4. Методика викладання української мови в системі філологічної освіти.

Методика виклад. мови – це прикладна наук. дисципліна, яка має 2 джерела – педагогіку і лінгвістику, а прикладний х-р зумовлений викладацькою практикою. Вивчає форми, методи і зміст навч. укр.мови у школі та унів. Пов’язана з соціолінгвістикою, діалектологією, заг. дидактикою та психологією.

Розрізняють заг. методику мови, або лінгводидактику, і часткову (конкретну) методику мови. Терм. лінгводидактика запров. у 1970-ті рос. мовознавцем М.Шанським; це теор. основа методики, яка охоплює заг. закономірності навч. мови з урах. мов. ситуації. Мета навч. укр. мови «полягає у ств. умов для формув. нац.. свідомої, дух. багатої мов. особистості, яка володіє виражальними засобами рідної мови...». Осн. завдання: «формув. вмінь і навичок спілкування, вільного вираж. думок і почуттів у різних сферах сусп. життя; оволодіння к-рою мовл; засвоєння осн. усних і письмових норм укр. літ. мови, її виражальних лексико-фразеолог., грамат., стилістичних засобів» тощо.

У суч. лінгводидактиці тенденція переорієнтації традиц. методики вивч. мови, яка спирається на системно-описовий підхід, на нову, - на функц.-комунікативний підхід до вивч. мовних явищ. Не розмежовуємо 2 тенденції у вивч. мови. Методика виклад. укр. мови ознайом. з метою і завд. вивч. мови в шк., із закономірностями засвоєння її як с-ми, з методичними засобами навч. мови, доп. критично оцінювати метод. спадщину мин., узаг. передовий досвід. Методична теорія доп. обирати засоби навч., надаючи перевагу найефективнішим, застерігаючи від помилок у доборі дидакт. м-лу та використ. методів і прийомів навч, в організації навч. процесу.

Вчителі та викладачі повинні бездоганно володіти мовою і мовленням, повинні бути взірцем для учнів передусім у мовленні (правильне, доречне, комунікат. виправдане, позбавлене помилок і неточностей).

Тому осн. завд. фахової підготовки студентів є формув. вчителя, здатного творчо і плідно працювати і навчати цього своїх учнів. Суч. теорію методики виклад. укр. мови збагачує і критичне використ. методичної спадщини, зокрема ідей Ф.І.Буслаєва, К.Д.Ушинського, І.І.Срезневського та ін. методистів.

Завд. для викладачів: підготовка викладачів мовознавчих дисциплін; опанування змісту мовної змісту; вивч. наук. основ ств. навч. планів, програм, посібників; формув. вміння ств. програмно-методичне забезпечення; вміння проводити лекційні та практичні заняття; вміння організовувати сам ост. роботу студентів.

5. Форми організації навчального процесу з української мови у вищій школі.

Організаційні форми навч., адекватні умовам кредитно-модульної с-ми:

Лекції: вступна – ознайомча, настановча, інструктивна; інформаційна / тематична – методологічна, загально предметна, лекція теорет. конструювання, лекція-конкретизація, лекція-інтеграція, узагальнюв.; підсумкова лекція; оглядово-повторювальна, консультативна; нетрадиц. лекції – багатоцільова, проблемна, лекція-брейнстормінг, лекція із заздалегідь запланованими помилками; лекція-візуалізація; лекція із застосув. техніки зворотного зв’язку (інтерактивна лекція); лекція-конференція; навчальні екскурсії, спрямовані на набуття методичних знань;

Лекційний курс передбачає висвітлення осн. пит., формуються знання, забезпечуються мотиваційний компонент і етап оволодіння наук. знаннями.

Практичні та лабораторні заняття, навчальні конференції, педагогічна практика – спрямовані на оволодіння методичними уміннями та навичками; усне опитування, письмове тестування, зрізи, рольові ігри, дискусії, обговорення наук. статей з проблеми; бесід, круглі столи;

Формув. професійних умінь та навичок, опрацювання джерел, виконання практ. завдань та відповідей.

Індивідуальна робота – ств. умов для р-тку здібностей, науково-дослідної роботи і творчого потенціалу окремо кожного студента проводиться у формі консультацій, напис. рефератів, самост., контр. робіт.

Випускна кваліфікаційна робота, педагогічна практика – спрямовані на контроль методичних знань і вмінь студентів.