3.6. Відповідальність сторін угоди про розподіл продукції

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків сторони несуть відповідно до угоди про розподіл продукції, визначених угодою, з урахуванням положень ст. 29 Закону України «Про угоди про розподіл продукції». Зокрема, шкода, заподіяна довкіллю у зв'язку з діяльністю інвестора, пов'язаною з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню (компенсації) в повному обсязі за рахунок інвестора, незалежно від плати за забруднення довкілля та погіршення якості природних ресурсів. Інвестор звільняється від відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, тільки якщо доведе, що шкода заподіяна внаслідок стихійних природних явищ або навмисних дій потерпілих.

Шкода, заподіяна правомірними діями інвестора, що повністю відповідають вимогам угоди про розподіл продукції та узгоджені з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, підлягає відшкодуванню за рахунок сторін угоди у пропорціях, передбачених для розподілу продукції.

§ 4. Особливості правового регулювання спільної діяльності, в яку залучається державне чи комунальне майно

Згідно зі ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. У сфері господарювання найчастіше застосовуються договори простого товариства, на підставі яких сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника, відповідно до ч. 1 ст. 1133 ЦК України, вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Характерною ознакою договорів простого товариства є формування за рахунок вкладів учасників їх спільного майна. Відповідно до ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. При цьому внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Таким чином, режим спільної часткової власності передбачає позбавлення власника (чи утримувача) майна важливого фрагменту індивідуальної господарської компетенції, зокрема, відбувається втрата правової можливості одноособово реалізовувати речові права та обов’язки по відношенню до майнового вкладу, його плодів, продукції та доходів від його господарського використання.

Диспозиції статей ЦК України сформульовані таким чином, що в межах договору про спільну діяльність можуть об’єднуватися в єдині майнові масиви вклади суб’єктів різних форм власності – приватної, комунальної, державної. Не зважаючи на те, що ці вклади можуть мати різну величну, вони, відповідно до положень ч. 2 ст. 1133 ЦК України, вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду. Також і рішення щодо спільних справ учасників приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором простого товариства.

Договори про спільну діяльність із залученням державного майна знайшли своє широке застосування у тих сферах господарювання, де існували та існують обмеження стосовно використання інших форм підприємництва на основі публічної власності. Наприклад, у ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» міститься перелік об’єктів, які не можуть бути об’єктами оренди, як-от цілісні майнові комплекси казенних підприємств, майно, що забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, майно підприємств урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку тощо. Однак диспозитивний нормативний устрій інституту спільної діяльності не забезпечував належного режиму використання майна, внесеного публічними учасниками, рівно як і відповідного контролю за цим майном. Більше того, правова форма договору про спільну діяльність не тільки не попереджала, але часто сприяла виникненню конфліктів сторін таких договорів, наділених різними, іноді суперечливими, цілями діяльності, зокрема, в частині розрахунку та розподілу прибутку чи збитку, що виникали від спільної діяльності. Перебування вкладів під спільним контролем їх сторін, з одного боку, звужувало простір для реалізації підприємницької ініціативи приватного учасника, а з іншого – обмежувало можливості публічного партнера на управління спільним майном та вирішення поточних справ, що конфліктувало із потребою забезпечувати соціальні та інші суспільні функції публічної власності.

Значний негативний досвід від проектів спільної діяльності на основі, зокрема, державного майна, спричинив прийняття низки нормативно-правових актів з чіткою обмежувальною спрямованістю стосовно можливостей укладання та виконання договорів про спільну діяльність із залученням державного майна як способу прихованої приватизації державного майна. Зокрема, в тексті Закону України «Про управління об’єктами державної власності» (ч. 9 ст. 11) вказується, що нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження. Загальні положення закону були уточнені розпорядженням КМ України від 7 травня 2008 р. № 703-р, яким передбачене розірвання вже укладених договорів про спільну (зокрема, інвестиційну) діяльність з причини того, що вони сприяють прихованому відчуженню державного майна, а також встановлено, що укладення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном повинне відбуватися виключно на підставі відповідних рішень КМУ.

Вищевказані нормативні приписи кореспондуються із наступними змінами у законодавстві, що стосуються регулювання відносин спільної діяльності та які мали місце у 2011 р. Так, відповідно до ч. 7 ст. 141 ГК України не може бути вкладом у спільну діяльність майно, яке належить до основних фондів підприємств державної власності, що не підлягають приватизації. Ці обмеження до ГК України в їх останній редакції внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення спільної діяльності» від 8 липня 2011 р.

Виходячи із змісту загальних принципів укладання та виконання договорів в рамках державно-приватного партнерства, а також зважаючи на те, що спеціальне законодавство про договори про спільну діяльність не містить винятків, такі договори повинні укладатися із особами, відібраними внаслідок успішного проходження конкурсних процедур, проведених відповідно до законодавчих приписів. Зокрема, КМ України визначає порядок проведення конкурсів із залучення приватних інвесторів для здійснення державно-приватного партнерства (підпункт «м» п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про управління об’єктами державної власності»).

У законодавстві України також наявна низка обмежень компетенції державних підприємств, установ та організацій в частині самостійного прийняття ними рішень про вступ у спільну діяльність та здійснення відповідних майнових внесків державного майна у спільне майно сторін договору простого товариства.

Зокрема:

- КМ України визначає порядок укладення договорів про спільну діяльність державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (підпункт «л» п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про управління об’єктами державної власності»);

- уповноважені органи управління погоджують договори про спільну діяльність підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», постанова КМ України від 11 квітня 2012 р. № 296 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном»). Наприклад, розпорядженням від 22 серпня 2011 р. № 808-р КМ України погодився із пропозицією Міністерства енергетики та вугільної промисловості щодо укладення договору про спільну діяльність між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», Компанією «Шелл Експлорейшн енд Продакшн Юкрейн І Б.В. (Shell Exploration and Production Ukraine I B.V.) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Шелл Юкрейн Експлорейшн енд Продакшн I»;

- ФДМ України погоджує підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери його управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність (підпункт «ї» п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про управління об’єктами державної власності»).

Таким чином, специфікою договорів про спільну діяльність як форми державно-приватного партнерства є те, що ці договори, на відміну від концесійних договорів чи договорів про розподіл продукції, укладаються не органами державної виконавчої влади, однак останні здійснюють в них активну контрольну функцію.

Як передбачено у ст. 13 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» вартість майна, що вноситься у спільну діяльність, учасником якої є державне підприємство, установа або організація, визначається на підставі незалежної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості, згідно з вимогами законодавства про оцінку майна. Таке формулювання істотно коригує загальний підхід до оцінки, закріплений у ч. 2 ст. 1133 ЦК України, згідно з яким вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин, а грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

На завершення викладу слід відзначити, що відповідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» під час укладення договорів про спільну діяльність розмір частки державних підприємств, установ і організацій, а також господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, має становити не менш як 50 відсотків спільного майна учасників спільної діяльності. Реалізація цієї вимоги створює для державного учасника підстави стосовно управління справами сторін договору при веденні ними спільної діяльності.

Стосовно особливостей правового регулювання укладення, виконання та припинення договорів про спільну діяльність із залученням комунального майна, то законодавство України не містить особливих правил, розрахованих на такі правовідносини. Крім цього, практика укладення договорів про спільну діяльність між комунальними та приватними суб’єктами господарювання не є поширеною.

1Наприклад, Спільне підприємство «ІНТЕРСПЛАВ» у м. Свердловськ Луганської області, Спільне українсько-російське підприємство «ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АВТОЦЕНТР КАМАЗ» у м. Чернівці, Спільне українсько-румунське підприємство «ДЕЛЬТА ПЛЮС» у м. Чернівці.

2 Див., наприклад: Вольфрам Ребок, Юлія Пелех. Закон про державно-приватне партнерство в теорії та на практиці// Юридична газета № 8 від 22 лютого 2011 р. – С. 13; Олександр Бородкін. Загальні тенденції в юридичному бізнесі та практиці ДПП// Юридична газета № 37 від 14 вересня 2010 р. – С. 13

3 Аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства здійснюється щодо об'єктів державної власності - центральним органом виконавчої влади, уповноваженим КМ України, комунальної власності - виконавчим органом місцевого самоврядування, уповноваженим відповідною сільською, селищною, міською, районною або обласною радою, АР Крим - органом, уповноваженим РМ АР Крим відповідно «Порядку проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства», що затверджений постановою КМ України від 11 квітня 2011 р. № 384.

4 Бюджетний процес в Україні завершується прийняттям державного та місцевих бюджетів на один рік. Відповідні рішення приймаються ВРУ або місцевими радами. З цієї причини державні органи об’єктивно позбавлені можливості гарантувати виконання своїх довгострокових фінансових зобов’язань, що випливають із договорів, укладених у рамках публічно-приватного партнерства.

5 ВВР України. – 1999. – № 41. - Ст. 372.

6 Медведєва О.А. Концесія як правова форма використання державного майна у господарській діяльності недержавними суб’єктами: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 «Господарське право; Господарське процесуальне право» /О. А. Медведєва. – Харків, 2005. – С.14.

7 ВВР України. – 1999. – № 41. – Ст. 372.

8 Медведєва О.А. Концесія як правова форма використання державного майна у господарській діяльності недержавними суб’єктами: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 «Господарське право; Господарське процесуальне право» /О.А. Медведєва. – Харків. – 2005. – С.16.

9 Посилання на угоду про розподіл продукції як на форму державно-приватного партнерства виключене із Закону України «Про державно-приватне партнерство», оскільки відповідні відносини регулюються спеціальним законом.

10 ВВР України. – 1999. – № 44. – Ст. 391.

11 Станом на 31 грудня 2012 р. такого переліку прийнято не було.

24