до уставу є: розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків; надання допомоги в питаннях організації міграції; розвиток технічного співробітництва в області міграції; запобігання відпливу умів і рееміграція; надання експертних послуг у зв'язку з міжнародною міграцією робочої сили. організація пересування біженців; надання державам форуму для обміну думками, досвідом і співробітництва.

У цей час значне число установ і організацій, насамперед у рамках ООН, а також регіональних угруповань займаються проблемами, пов'язаними з міграцією населення й трудових ресурсів.

Управління Верховного комісара по справах біженців (УВКБ) при ООН займається питаннями захисту біженців, реалізації довгострокових рішень, у першу чергу репатріації.

Система постійного спостереження за міграцією (СОПЕМІ) при ОЕСР координує діяльність національних імміграційних керувань.

Комісія ООН по народонаселенню має у своєму розпорядженні відповідний фонд, частина якого використається на субсидування національних програм в області міграції населення. Ряд міжнародних договорів, прийнятих ВІЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), містить спеціальні норми, що стосуються фізичного стани трудящих-мігрантів. У конвенціях ЮНЕСКО є положення, спрямовані на поліпшення утворення трудящих-мігрантів і членів їхніх родин.

3. Інтеграційний- заходу для регулювання ММРС у рамках інтеграційного об'єднання

1) надання безвізового пересування населенню в рамках інтеграційного об'єднання

2) створення загальних інформаційних систем по міграції робочої сили в рамках інтеграційного об'єднання

3) уживання спільних заходів по боротьбі з нелегальною міграцією

4) прийняття спільних технічних мір контролю над емігрантами

У ЄС прийнята "Хартія основних соціальних прав робітників ЄЕС" (підписана 9 грудня 1989 р.), у розділі 1 якої визначене, що "кожен працівник ЄЕС повинний мати права вільного. У цих умовах уряд змушений формувати і проводити активну багатоцільову міграційну політику, шукати підтримки у відповідних міжнародних організацій, розвивати співробітництво з іншими країнами в цій області.

Переміщення по території ЄС, підкоряючи правилам і обмеженням, обумовленим суспільним порядкам, суспільною безпекою і здоров'ям, а в другому - "воля переміщення повинна надавати право кожному працівнику вибрати будь-як чи заняття професію в ЄЕС на основі принципів рівноправності, що стосуються працевлаштування, умов праці і соціального захисту в приймаючій країні". Таким чином, у цьому документі декларується, що створення єдиного економічного простору підкріплюється його соціальним забезпеченням.

У Європі забезпеченням і захистом прав трудящих мігрантів займається Міжурядовий комітет з питань міграції (СІМЕ).

На інтеграційному рівні регулювання міжнародної міграції робочої чинності здійснюється шляхом виконання угод, договорів, правил, контрактів, укладених між державами інтеграційних об'єднань. Основні завдання: надання безвізового пересування населенню в рамках інтеграційного об'єднання; створення загальних інформаційних систем по міграції робочої чинності в рамках інтеграційного об'єднання; вживання спільних заходів по боротьбі з нелегальною міграцією; прийняття спільних технічних мір для здійснення контролю над емігрантами.

Державна міграційна політика підрозділяється на 2 види: еміграційну й імміграційну, кожна з який має свої цілі і задачі.