1.2. Інтернаціоналізація та міжнародний поділ праці як основа міжнародних економічних відносин

Інтернаціоналізація господарського життя - об'єктивний економічний процес виникнення й розвитку зв'язків між національними господарствами окремих країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення, у тому числі робочої чинності, засобів виробництва й виробничих відносин.

Інтернаціоналізація продуктивних сил:

Інтернаціоналізація відтворення робочої сили- створення загального ринку робочої чинність (ЄС- вільне переміщення, вирівнювання ЗП, єдина соціальна політика).

Інтернаціоналізація засобів виробництва - створення спільних підприємств, спільне будівництво, об'єднання енергосистем.

Інтернаціоналізація виробничих відносин - процес об'єднання монополій, олігополій, національних держав і наднаціональних органів у єдиний механізм, створення нових форм власності (ЄС- бюджет).

В основі інтернаціоналізації лежить міжнародний поділ праці.

Міжнародний поділ праці - територіальний поділ праці між країнами, що спираються на економічно вигідну спеціалізацію окремих країн в виробництва на тих або інших видів продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними у певних кількісних і якісних співвідношеннях.(МПП)

Міжнародний поділ праці є об’єктивною основою міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвиток виробничого, науково-технічного, торгового й іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від економічної розвиненості і характеру суспільного строю.

Сутність міжнародного поділу праці виявляється в динамічній єдності двох процесів виробництва – його розчленування й об’єднання.

Єдиний виробничий процес не може розчленуватися на окремо самостійні, відособлені друг від друга фази, не концентруватись по окремим стадіям виробництва на певній території, в окремих країнах. По-друге, це одночасно й об’єднання виробництв, і територіально-виробничих комплексів, установлення взаємодій між країнами, що беруть участь у системі МПП.

МПП здійснюється з метою підвищення ефективного виробництва, служить засобом економії витрат суспільної праці, виступає засобом раціоналізації суспільних продуктивних сил.

Фактори, що впливають на ступінь залучення країни до МПП:

1. Прагнення до одержання економічних вигод від участі в МРП.

Реалізація переваг МРП у ході міжнародного обміну товарами та послугами забезпечує:

- одержання різниці між інтернаціональною і національною вартістю експортованих товарів та послуг,

• також економію внутрішніх витрат шляхом відмови від національного виробництва товарів і послуг за рахунок більш дешевого імпорту.

2. Рівень розвитку виробничих сил є фактором, що визначає інтенсивність участі країн у міжнародному розподілі праці.

3. Відмінність у масштабах виробництва національних економік, обмежені можливості розподілу праці в рамках національних економік.

4. Природно-географічні фактори.

5. До числа загальнолюдських спонукальних мотивів до участі МРП, використанню його можливостей відносяться необхідність рішення глобальних проблем людства спільними зусиллями всіх країн світу. Діапазон таких проблем дуже великий: від охорони навколишнього середовища і рішення продовольчих проблем в планетарному масштабі до освоєння космосу.

Під впливом МРП торгові зв’язки між країнами ускладнюються і збагачуються, усе більш переростаючи в комплексну систему світогосподарчих зв’язків, у якому торгівля в традиційному її розумінні хоча і продовжує займати головне місце, але поступово утрачає своє значення.

Показники участі країни у МРП:

1. частка експортної продукції в загальному обсязі виробництва,

2. обсяг зовнішньої торгівлі по відношенню до національного продукту,

3. роль країни в світовій торгівлі

4. зовнішньоторговий оборот на душу населення.

Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ) – це концентрація виробництва однорідної продукції у межах однієї країни або кількох країн з метою створення високопродуктивного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості.

МСВ розвивається по двом напрямках – виробничому і територіальному.

Виробничий напрямок підрозділяється на:

• міжгалузеву;

• внутрішньогалузеву спеціалізацію окремих підприємств (компаній).

У територіальному аспекті МСВ припускає спеціалізацію окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві певних продуктів і їх частин для світового ринку.

Видами МСВ є:

1. предметна (виробництво продуктів),

2. подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів)

3. технологічна, або стадійна, спеціалізація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприкад складання, фарбування, зварювання, термічне опрацювання, виробництво виливків, поковок, заготівель і т.п.).

Показники рівня міжнародної спеціалізації галузі:

• коефіцієнт відносної експертної спеціалізації (КВЕС);

• експортна квота у виробництві галузі.

КВЕС визначається по формулі:

де - питома вага товару (сукупність товарів галузі) в експорті країни;

- питома вага товару (товарів-аналогів) у світовому експорті.

За допомогою КВЕС можна в першому наближенні визначити коло товарів відповідно галузі, що є міжнародною для даної країни.

Чим вище (більш 1) співвідносини на користь національної структури експорту по певному товару або групі товарів, тим більше явної є міжнародна спеціалізація відповідної галузі міжнародною галуззю, що спеціалізуються.

Експортна квота свідчить про те, в якій мірі національна промисловість, окремі її галузі орієнтуються на зовнішні ринки, і одночасно показує міру відокремленості останніх від національного ринку. Зростання експортної квоти у виробництві свідчить про інтенсифікацію міжнародних зв’язків виробництва в одному напрямі - до зарубіжних споживачів та про підвищення конкурентоспроможності міжнародно-спеціалізованої продукції.

Швидке рішення номенклатури експорту є в цілому свідченням міжнародної спеціалізації країни і, навпаки, скорочення номенклатури робить більш чітким експортний портфель. Якщо розширення номенклатури експорту в цілому відбувається за рахунок виробів що международно спеціалізуються і частка останніх у вивозі росте, те фактично відбувається підвищення рівня міжнародної спеціалізації виробництва; розширення номенклатури за рахунок неспеціалізованих видів виробів викликає зворотні результати. Отже, розширення асортименту саме по собі ще не свідчення погіршення МСВ країни.

Спеціалізація підприємств різних країн на виговленні часткових продуктів пов’язана із сучасною НТР. Ускладнення технологічної структури виробництва привело до великого росту числа деталей і вузлів, використовуваних у готовому виробі.

У 50-60-і роки ведуче місце займала спеціалізація виробництва на рівні первинних галузей (авто -, авіабудування, виробництво пластмас, підшипників, радіоапаратури і т.д.).

У 70-80-і роки головні позиції займала внутрішньогалузева МСВ і відповідний обмін товарами-аналогами зі споживчими характеристиками, що розрізняються, (наприклад, колісних тракторів на гусеничні машини, шкіряного взуття на гумове і т.п.).

Міжнародна кооперація виробництва - форма поділу праці, при якій праця на підприємствах і в галузях різних країн поєднується у взаємодії в один або в різні, зв'язані між собою процеси виробництва.

По своїй економічній природі міжнародна кооперація є продуктивною чинністю, що дає можливість досягати значних результатів у сферах виробництва, наукових досліджень, збуту при менших витратах праці в порівнянні з тими, які необхідні для досягнення таких же результатів, якщо учасники діють поодинці.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва:

1. Виробничо-технологічне співробітництво. Воно включає:

• питання передачі ліцензій і використання прав власності;

• розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізацію;

• удосконалювання управління виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.

2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперативної продукції.

3. Післепродажне обслуговування техніки.

Виділяють три основних методи, які використовуються при налагодженні коопераційних зв'язків:

1) виконання спільних програм (виконання певної роботи); 2) спеціалізація в договірному порядку (розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування. Договірні сторони прагнуть зменшити дублювання виробництва й пряму конкуренцію між собою на ринку); 3) створення спільних підприємств (поєднується капітал декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.

Створення виробничих спільних підприємств - один із гріх основних методів коопераційної діяльності, що одержує усе більше широке поширення в Україні, так само як і у світі. Це так називана ,інтегрована кооперація, коли під єдиною організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для досягнення окремих, спільно погоджених цілей.

Загальною об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва (МКП) є зростаючий рівень розвитку продуктивних чинностей, а отже, ступінь їхнього розчленовування на галузі, виробництва, підприємства. У результаті впливу НТР була створена матеріальна основа для широкого розвитку виробничого кооперування. НТР змусила змінити й сам характер МКП, включивши в нього як найважливіший елемент науку.

Таким чином, головна функція кооперації праці - служити коштами збільшення й вироблених матеріальних благ при більше високій продуктивності праці - була доповнена іншою важливою функцією - реалізацією принципово нових завдань, які дуже важко або неможливо вирішити без об'єднання зусиль виробників декількох країн.

Основні ознаки МКП:

- попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

-координація господарської діяльності підприємства-партнерів з різних країн у певній, взаємопогоджуваній сфері цієї діяльності як головний метод співробітництва;

-наявність як безпосередніх суб'єктів виробничого кооперування промислових підприємств (фірм) з різних країн; закріплення в договірному порядку як головні об'єкти кооперування готових виробів, компонентів і відповідної технології;

-розподіл між партнерами завдань у рамках погодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних угод;

-безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних або однобічних поставок товарів з реалізацією виробничих програм у рамках кооперування, а не як слідство виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

Основними методами, які використовуються при налагодженні коопераційних зв'язків. є:

1) здійснення спільних програм,

2) спеціалізація в договірному порядку,

2) спеціалізація в договірному порядку,

3) створення спільних підприємств (СП).

У рамках першого методу - здійснення спільних програм МКП проявляється у двох основних формах: підрядному кооперуванні й спільному виробництві.

Підрядне кооперування - найбільш старий вид виробничих зв'язків у промисловості. Сутність підрядної діяльності полягає в тому, що одна зі сторін угоди (замовник) доручає іншої (виконавцеві) виконання певної роботи відповідно до заздалегідь обумовлених вимог до її виконання щодо строків, обсягів, якості виконання й інших умов. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: «класичний» підряд по виготовленню продукції й підряд по проектуванню й випуск}' нового продукту.

Договірна спеціалізація, що укладається в розмежуванні виробничих програм учасників такого роду угод. Відповідно до угод про спеціалізацію договірні сторони прагнуть усунути або зменшити дублювання виробництва, а отже, і пряму конкуренцію між собою на ринку. Найважливіша умова, що надає такого роду угодам про спеціалізацію коопераційний характер.- це наявність у ньому положень про тісне співробітництво учасників у формі спільного виробництва звичайно складної продукції, взаємних або однобічних субпідрядних поставок, проведення спільних досліджень і розробок і т.д.

Створення виробничих спільних підприємств - інтегрована кооперація, коли під єдиною організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для досягнення окремих, спільно погоджених цілей.

Спеціалізація, країн, що поглиблюється, у міжнародному обміні - обов'язкова умова прискорення промислового й науково-технічного прогресу. Компанії дістають прибуток завдяки зниженню витрат виробництва у зв'язку з ростом масштабності й серійності виробів, що випускають. Економія на масштабах виробництва - вирішальний фактор у росту спеціалізації. При збільшенні випуску відбувається зниження витрат, що пов'язане з нагромадженням досвіду, підвищенням технологічного рівня, прискоренням окупності капіталовкладень в устаткування.

Міжгалузева спеціалізація змінилася внутрішньогалузевий. На посилення процесу спеціалізації впливає відновлення випускає продукции, що.

Внутрішньогалузевий поділ праці сприяє все більшому економічному обміну між промислово розвиненими країнами, близькими за рівнем економічного розвитку. (77% імпорту промислово розвинених країн забезпечується за цей рахунок).