6. Програми з української мови для вищої школи.

Навчальна програма дисципліни визначає її місце і значення у процесі формув. фахівця, її заг. зміст, знання та уміння, які набуває студент у рез. вивч. дисципліни; містить дані про обсяг дисц (у год та кредитах), перелік тем та видів занять, про підсумковий контроль.

Робоча навч. програма з предмета включає пояснювальну записку, темат. план та зміст програми. Розглядається відповідною методичною комісією, узгоджується із замовником робітничих кадрів і затверджується директором навч. закладу.

Пояснювальна записка містить:

• призначення предмета, його місце в с-мі підготовки кваліфікованого робітника;

• цілі навчального предмета: освітня (вимоги до знань, умінь учнів з предмета); виховна (формув. громадян. якостей та проф. спрямованості особист); розвив. (р-ток пізнав. інтересів та здібностей, творчого профес. мисл, формув. умінь і навичок самост. праці);

• обґрунтування структури навч. предмета (логіка послідовності вивч. навч. матеріалу);

• рекомендації до застосув. різних форм організації навч. (лекцій, семінарів, екскурсій, практичних занять і лабораторних робіт тощо);

• рекомендації щодо використ. методів навч. з урахуванням специфіки змісту навч. матеріалу (навч. дискусій, вирішення виробничих ситуаційних задач, ділових ігор тощо);

• посилання на специфіку виклад. предмета для різних спеціальностей, якщо програма призначена для кількох спеціальностей.

Тематичний план з предмета скл. у відповідності до робочої навч. програми, містить найменування тем та відомості про обсяги навч. часу на вивчення тем, лабораторно-практичних робіт.

Зміст програми визначає зміст тем професійних знань, умінь та навичок, вимоги до знань та умінь; зміст навч. матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначенням кількості год на кожну з них; обсяг знань, умінь і навичок (у їх різновидах) з певного предмета; перелік літ-ри для учнів та методолог. літ-ри для викладачів; критерії та форми оцінювання знань, умінь і навичок що до кожного з видів роботи.

Необхідною є авторська модернізація й адаптація навч. програм залежно від нових методичних знахідок, науково-методичного прогресу і змін в соц. житті.

Навчальні програми затверджуються вищим державним органом (Міністерством освіти і науки, молоді та спорту Укр.). Робоча навчальна програма утверджується кожним вузом індивідуально, містить погодинний план, теми лекцій та практичних занять та семінарів, види самостійної роботи, пит. до заліків та екзаменів.

7. Стилістичні норми наукової мови: специфіка, системність.

Форми свідомості: наука, політика, мистецтво, право, релігія, які мають свій базовий стилеутворюючий фактор, що визначає специфіку функ.стилю (система інтралінгвальних засобів з урахуванням ектсралінгвальних, які підпорядковуються комунікативному завданню). Системність наукової мови забезпечує взаємозв’язок інтра- та екстралінгвальних факторів. Стильові риси: логічність, точність, виразність (образність) + специфічні риси кожного стилю. Для наукового – підкреслена логічність викладу, точність (смислова – допускає неоднакове тлумачення), абстрактна узагальненість. Часткові риси: безобразність, прихована емоційність, своєрідна експресивність, об’єктивність, «сухість і суворість» викладу. Призначення науки – розкривати закономірності, тому науковий стиль виконує пізнавально-інформативну ф-ю, об’єднує різні наукові галузі.

Заг.специф.риси: 1)абстрактна узагальненість; 2)підкреслена логічність викладу. Логічність вирізняється граничною суворістю, тому що наук.мисл. виражається через с-му доведень. Усі мовні засоби спрямовані на логічність. Ці заг.риси визначають вторинні стильові риси і специфіку мовленнєвої системності наук.стилю: 1)смислова точність (однозначність). Допускається певна ступінь неоднозначності тлумачень; 2)безобразність (відсутня образність з естет.функцією); 3)прихована емоційність; 4)своєрідна експресивність; 5)об’єктивність викладу; 6)певна сухість і суворість викладу (обмежує експресивні засоби). Всі ці риси визначають особл.мовних рівнів: морфол. (переважають іменники, дієслова, прикметники і меншою мірою займенники та частки. Ім. найб. поширені в наук. текстах, з абстрактним значенням і віддієслівні. Найчастіше відносні прикм. та аналіт. форми вищого і найвищого ступенів порівняння якісних. Дієслова: інфінітив, що має форму на -ти, а не на – ть; форма теп.часу; форма 1-ої ос.мн. у відгуках і виступах; дійсний спосіб; недок.вид у скл. формах (будуть проводитись); інфінітиви у поєднанні з модал. словами (необхідно відзначити, слід наголосити), форми на –но, -то. Однозначні числа, які не мають посилань на одиниці виміру, записують словами. Скл. і складені кількісні та дробові числ. позначаються цифрами. Займ. ми для вираження думки групи людей, але частіше вживається у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Займ. ви для вираження поваги, пошани: прошу Вас, зважаючи на Вашу думку тощо. Вживаними є вказівні займ.цей, той, такий з прийм.: у тому випадку, з цією метою. Вживаними є присл. зі знач. ознаки дії (принагідно), стану особи (приємно), ін.ознаки (вдячно, мудро)). Лекс (значна кількість наук. термінології, оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами, суто наук. фразеологія, стійкі термінологічні словосполуки, відсутність емоц-експрес. лексики). Синт. (сполучн.зв'язок; скл.конструкції; двоскладні реч. з простим дієслівним присудком; простий дієслівний присудок, виражений дієсловом акт. стану у формі 3-ї ос. одн. чи мн. теп.,мин. чи майб. часу: Рада директорів розгляне це питання на засіданні...; безособові реч. із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то та об'єктом - прямим додатком у формі ім.. у З.в. без прийм.(застосовано метод, прочитано дисертацію); скл. речення з чітко вираженим складносур. або складнопідр. зв. (що, оскільки, в наслідок того, у зв'язку з тим, бо, тоді як тощо)).