1. Прийоми емоційного впливу

Вербальні засоби емоційного впливу. Значущість цієї складової лек­ції відзначив Й. Гете словами одного з персонажів «Фауста» доктора Ваг­нера («підмайстра» на думку Фауста):

«Но много значит дикция и слог,

Я чувствую, еще я в этом плох».

Спектр прийомів емоційного впливу лектора на студентів величезний. Лектору належить знати їх і широко використовувати, пам’ятаючи, що час­те використання одного й того самого прийому не дає бажаного результату

і навіть справляє зворотну дію. Крім уже розглянутих прийомів (стимулю­вання активної пізнавальної діяльності студентів, створення творчої атмо­сфери), застосовують також прийоми емоційного викладання матеріалу лекції. Це, насамперед, відступи і порівняння, епітети (художні визначен­ня), цитати, фразеологізми, використання приказок, афоризмів і крилатих виразів, зміна інтонації і використання смислових пауз. Застосовуючи різні прийоми, лектор домагається раціонального чергування підвищення уваги, наявності напруження та його послаблення.

Виразність може створюватися иа рівні всіх мовних одиниць. Досвідчені лектори часто використовують специфічні образотворчі засоби, що роблять висловлювання яскравим, образним, емоційним. Це риторичні фігури - за­фіксовані обороти мови, слова і вирази в переносних значеннях, що є прикра­сою тексту. Вони збагачують і урізноманітнюють повідомлення.

Риторика (від грец. гіїогео - виголошую промову) — це наука про ора­торське мистецтво. Теоретичне обгрунтування красномовства наведено в книжці великого давньогрецького філософа Аристотеля (384-322 рр. до п.е.) «Риторика». Відомі праці з риторики давньоримського публіциста і полі­тичного діяча Цицерона (106—43 рр. до н.е.) і теоретика ораторського мис­тецтва Квінтіліана (35-95 рр.).

Відомі крилаті слова Цицерона: «Поетами народжуються, оратора­ми стають» і «Оратор має поєднувати в собі гостроту діалектика, мис­лення філософа, мову поета, пам 'ять юрисконсульта, голос трагіка і, на­решті, жести та грацію великих акторів».

Розглянемо деякі прийоми ораторського мистецтва.

Відступи використовують для розрядження стомленої аудиторії. Ці короткі (до двох хвилин) відступи мають бути легкими і, можливо, навіть комічними, що викликали хоча б посмішку в студентів. їх обов’язково по­трібно пов’язувати з навчальною інформацією чи ситуацією, що створила­ся на лекції. Корисні відступи у вигляді історичного екскурсу з питання, що вивчається. Доцільно готувати два-три відступи для кожної лекції.

Порівняння й аналогії забезпечують образність повідомлюваної ін­формації. Вони допомагають краще зрозуміти нову інформацію, зрозуміти основну ідею і зосередити увагу на ній.

Афоризми, приказки і крилаті вислови, використані доречно у зв’язку з навчальним матеріалом, є прикрасою лекції, сприяють задіян- ню емоційної пам’яті, що за твердженням психологів, може бути міцні­шою за логічну.

Великого значення цьому надавав М. В. Ломоносов. Він вважав за по­трібне систематично і наполегливо вчитися «красномовству», під яким ро­зумів «мистецтво про будь-яку матерію красно говорити і тим схиляти інших до своєї думки», і тому радив «...розум свій гострити через невпин­ну вправу у творі і вимові слів».

Ось що пише академік М. В. Нєчкіна про ставлення до афоризмів за­гальновизнаного знаменитого лектора, історика В. О. Ключевського: «Створював він їх не лише для лекції. Він працьовито вигострював їх у тиші кабінету... У потрібному місці лекції з усією блискучістю випадково­го експромту він кидав їх на згадку аудиторії, підтверджуючи, зокрема, веселу істину, що кращі експромти ретельно готуються».

Досвідчені лектори часто використовують специфічні образотворчі засоби, що роблять висловлення яскравим, образно емоційним. Це рито­ричні фігури - зафіксовані мовні звороти, слова і вислови в переносних значеннях, що є прикрасою тексту. Вони збагачують і урізноманітнюють лекцію. У риториці розрізняються фігури думки (засоби виокремлення са­ме цієї думки) і фігури слова (засіб привернути увагу на певну частину промови). Фігури слова, у свою чергу, поділяють на фігури додатка (ана­фору, епіфору), зменшення (еліпсису), переміщення (інверсію, паралелізм), переосмислення слів. Останні називають тропами.

Риторичні фігури думки:

• антитеза — протиставлення (гірка робота — та солодкий хліб);

• окаоморон - злиття парадоксальних протилежностей (щасливий невдаха, дзвінка тиша);

• вигук;

• звертання;

• риторичне питання — твердження, висловлене у формі запитання (хто цього не знає?).

Риторичні фігури слова:

• анафора - повторення на початку декількох фраз того самого сло­ва, звуку;

• епіфора - однакове закінчення декількох фраз;

• інверсія (гіпербатон, анаколуф) — зміна природного порядку слів;

• паралелізм — однотипна побудова речень або їх частин (ми їмо, щоб жити, а не живемо, щоб їсти);

• еліпсис (замовчування) — часткове висловлення думки, що дає змогу здогадатися про невисловлене.

Фігури переосмислення (тропи):

• гіпербола - мовний зворот, який полягає в надмірному перебільшен­ні якоїсь дії або ознаки (Ми з вами сто років не бачилися!);

• літота — використання надмірного зменшення предмета або озна­ки (море по коліна);

• перифраз - описовий мовний зворот, застосований замість звичай­ної назви чого-небудь;

• алегорія - це вислів, що виражає абстрактне поняття через кон­кретний художній образ;

• метонімія - заміна назви поняття, явища чи предмета іншою наз­вою (зміністерства надійшов папір ...);

• синекдоха — перенесення значення щодо кількості, наприклад заміна множини одниною (...любиларуську зиму);

• іронія — надання висловлюванню тонкого прихованого глузування (розумний, що й казати).

Інтонація (від лат. Шопаге - голосно вимовляю) - тон мови, ритмомело­дійний (від грец. гіітох - стрункість) лад промови, паузи, темп мови й окремих її частин, чергування гучності голосу, емоційні відтінки тембру. Інтонація ви­ражає почуття, ставлення оратора до предмета, змісту мови. Завдяки інтонації усне мовлення стає більш конкретним, емоційним; поза інтонацією усне мов­лення неможливе. Прикладом мови без інтонації є синтезований голос робота.

Зміна темпу читання лекції, інтонації та звучання голосу, використан­ня логічних пауз дозволяють одночасно розв’язати три завдання:

• емоційного впливу на студентів, тобто керування їхньою увагою;

• вирізнення головного з навчальної інформації;

• керування процесом конспектування.

Правильне конспектування, тобто стислий, у тезовій формі, але аж ні­як не дослівний, стенографічний запис основних думок, правил, законів, формул і висновків, не тільки фіксує основний зміст навчального матеріа­лу, але й активізує його сприйняття, організовує увагу студентів.

Експресивність мови впливає не тільки на свідомість, але й на почуття слухачів. У результаті їхня розумова сфера виявляється під подвійним впливом логіки думки й емоційної мови. Порівняйте враження від читання п’єси і її театральної постановки!

Експериментально доведено, що усне мовлення сприймається в два рази краще, ніж письмове, тим більше, якщо ця мова емоційно забарвлена. М. В. Ломоносов стверджував, що «Мало мати благодатну тему, мало образно викласти матеріал, уміло його розмістити, але дуже важливо красиво його' піднести, чи підвищуючи, чи знижуючи голос відповідно до матеріалу, що викладається». Учні Д. І. Менделєєва згадують, що його голос змінювався від театрального шепоту до громоподібного. Є таке вда­ло сформульоване правило - лекцію треба читати досить голосно, щоб чу­ли і, в той же час досить тихо, щоб слухали.

Темп читання лекції залежить від змісту матеріалу, що викладається, ступеня його інформаційної насиченості, новизни для слухачів і поточних дидактичних цілей. Темп може змінюватися в широкому діапазоні від мак­симального - 100-120 слів за хвилину до уповільненого - 40 слів за хвили­ну. Оптимальний темп - 60-80 слів за хвилину.

Пауза, це теж зміна інтонації. За допомогою паузи лектор робить спробу, як би «пропустити вперед» думки свого слухача. Якщо студенти уважно слухають, вони легко можуть продовжити думку лектора. Акцен­тування думок паузою діє з тим же успіхом, що й усі попередні прийоми.

Рекомендується лекцію починати спокійно, поміркованим голосом, змінюючи інтонацію чи гучність, вирізняючи головне, уповільнюючи мову для запису формулювань та висновків.

Невербальні засоби емоційного впливу. Крім вербального компонен­та мовної комунікації, важливим засобом розкриття думки, особистішого спілкування є невербальні елементи взаємодії - переміщення і поза, жести і міміка, погляд. Ці елементи кінексичної системи спілкування діють па зоро­вий канал сприйняття, акцентують увагу на змісті інформації, що надходить по слуховому каналу, підвищують емоційність і таким чином сприяють кращому засвоєнню висловлених думок. На думку психологів мова па 25 % сприймається зоровим шляхом. Майстерність лектора виявляється у поси­ленні впливу па студентів за рахунок невербальних засобів.

Жести. Усі ми жестикулюємо, але здебільшого навіть не контролюючи цього. Зазвичай вважається, що жести полягають у рухах рук і кистей, і дій­сно, - це виразніші жести. Але і будь-який рух тіла, щоб підсилити значення вимовлених слів, - теж жест. Майже неможливо говорити захопливо й пе­реконливо без невловимо складного сполучення рухів голови, шиї, плечей, корпуса, стегон і ніг. Таким чином, у жестикуляції немає нічого не власти­вого всім і кожному, і властивого тільки одним професійним ораторам.

Секрет особливої доцільності жестикуляції руками ймовірно полягає в тому, що людська діяльність здійснюється за допомогою рук, і тому їх по­ ложення і рухи стали найбільш характерними для вираження переживань. Сприйнятливість до жестикуляції руками глибоко закладена у свідомості слухача. У поєднанні зі словами жести теж говорять, значно підсилюючи виразність мови, її емоційне звучання, допомагаючи вносити у виклад по­трібну ясність.

Для викладача-початківця, що ще не звик до жестикуляції руками під час читання лекції, правильно користуватися жестами - важке завдання. Тому, якщо під час проведення занять виникає гостре бажання зробити, скажімо, жест руками, його не слід стримувати. Якщо таких імпульсів під час виступу немає, ніколи не треба використовувати довільну й механічну жестикуляцію.

Як і будь-яким засобом, жестами треба вміти користуватися. На лекціях бувають імітаційні та акцентуючі жести. Імітаційні жести є пантомімою - ло­гічно зрозумілими рухами для імітації яких-небудь об’єктів, процесів і т.іп. Акцентуючі жести вирізняють ту чи іншу думку, поняття, слово. Великий артист Ф.І. Шаляпін (1873-1938 рр.), визнаний майстер використання сценіч­ного жесту, говорив, що «.. „жест - г/е не рух тіла, а рух душі».

Використовуючи жести, викладач має пам’ятати, що зайва метушли­вість, невиправдана чи театралізована жестикуляція, дратує слухачів. Від жестів значущих, котрі сприяють успіху мови, необхідно відрізняти без­глузді, механічні (струшування головою, поправляння волосся, одягу, вер­тіння ручки, указки та іп.). Кращий жест той, котрий не заважає слухачеві, тобто який органічно зливається зі змістом мови. Студенти більше цінують спокійне, прогнозоване поводження лектора, його впевненість, зібраність і природність, уміння легко і вільно триматися перед аудиторією.

Просторова організація спілкування полягає у правильному виборі ви­кладачем дистанції і розташування відносно студентів, пози та пересування по аудиторії. Особливістю лекції є одночасна взаємодія викладача і значної кількості студентів, тому відстань до першого ряду аудиторії має бути два- три метри. Зазвичай лекційна аудиторія має лекторську трибуну і лектор зде­більшого перебуває за нею. У позі лектора мають поєднуватися невимуше­ність його постави і легкість рухів. Однак у процесі лекції викладач не пови­нен бути статичним, статика стомлює слухачів. Тому бажано час від часу змінювати цю позицію - відходячи від трибуни до студентів або до дошки. Рухатись треба спокійно, без зайвої метушливості, пам’ятаючи про те, що голос має бути спрямований на слухачів, а не в бік чи на дошку.

Голос - це звукова хвиля - акустичні коливання, вироблені голосовим апаратом. У звичайній розмові вектор звукової хвилі напрямлений униз, під кутом 45° до площини землі. Через це губиться понад 90 % сили впли­ву ваших слів на психіку співрозмовника. Але те, що байдуже для звичай­ного співрозмовника, набуває великої значущості для лектора, адже йому, як нікому потрібна ця сила. Як зробити так, щоб міць і енергія, які містить мова лектора, були б найбільше спрямовані па слухачів і не втрачали своєї сили? Це дуже просто. Треба всього-па-всього «підняти» вектор звукової хвилі, тобто свідомо контролювати її напрям так, щоб вона спрямовувала­ся не до низу, а до аудиторії. Це стосується напряму вектора у вертикаль­ній площині. У тривимірному ж просторі вій має бути рухомим і перемі­щуватися за правилом універсальної вісімки. Це правило полягає в тому, що лектор не повинен зосереджуватися тільки на центрі аудиторії, а звер­татися і до того, хто від нього ліворуч, і до тих, хто праворуч. Крім того, студентам, що на «флангах», лестить, коли на них звертають увагу. Потре­ба переміщувати вектор голосу лектора по секторах полягає в тому, що за такого режиму (зі зміною напряму звукової хвилі) психіка слухачів не ада­птується до одноманітних подій, а отже, аудиторія постійно перебуває в напруженні, і її увага прикута до викладача. (Іноді викладач, читаючи лек­цію, проходжується вздовж дошки. Який можна зробити висновок про «доцільність» такої манери проведення лекції?)

Міміка - це зміна виразу обличчя. Основним показником почуттів тих, хто говорить, є вираз обличчя. Міміка лектора стимулює емоції студентів, здатна передати гаму переживань: радість і сумнів, іронію та рішучість і т. ін. Вираз обличчя має відповідати характеру мови. У до­свідченого лектора, як зазначав відомий адвокат і оратор А. Ф. Коні (1844—1927 рр.), «обличчя говорить разом з мовою». Неприпустимо, та й неможливо читати лекції з «кам’яним виразом обличчя». Обличчя і весь зовнішній вигляд лектора мають виявляти доброзичливе і навіть дружнє ставлення. Аудиторія не любить сердитих чи байдужих. Особ­ ливо корисна на лекції посмішка лектора, що схвалює дії студентів, за­охочує їхню активну роботу і поведінку.

Жест і міміка разом з інтонацією мають величезну переконливу силу. За їх допомогою можна акцентувати увагу на тих особливостях предметів, явищ і понять, на які самі студенти могли б і не звернути уваги.

Погляд. Утратити контакт з аудиторією досить просто, варто тільки час від часу поглядати у вікио, оглядати поглядом стіни, опускати очі на підлогу і піднімати їх до стелі, розглядати руки, «уткнутися» у нотатки. Але ніщо так не приводить до відчуження студентів, як порожній погляд, тобто манера дивитися на людей, як у порожній простір.

Дуже багато чого може сказати аудиторії погляд лектора. «Очі - дзер­кало душі. Порожні очі - дзеркало порожньої душі. Важливо, щоб очі, по­гляд актора на сцені відображали великий, глибокий внутрішній зміст йо­го творчої дуиіі», - казав видатний театральний режисер К. С. Станіслав- ський (1863-1938 рр.). Викладач повинен не забувати про цс. Наявність зорового контакту з аудиторією не означає, що потрібно увесь час намага­тися дивитися на всіх і кожного. Бажано повільно переводити погляд з од­ного студента до іншого, «заглянувши» в очі студенту, лектор отримує ін­формацію про ступінь розуміння ним навчального матеріалу і співучасті в навчальній роботі.

За допомогою виразного погляду можна керувати поводженням студен­тів. Факт майже нез’ясований, але якщо уважно дивитись на людину, то во­на це відчуває. Якщо викладач дивиться на студентів і повністю захоплений поставленою метою, вони будуть усвідомлювати, що мова звернена саме до них, і відчувати таку цілеспрямованість, як свою власну.

На закінчення наведемо ранжований ряд ознак читання лекції:

• чітке та зрозуміле викладення + 1,86;

• досить голосна і чітка мова + 1,31;

• строга реалізація плану лекції + 1,12;

• вільне викладення матеріалу +1,1;

• добрі ораторські дані + 1,09;

• доброзичливість до аудиторії + 1,09;

• вільна і невимугиена поведінка +1,03;

• багатий словниковий запас + 0,9;

• використання наочних засобів +0,6;

• заохочення запитань від студентів + 0,56;

• упевнене читання лекції + 0,48;

• готовність сприйняти коментарі і критику з боку студентів + 0,1;

• дотепний + 0,09;

• не робить відступів від основного змісту лекції - 0,09;

• оригінально тримається - 0,84;

• викладення досить повільне, що можна все записати - 0,96;

• майже дослівне читання конспекту лекції — 1,93.