30. Поняття парадигми речення.

Парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок) речення — система його форм, протиставлених за частковими ГЗ. Форма – засіб вираження граматичного змісту.

Анатолій Загнітко. Суч. син такс. аналіз тієї чи іншої с-рної схеми пе­редбачає не тільки опис її компонентів, але й розгляд того, як ця абстрагована с-ра співвідноситься з іншими, яке місце займає в системі. Звідси речення тлумачиться не як застиглий конструкт, а як така структурна схема, що допускає варіювання смислу або експресивно-стилістичного забарвлення і збереження с-рної схеми.

Становлення поняття парадигми речення відбулося в 60-ті роки XX ст. у межах трансформаційного методу. Перший Д. Уорт (1963), який включає в систему синтаксичної парадигматики всі синтаксичні конструкції, пов’язані синонімічно або трансформаційними відношеннями. Далі опрацьовували тему празькі лінгвісти Р. Зимек, В. Грабе, П. Адамець, які й дали визначення одиниці синтаксичної парадигматики — структурної основи речення. До структурної основи вони зараховували не тільки головні члени, але й другорядні, наявність яких чітко окреслена валентністю дієслова. Крім того, вивчали це поняття Т. Ломтєв, В. Храковський, Л. Мурзін, Ч. Філлмор, Б. Рассел.

Парадигма речення — це ієрархічно організована система, що включає вихідне (ядерне) речення як вихідну форму парадигми та його похідні (перетворення). При розгляді парадигми речення відразу намітилося два істотно відмінних її тлумачення. Одне спирається на морфологічну видозміну предикативного центру, тобто парадигма речення розглядається у внутрішньомодельних перетвореннях. Тому за основу беруться тільки граматичні категорії, які становлять предикативність речення. Звідси випливає, що парадигма речення — це сукупність усіх регулярно наявних у системі мови видозмін речення, пов’язаних із вираженням категорій об’єктивної модальності і синтаксичного часу. Парадигма речення постає системою його форм (Н. Ю. Шведова).

Друге тлумачення парадигми речення ґрунтується на розгляді останньої як асоціативного ряду, що передбачає розвиток концептуально прийнятних визначень парадигми у фонетиці, словотворі, лексиці. Широкий підхід до тлумачення парадигми речення пов’язаний із постанням дериваційного синтаксису в 70-х роках XX ст. (Т. П. Ломтєв, В. С. Храковський, Л. М. Мурзін). У цьому разі визначальним є поняття дериваційної парадигми речення, що охоплює вихідне і похідне речення.

Похідна конструкція відрізняється від вихідної ускладненням смислу і зміною форми. У такому разі парадигма речення охоплює всі видозміни структурної схеми внутрішньомодельного і міжмодельного типу при збереженні пропозиції (спільного семантичного інваріанту).

Дериваційна парадигма охоплює: 1) варіації, що передбачають зміну морфологічних категорій окремих компонентів (час, вид, спосіб, число, особа, рід) при повному збереженні синтаксичної структури і кількості компонентів; 2) модифікації, які передбачають зміну модального або фазового значення внаслідок введення до реченнєвої структури нового елемента — модифікатора; 3) трансформації, що охоплюють формальні видозміни ядерного речення при збереженні тотожності смислу.

Парадигма речення в широкому розумінні включає такі парадигми:

1) внутрішньосхемні перетворення (предикативні, не змінюють відмінних ознак структурної схеми): Хлопець йшов додому / Хлопець йде додому / Хлопець йшов би додому Хлопець може піти додому. 2) міжсхемні перетворення (різні за структурною схемою речення позначають ту саму ситуацію): Хлопець відчинив вікно / Вікно відчинене хлопцем. Як тепло пахне хліб / Як тепло пахне хлібом. 3) міжрівневі відношення (протиставлення речень певного зразка іншим синтаксичним одиницям чи їх частинам): Хлопець пофарбував двері / Фарбування дверей хлопцем /Двері, пофарбовані хлопцем. Сходить сонце / Схід сонця.

Парадигма речення у вузькому розумінні ґрунтується на понятті форми речення і включає в себе тільки внутрішньосхемні видозміни речення.

У вітчизняному мовознавстві переважає тлумачення парадигм речення у вузькому значенні — як системи його форм, що протиставляються за граматичним значенням. Тому за основу беруться граматичні значення модальності та синтаксичного часу, що реалізують загальне граматичне значення речення — предикативність.

Парадигми, зумовлені внутрішньосхемними перетвореннями, тісно пов'язані з морфологічними і синтаксичними категоріями, тому їх називають морфолого-синтаксичними. Це такі парадигми: 1) часова: Трава була зелена — Трава буде зелена; 2) модальна: Ми працюємо — Ми працювали — Ми працюватимемо; Ми працювали б; Працюймо; 3) видова: Брат співав пісню — Брат заспівав пісню; 4) особова: Я слухаю музику — Ти слухаєш музику… 5) числова: Хлопчик збирає гриби — Хлопчики збирають гриби; 6) родова: Син піклувався про батьків — Сестра піклувалася про батьків.

Морфолого-синтаксичні парадигми не змінюють синтаксичної структури речення, а лише граматичні категорії окремих компонентів.

27