15. Культурно-історична еволюція художнього стилю української літературної мови.

Цим питанням займалися: Д.Чижевський, Д.Наливайко (літер.бароко), М.Сорока («зорова поезія»), І.Ісіченко («Емблематична поезія» - геральдика), Н.Яковенко («Дзеркала ідентичності» - польськомовні та латинські панегірики), Л.Довга на матеріалі польс. поезії показала ідею двомислення, О.Гнатюк – барокова поезія, укр..шкільна драма – М.Сулима. Мовознавчі дослідження: В.Передрієнко «Формування укр.л.м. на народній основі», Г.П.Струльчук дис. «Словозміна ім. на матеріалі інтермедій», Л. Гнатюк «Мовний феномен Г.С.Сковороди», І.Чепіга за її ред..«Приповісті Климентія Зіновіїва», Г.Наєнко про Транквіліона-Ставровецького. Досі немає досліджень шкільної драми, шарів слогів – вис., сер.низ.

Перші тексти худ.стилю сягають ще києворуського періоду – «Слово о полку», де є про худ.засоби, зокрема метафори, порівняння, у літописах також це присутнє«Повість временних літ», «Руська правда», «Повчання Володимира Мономаха». Найбільшою виразністю образів характеризується «Слово», де є багато епітетів, персоніфікації природи, яка постає як живою істотою. Найперші ж зразки поезії фіксуються як геральдичні – ренесансна традиція: вірш до Острозької Біблії 1551р. Найдослідженішими панегіриками бароко є: «Просфонима привіт» прис. М.Рогозі, панегірики, присв. П.Могилі, «Євхаристиріон» Софронія Почаського, С.Яворський. У цей період панує візантійська традиції, коли проста форма отримує верх над змістом. Прагнучи до декоративності форми, автори вдаються до поширення назви тексту, що містить анотацію про автора – статус, ім’я, адресат. Наприклад, «Євхаристиріон альбо вдячність» - цитати зі святого письма, дитотомія фізичне/духовне, герб та різні малюнки, античні образи. Ф-я панегіриків – це оспівування, що спостерігаємо у творі «Казання на чесний погреб Б.Хмельницького». Особливість барокової поезії була в тому, що присутні антропоцентризм та середньовічні елементи, регілійний відтінок. Ми бачимо, як середньовічна епістема – возвеличення Бога – йде поряд з вихваленням особи. Також образ смерті трактується по-новому як концепт у Саковича «Вірші на жалобний погреб Сагайдачного», де автор наголошує на швидкоплинності життя і марнотратності. Ранньобарокові автори додають афорист-дидактичні елементи.

2п.16ст.- активність віршування: епіграми (Кленович «Роксоланія», Смотрицький «Лямент», «Перло многоцінне» Ставровецького, Іван Величковський «Дзегар і полудзегарик». У цих творах рідко присутні художні образи. З 17ст. після поезії Сковороди виникає драматична літер. –релігійна та шкільна драми («Володимир» Прокоповича, Кониський «Миломть божая»).

Староукраїнський період 16-18ст. Худ. стиль від 14-18ст. реалізується у жанрі прози, хоча назвати її художньою можна умовно, бо це жанр житейно-повістевої, літописної, легендарної літ. (житіє Ольги, Патерик, літопис Самовидця 1702, Грабянки 1710, Самійла Величка 1720). Значна частина творів 16-18ст. писалися «простою мовою». У літописах використовувалися фольклорні джерела, художні вкраплення тощо.

З появою «Енеїди» Котляревського 1798 розпочався новий період розвитку художнього стилю на народній основі. З цього часу розпочалося вибудування художнього стилю у двох напрямках – розмовно-побутовому та пісенно-фольклорному (Гулак-Артемовський, Квітка-Основ’яненко, Гребінка).