90.Значення людського фактору в управлінні.
Американські авторитети в галузі менеджменту Г. Кунц і С. О'Доннел зазначали, якщо підлеглі керуються тільки правилами і потребами, які встановлені керівником, то вони можуть працювати приблизно на 60 або 65 відсотків своїх можливостей, шоб утриматися на роботі. А для того, щоб досягти повного використання здібностей підлеглих, керівник повинен викликати в них відповідний відгук, здійснюючи лідерство. Цього можна досягти за допомогою різних засобів, але в основі їх всіх лежать потреби підлеглих.
До проблеми мотивації праці "людського фактора" звернулись в 30-ті роки теоретики менеджменту. Вони пов'язували раціоналізацію індустріального виробництва не тільки з удосконаленням матеріальних елементів, а й впливом на етичні норми і психологію робітників. Лідером руху за впровадження нових форм і методів управління в промисловості, які одержали назву "Школи людських відносин", став американський соціолог і психолог Е. Мейо.
"Школа людських відносин" стала реалізацією нового намагання менеджменту розглядати кожну промислову організацію як певну "соціальну систему". Це неабияке досягнення управлінської думки. Всі питання потрібно розглядати через призму взаємовідносин з власне людським соці аспектом індустрії.
Завдання менеджменту на цьому етапі полягало в тому, щоб в доповнення до формальних залежностей між членами організацій розвинути плідні неформальні контакти. Вони суттєво впливають на результати спільної діяльності людей.
В концепції мейоізму кожен менеджер повинен намагатися йти до рівноваги між технічним і соціальним боком підприємства, надавати стабільності соціальній організації таким чином, щоб індивіди, які співробітничають між собою для досягнення загальної мети, могли одержувати особисте задоволення, яке складає основу їх кооперації. Тим самим формальна організація ніби зміцнювалася неформальними структурами. Досліджувачі людських взаємин внесли багато поправок у перші концепції менеджменту. Серед них можна виділити такі:
-Збільшення уваги до соціальних, групових потреб людини. -Прагнення до збільшення робочих місць. -Відмова від акценту на ієрархічній владі. -Зростаюче визнання неформального боку організації, ролі настрою робітників і неформальних відносин.
102.Форми влади та впливу, їх переваги та недоліки.
110.Ліберальний стиль керування.
Ліберальне керівництво характеризується мінімальною участю керівника. Підлеглі при цьому мають майже повну свободу визначати цілі, приймати рішення та контролювати свою роботу. Дослідження ліберального стилю порівняно з автократичним, які проводив К. Левін дозволили йому зробити такі висновки: 1) автократичне керування порівняно з ліберальним домагалося виконання більших обсягів роботи, проте призводило: - до низької мотивації; - до меншої оригінальності; - до більшої агресивності до членів групи; - до більшої залежності та покірної поведінки щодо керівника; 2) ліберальне керування призводило: - до зменшення обсягів роботи; - до зниження її якості; - до недостатнього задоволення підлеглих таким стилем керування.