IV. Комісія єс - „Дирктива про загальну рамкову основу для

^ектронних підписів” (1998 p.).

- Є пропонує в формі імперативу заборонити використання ліцензій або номер дозволу для електронних форм торгівлі.

- вільне право на заключения угод в електронній формі.

- юридичне визнання електронних підписів та послуг із сертифікації.

- можливість пропонувати електронні послуги на всій території Є за умов виконання законів лише країни резиденції (або реєстрації)

Україна: - Закон України „Дро платіжні системи та перекази грошей в Україні (2000 р.)”:

- документ на переказ грошей може бути паперовим або електронним (для юридичних та фізичних осіб)

- електронний документ має однакову юридичну силу з паперовим документом

- електронний цифровий підпис на електронному документі має однакову юридичну силу на паперовому документі.

- електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного документу.

158

Тема 6. Механізм регулювання міжнародних

ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ.

1. Зміст та структура регулювання міжнародного руху капіталу.

2. Основні тенденції розвитку механізму регулювання інтернаціонального руху капіталу на сучасному етапі.

3. Національні системи стимулювання та заохочення іноземних інвесторів.

4. Двосторонні та регіональні аспекти регулювання руху капіталів.

5. Посилення ролі міжнародних організацій у регулюванні світового інвестиційного процесу._________________________________________

1. Зміст та структура регулювання міжнародного руху капіталу.

Міжнародний світовий ринок капіталу є найбільш динамічним. Зростання світового експорту капіталу відбувається в 2 рази швидше, ніж товару. У 2004 р. рік ріст експорту капіталу збільшився на 14%, а експорту товарів на 4%. Приплив іноземних інвестицій - основний фактор розбудови національних економік із середнім та низьким рівнем розвитку. труктура зовнішньої торгівлі і виробництва в Україні практично не змінилася за останні 15 років. Залучення іноземних інвестицій - це основна задача.

Виділяють 2 механізму регулювання руху капіталів:

- ендогенний (внутрішній або ринковий);

- екзогенний (зовнішній або адміністративний).

Є 4 основні фактори, які впливають на міжнародний рух капіталу у межах ендогенного механізму:

1. Попит

2. Пропозиція

3. Обсяги капіталу

4. Його ціна.

Модель „Вирівнювання граничних продуктів капіталу в умовах досконалого міжнародного ринку.”

I/

I₀ I₀”

A 0

де

I₀’

B Q

Іо - відсоткова ставка у країні А до початку обміну капіталу;

159

I’₀ - відсоткова ставка в країні В до початку обміну капіталу;

”₀ – уніфікована відсоткова ставка для країн А і В після початку обміну капіталу.

Класична формула для визначення ринкової рівноваги на зовнішньому ринку капіталів: eR^P + R=I-I_f

де eR^P - очікувана відносна зміна валютного курсу;

R - п;емія за ризик (як функція від національних та закордонних активів інвесто–а)¹,

Iвідсоткова ставка в країні-імпортері капіталу;

I_f- відсоткова ставка в країні-експортері капіталу.

Існує 2 фактори, які впливають на зовнішній механізм регулювання обміну капіталу:

1. зміна валютного курсу

2. ризик

До основних факторів зовнішнього механізму міжнародного

капіталообміну можна віднести:

1) фірми інвстори. Впливають на розміри та пропорції руху капіталу, за допомогою таких інструментів, як механізм трансфертних цін, підрядні коопераційні угоди, участь в угодах про розподіл ринку тощо;

2) држава. Впливає на сфери руху капіталу (експорт чи імпорт), а також на попит/пропозицію капіталу. Державний вплив буває 3-х видів: стимулювання², обмеження (захист), нейтральний характер (контроль).

3) міжнародні організації. Впливають шляхом координації національного регулювання руху капіталів різними державами на міждержавному рівні. Елементи наднаціонального регулювання лише починають формуватися.

4) суспільні організації

Основні сектори регулювання државою руху капіталу:

За визначенням ЮНКТАД (ООН) існує 59 секторів регулювання руху капіталів.

h можна згрупувати в наступні 10 основних груп:

1) сфера діяльності іноземних фірм, власність і контроль за виробництвом та реалізацією політики (наприклад, визначення заборонених для іноземців галузей, галузей пріоритетного заохочення, обмеження долі іноземного інвестора у статутному фонді, обмеження щодо реалізації продукції;

2) валютно-фінансові відносини (валютний курс - офіційний і інші види курсів; можливість внесків у статутний фонд іноземної валюти; можливість виплати заробітної плати в іноземній валюті; конвертованій валют по капітальних операціях, обмеження на переказ дивідендів);

¹ Зазвичай ця премія не перевищує 5%. В Україні у 1996-99 pp. - 45%. В таких країнах, як Швейцарія, вона становить десяті відсотку.

² Слід мати на увазі, що механізм створення пільг для окремих іноземних інвесторів розглядається як бар'єр на шляху руху капіталів.

160

3) передача технологій (обмеження на експорт технологій подвійного призначення, наприклад, тих, які використовуються у військовій сфері, вибухових пристроях; обмеження імпорту застарілих технологій);

4) питання конкуренції та обмежувальної ділової практики (умови вступу в галузь, обмеження по обсягу капіталу, регулювання розподілу продукції);

5) цінові питання (контроль над цінами, амортизація);

6) оподаткування (податкові канікули, податкові пільги);

7) митне регулювання (ставки мита на продукцію, яку ввозить і вивозить фірма з іноземним капіталом, система квотування та ліцензування);

8) трудові відносини (механізм встановлення заробітної платні, соціальні відрахування, умови контракту, обмеження при наймі на роботу);

9) використання природних ресурсів (питання концесії - право використовувати певну сировину протягом певного терміну регулювання охорони довкілля);

10) процедурні механізми (система реєстрації та система дозволів, перелік документів, які вимагаються від інвестора, підтвердження платоспроможності).

Характер бар’єрів, які існують державах для діяльності ПП.

Бар’єри бувають:

1. формальні (або офіційні, сюди відносяться державні заходи, регулювання законодавством)

2. неформальні (адміністративні перепони, негласна політика, структурна жорсткість ринку, форми власності³, заходи, що не описані в нарматвно-правових актах):

• адміністративні перепони (бюрократичний бар’єр)

• негласна політика, яка проводиться урядовими структурами щодо

ПП ^структурна жорстокість рину (пов’язана з наявністю деякої кількості компаній на ринку, обмеження прибутку, висока конкуренція)

Існує 4 основні рівні регулювання іноземних інвестицій державою:

a. національний (субрегюнальний): наприклад, в ША кожний штат має свій закон щодо регулювання діяльності ПП

b. дво-стороній: в світі існує більше 600 угод про захист іноземних інвестицій тільки за участі розвинених країн..

c. Регіональний (до 300 угод) – Є, АЕАН, НАФТА тощо.

d. Глобальний, де відбувається регулювання глобальної економіки або її певних елементів, наприклад, ОТ, МВФ, група Б, ЮНКТАД, ОЄР, МОП.

³ У Франції понад 50% компаній належать родинам, отже нефранцу^ам важко потрапити в такі компанії. В ФРН лише 25% компаній є відкритими AT. В Італії 20% ВНП виробляється в державному секторі. Для Японії характерна наявність тісних стосунків між компаніями і незнайомцям важко потрапити на ринок. Крім того, значна частина акцій, навіть банкрутів, продається в основному японським власникам. В Україні приблизно 20% припадє на державне виробництво.

161

2ОСН0ВНІ тенднції розвитку механізму регулювання міжнародного руху капіталу на сучасному етапі

1. Лібералізація руху інозмних інвстицій - процес зменшення перешкод у розвитку ринкових тенденцій на світових ринках капіталу та одночасне створення позитивних стандартів та вимог до міжнародного руху капіталів.

Цей процес має три основні направлення:

а) усунення обмежень та дискримінації, які порушують ринкові умови руху капіталу (вхід на ринок та створення підприємств, власність та контроль, обмеження руху прибутку);

б) зменшення впливу негативних факторів, які деформують ринкові умови руху капіталів (пільги);

в) створення позитивних стандартів поведінки іноземних інвесторів (національний режим функціонування, звернення до міжнародних засобів вирішення спо’ів, переказ коштів, прозорість регулювання, охорона довкілля, здоровя людини та ш.).

2. Рух від обмежень та контролю до стимулювання припливу іноземних інвестицій.

Відбулася зміна стратегії відношення до іноземних інвестицій.

а) 40-60 pp. - період конфронтації між ТНК та приймаючими країнами,

б) 70-80 pp. - період пошуку компромісів, в 1973 р. було здійснено 83 націоналізації іноземного капіталу (пік націоналізації). Остання націоналізація з порушенням права власності відбулася у 1984 р.

в) 90 pp. - (період початку) співробітництва та заохочення інвесторів.

3. Перехід від розподілу зобов’язань фірм-інвесторів та прав урядів приймаючих країн через встановлення прав фірм та зобов’язань урядів до формування системи зобов’язань та прав фірм та урядів.

Якщо раніше чітко визначалося, що “уряд має право” (напр. націоналізація), а іноземні інвестори мали лише зобов’язання, то внаслідок процесу визначення прав фірм та конкретних зобов’язань урядів (напр., забезпечити економічне середовище для інвестицій) була створення система прав та зобов’язань фірм та урядів.

4. Посилення міжнародного рівня регулювання інвстицій шляхом початку створення глобальної системи регулювання руху іноземного капіталу, пошук компромісів, створення глобальної системи ставлення до іноземного капіталу, перехід до багатосторонньої міжнародних рамкових угод, гармонізація національних режимів.

ГАТТ/OT розробляє загальні правила регулювання глобальної торгівлі. Тепер всі організації намагаються розробити загальні спеціальні правила по відношенню до інвестицій.

162

5. Розвиток системи стимулювання експорту капіталу з розвинених країн у другій половині 90-х років, після локальних фінансових крих у країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою. Експорт капіталу потрібен для запобігання зменшення % ставки при поверненні грошей після інвестицій за умов кризових явищ.

3. Національні системи стимулювання та заохочння іноземних інвесторів. Існує 3 складові заохочення та стимулювання іноземних інвестицій на національному рівні:

1. лібералізація руху капіталу.

1.1 Країни з ліберальними системами імпорту капіталу (Країни ОЕСР. Для цих країн характерно те, що:

а) дозвіл замінено на реєстрацію інвестицій,

б) значна відкритість секторів та галузі для іноземних інвестиційнім добувної, нафтогазової, транспортної, туризму, інформації, кшошдустрії, банківської справи, страхування). Туреччина, Норвегія, Австрія, Японія - ліберальні країни, але є обмеження в певних галузях. ША, Австралія, Нова Зеландія не має обмежень і вони є найбільш ліберальними країнами.

в) практично немає обмежень щодо формування статутного фонду, переказу прибутків та трансферу капіталів.

1.2 Країни із значними обмеженнями. Тут існує 3 характерні риси:

а) вхід до ринку обмежений. В Індонезії закон перераховує галузі, які закриті для іноземних інвестицій. Мексика, Р. Корея, Судан мають критерії, на основі яких приймаються рішення щодо іноземних інвестицій. Бразилія, удан мають системи попереднього розгляду крупних іноземних інвестицій.

В Бразилії 500 млн. дол. - є порогом для розгляду крупних інвестицій.

Обмеження долі іноземного інвестора у статутному капіталі. Малайзія, наприклад 49%, раніше Мексика, Індія, РР.

б) наявність пільг (сьогодні іноземний інвестор не має мати пільг, так як це призводить до деформації інвестиційного клімату - бар’єри, звуження інвестицій): - зменшення податкової ставки; самостійне встановлення терміну амортизації капіталу; податкові канікули; різні пільги у соціальних виплатах; цінові пільги; пільги по відсотках по кредитах (пільгові кредити).

Всього існує до 60 видів різних пільг для іноземних інвесторів

„Закон України Про іноземні інвестиції”(1996 p.) Є пільги:

1. звільнено від оподаткування митом внески до статутного фонду -

163

2. на підприємства з іноземними інвестиціями не розповсюджується ліцензування експорту та імпорту товарів;

3. можуть бути надані інші пільги за спеціальними програмами (пропонує уряд, приймає ВР)

в) Обмеження трансферу валютних коштів:

• контроль за валютними операціями з боку центральних банків (Бразилія, Чілі, Колумбія, Індія);

• дозвіл на переказ суми більше певної (Малайзія - дозвіл на суму більше 2 млн.);

• переказ коштів не повинен перевищувати певного відсотку від загальних інвестицій щорічно (Р. Корея).

• заборона пе–еказу коштів протягом певного часу (Чілі, Аргентина 3 роки після вкладення капіталу, Єгипет - 5 років (до 1999 року, потім- відміна))

• заборона переказу протягом дії певних пільг, наприклад, під час дії податкових канікул - Індонезія.