13. Мовознавчі критерії щодо цінності мовних одиниць у мовній системі та у функції. Зумовленість лінгвістичної оцінки методологією науки.

Переорієнтація мов-ва зі с-рної парадигми на функціональну. Ідеї функціоналізму формували та висловлювали: Мартіне, Баллі, де Сосюр, Виноградов, Матезіус, Гаврвнек, Бахтін, Єрмоленко, Лисиченко…

Актуальність та перспективність наук. пошуку співвіднесена із ф-ціями м.од., їх сис. х-ками, текст. рівнями, комун. закономірностями.

Принцип ф-зму як модель лінгвіст. аналізу дозволяє адекватно представити корелятивні взаємозалежності «даного-нового», визначити реальну комунік. ієрархію м.од. у тексті як закономірного і спорадичного, центру і периферії, активу і пасиву. Функц. аналіз мотивує фактологічно теор. постулат про діалектичну взаємозалежність мови і мисл. Найважливіше, зміни визнач. і х-р р-тку самої функц. стилістики − тенденції наук. опису стилів змінили вектор аналізу від закономірностей викор. м.од. до текстових рівнів до визнач. мотивації, систем. закономірностей і критеріїв оцінки м.од. у функціонально однорідних текстах.

У мов. теорії ф-ції мови як статусна лінгвіст. категорія визнач. осн. понятійними підходами: 1)онтологічною сутністю мови, що зумовлює її роль в люд. сусп; 2)корелятивною прир. детермінованих відповідностей од. 1ого мов. рівня (парадигми, с-ри, сукупності) іншому.

Таким чином, ф-ції мови можуть моделюватися насамперед як лінгвістична абстракція, що виявляє сутність, призначення і реальне життя мови в соціумі, репрезентує глибинну природу мови.

Класифікаційні моделі спир. на розрізн. базових і похідних (часткових) ф-цій мови. Саме базові − комунікативна, когнітивна, емоційна й металінгвістична − є взаємозумовленими, хоча текстові завдання можуть актуалізувати одну з функцій.

Наук. опис часткових ф-цій мови охопл. й осн. Так, комунікат. ф-ція об’єднує фатичну (контактовстановлювальна), конативну (засвоєння), волюнтативну (впливу), ментальну (збереження і передачі нац.. смосвідомості) та ін. Когнітивна функція реалізується в аксіологічній, денотативній, реферативній, предикативній, та деяких інших. Емоційну функцію можна розглядати як модальну, поетичну, почасти когнітивну. Понятійна термінологічна поліваріантність розширює значення категорії функції до лінгвістичного універсуму, що дозволяє виокреслювати спеціальні ракурси мовознавчої проблематики, співвіднесеної з функцією.

Карл Бюлер – врахов. 3 ел. мовлен. акту (мовець, слухач, предмет мовлення) і співвіднос. з ними 3 функції: експресивна (вираження), апелятивна (звернення), репрезентативна (повідомл.).Якобсон додав ще контакт/канал зв’язку (код) і виділ. 6 функц.: експресивна (звернення), конативна (засвоєння), реферативна (комунікат., денотатив. і когніфік. ознаки), фатична (контактовстановлювальна), метамовна (мова науки як засіб дослідж. і опису самої мови), поетична.

14. Полемічний стиль староукраїнської літературної мови. Тексти. Загальна характеристика.

Література з пит.: Історія укр. культури у 7 томах/ 2 том 14 – сер. 17 ст.; Н.Яковенко «Паралельний світи» (крізь призму пам’яток дослідж. реальний стан справ: роль братських шкіл, їх мовний принцип – вірячи контролювали освячених релігійних людей); В.Зема «Полемічні твори Київської метрополитії» (автореф.); збірка статей «Берестейська унія»; О.І.Ніка «Модус…»( монографія). З 19 ст. полемічні пам’ятки дослідж. у працях І.Франка –Іван Вишенський, П.Г. Житецького – літературна діяльність Вишенського (більш показовий з погляду емоційності, але атиповий як традиційний полеміст загалом), у працях Онишкевича, Карпенка, Ощипко. Лексику і словотворення у З.Копистянського «Палінодія» схарактеризував Молодід. Аналізували полемічні тексти: Сумцов, Перетц, Возняк, Грушевський, Н.Яковенко, Саса. З 60-х рр.. полеміку розглядають з погляду синтаксичної проблематики, а саме конструкції з подвійними відмінками, ускладнення простого речення (Боба-Ковальчук, І.Слинько – чернів. у-н, Сич).

Взагалі зародження ще відбулося до Берестейської унії з поділом церки у 1054р. і виділення окремих християнських конфесій. «Слово про З і Б» - це ранньохристиянська полеміка. Початок з 11-поч.12ст під впливом Візантії, яка боролася проти всього латинського. Твори Ф.Печерського, Ярослав Святополчича, Митрополита Георгія. У 15ст. полеміка активізувалася завдяки флорентійській унії, до цього часу не було руських текстів. Уніат Митрополит Ісідор написав історію про Істрікійський собор, яка демонструє історичні ретроспективи і вводиться в контекст полемічних текстів. 16 ст.: С.Оріховський, акценти в Іпатія Потія. Берестейська унія 1596р. зумовила появу антиуніатської полеміки. Розглядають 15-п.п.16 ст. – доберестейська полеміка і берестейська (могилянська), при якій зменшується роль міжконфесійної полеміки. Вже починає переважати суб’єктивна полеміка автора і його апеляція.

Жанр полеміки Русанівський наз. регілійно-публіцистичною прозою, проте зазначає існування й полемічних віршів Загородського монастиря, проти аріян, де суб’єктивність автора переважає і присутня публіцистичність. Зизаній – диспутація, питання, стязаніє. Полеміка була: анти уніатська і антикатолицька.

Осн. поняття полем. текстів: віра, мова,народ; ст.-ра – опонент-читач-бог. Однією з головних рис полеміки як явища книжної культури було дотримання діалогічного характеру. Як правило текст був адресований опоненту, будучи відповіддю на текст опонента, містив помилковості його поглядів, а тому це була логіка доповіді та конструювання. Полемічна практика складався під впливом католицької (Петро Скарга, Бенедикт Горбест) та протестантської.

Твори: теологічні діалоги як подолання протиставлень у вірі і погодження співрозмовника з основною тезою («Діалог альбо розмова» Мелетія Пігаса); тексти з елементами діалогічності («Казанння» Л.Зизанія – укр. І пол., «Казання» Кирила); тести після уніатські: «Пересторога» невід.автора, Х.Філалет «Апокрисис» – адресація конкретному опоненту, а не всім. Наприклад, Х.Філалет адресував своєму опоненту П.Скарзі. У «Апокрисі» спостерігається суб’єктивний фокус. «Катахизиз» П.Могили – твір-тлумачення віровчення. Ще відомий катахизис Л.Зизанія у формі питань-відповідей.

Загалом полемісти розуміються не лише вихованцями волі божої, а й мовцями-суб’єктами. Він не біг змінити релігійних догм, але риторична майстерність тлумачити цікава для нас з погляду діалогічності.

З іншого джерела: У 15 ст в Укр виник полем літ-ра як реакція на експансію катол. церкви. На розв полем літ-ри вплинули такі події: реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіц оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року. Особл розвитку полемічна література набула в 16-17 століттях, коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я. Поштовхом для розвитку П.Л. стала книга польського публіциста - єзуїта П. Скарги "Про єдність церкви Божої" (Вільно, 1577 р), яка по суті була ідеологічною основою Брестської унії. Ціла низка творів з'явилося як відповідь на цю книгу П. Скарги. На захист православної віри Мелетій Смотрицький у творі "Тренос" (плач православної церкви через відступництво її дітей); Захар Копистенський у "Палінодії" ("книга оборони"), Іван Вишенський у "Раді про очищення церкви" виступали проти втручання польського уряду у справи православ укр церкви. До наших днів збереглося приблизно 60 творів православних і близько 80 творів уніатських) Мотивувальними факторами до постання полемічних текстів, окрім унії, був також розвиток книгодрукування та братських шкіл.

Під псевдонімом Теофіл Ортолог 1610 М. Смотрицький надрукував «Тренос». Приводом для книги стало відібрання у віленських правосл. братського Троїцького монастиря за підтримки Іпатія Потія. У "Треносі" тонко використовується антипапське спрямування творів Петрарки, є посилання на Е. Роттердамського та ін..зх-євр гуманістів. Вишенський (усього 16 тв, з яких - 13 послань). Правосл. традиціоналізм, (запереч нар мову у розмові з Богом). У передмові настанови читачам стосовно розуміння своїх творів. Зворушення, емоц. піднес. чергуються з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, викор живої нар. мови. Стиль походить від візант проповіді, але споріднений і з літ манерою суч йому полемістів. "Ключ царства небесного" Герасима Смотрицького 1587 р. не завжди дотримується теологічних аргументів, викор. нар гумор з приповідками і прислів'ями.

«Апокрисис» ("Відповідь"), виданий пол (1597) і ст.-укр (1598) мовами, Христофора Філалета (Мартин Броневський? Кальвініст, протестант) у відповідь Петру Скарзі. «Апокрисис» спершу вийшов пол.., як відповідь на пол твір, щоб у першу чергу «дійти до розуміння» опонентів, а потім переклад. на ст.-укр, що розшир. коло його ф-ння та впливу. Пол.вплив познач. на староукр. тексті на рівні лексики і синтаксису (у більшості випадків реч. буд. за латино-пол. зразком з дієсл-присудком у кінці). Викор. і лат. мову, зокрема, на рівні цитацій (цитує латинників мовою оригіналу) і глос. Розшир. аргументаційного арсеналу православного читача. Крім того, це відіграло значиму роль у виробленні норм простої мови і розвитку її функціональних стилів.