2. Наукові школи в історії українського мовознавства: постаті, ідеї.

Київська історико-філологічна школа: від Максимовича до Драгоманова. «Драгоманівка» - 70-ті, фонетичний принцип. «Максимовичівка» - історико-етимолог.принцип. «Малорус. Песни». Булаховський – каф.рос-слов.філол. Організував філолог.семінар, на якому виступали Пилинський, Алла Багмут, Шевчек, Всеволод-Нестайко. Л.А.Булаховський перш за все славіст («Питання походження укр.мовознавства»). Перші прояви УМ 13-14ст, бо через старослов. оболонку важко було пройти. Полемізував з Соболевським: хто має більше право претендувати на статус нащадків полян. Порівн-істор.методика. Праці з акцентології.

Одеська філологічна школа: Ю.Карпенко «Літературна ономастика», М.Зубов – його учень. Літературна ономастика – стилістична ф-я. Син О.Карпенко – когнітивна ономастика.

Харківська філологічна школа: О.О. Потебня. Витоки ХФШ з відкриттям ун-ту 1805: Рижський, Орнатовський, Тимківський, І.Срезневський (послідовник ідей Боппа про те, що мова як невідємна частина народу, як продукт колективної свідомості). Микола Сумцов – проблеми етнографії, іулм. ХХст: Синявський, Булаховський, Наконечний – визначив фонему як найменшу звукову од., конкретним виявом якої є інваріант. Німчинов, Йогансен, Ю.Шевельов – іторична фонологія.

Потебня – психолінгвіст: «Мысль и язык», «Из записок по рус.граматике», де йшлося про психологію культури. Метод – «історичне» як прогнозування крізь призму історичного мовного мислення слов’ян. Мова і мислення – категорії історичні (еволютивні). Мова вторинна до мислення, але первинна до свідомої розумової діяльності. Діалектичний зв'язок мови-свідомості. Мовець=позамовна+мовна свідомість. Заснував ХІФ товариство. Виникнення мови відбувається через рефлекторні почуття Л, яка реагує на подразнення навколишньої дійсності. За Гумбольдтом говорив, що мова – діяльність, яка може розвиватися. Вона не виражає вже готову думку, а створює її. Кожен мовець нашаровує нове на розуміння слова. Слово має зовнішню, внутрішню форми і значення. Внт.форма – це відношення змісту думки до свідомості, є об’єктивна (етимологія) і суб’єктивна. «Згущення думки» - прислів’я, фразеологія. У процесі абстрагування важливий соц..контекст вивчення індивід.свідомості. Згодом це спрощується для наступних поколінь. Мова – система. Міфологічна свідомість – перший етап еволюції типів пізнання дійсності.

3. Наукова концепція о.О. Потебні.

Олександр Опанасович Потебня (1835-91): основопол. психолог. напряму в слов’ян. мов-ві, авт. праць із заг. мов-ва, фонет, наголосу, грам, семант, етимол, діалектол, теорії словесності, фольку, етнографії, досліджень про походж. мови, взаємозв’язок мови та мислення. Підходив до пит. словесності як філософ. Домінант. полож. теорії щодо провідної ролі мови і мисл у худ. творч., розробка пит. етнічної психології, декодифікація багатьох стародавніх і суч. йому мов, їхньої знаково-образної природи. Мова виступає не стільки засобом передачі думки, скільки засобом її утв. Світ можна сприймати лише через мову, яка оформлює, структурує мисленнєвий процес.

Рос.і укр. мови вважав нащадками спільної в мин. (давньоруської) мови-предка. Відповідно до термінології свого часу наз. укр. мову малоруським наріччям, а терміном «русский язык» позначав сукупність сх.-слов'ян. мов («Про повноголосся»,1864, «Про звукові особл. руських наріч»,1865). Розробив наук. підґрунтя сх.-слов’ян. діалектології як самост. дисципліни. Систематиз. озн. укр. мови, за якими відрізняється від ін. слов’ян. Охаракт. межі пош. її найважл. діалектичних звук. яв.. Обґрунтував дифтонгічний перехід д-рус. о, е в і у новозакритих складах.

Пит. народності і мови, народності й особи, 2- і багатомовності («Думка і мова»(1862), «Мова і народність»(1895), «Про націоналізм»(1905)). «Із записок з руської граматики»: порівн.-історичне дослідж. грамат. будови і всієї с-ми сх.-слов’ян. мов у їх зв'язках з ін. мовами; мова у тісному зв’язку з іст. народу, з евол. люд. думки.

Психологія словесно-худ. творчості («З лекцій з теорії словесності», опубл. 1894; «Із записок з теорії словесності», опубл. 1905). Є творцем лінгвіст. поетики: теорія поезії базується на аналогії між поет. твором і словом. Переклад «Одіссеї» укр. мовою. Дослідж д-рус пам’яток: «Слово о полку Ігоревім. Текст і примітки», «Малоруська нар. пісня за списком XVI ст. Текст і примітки» (1877). Внесок у вивч. нар. поет. творчості й етнографії («Про деякі символи в слов’ян. нар. поезії»(1860); «Про міфічне значення деяких обрядів і повір’їв»(1865).

Ім’я П. 1945 надано Ін-ві мовознавства НАН Укр, з 1977 Ін-тут проводить Потеб. читання.

Відправною для П. була ідея Гумбольдта про мову як діяльн. духу, про творення думки мовою. Кожний мовленнєвий акт творчий і несе відбиток неповторності, тож процес спілкування – діалогічний. Звертаючись до слова-мовлення, П. виділяє в ньому зовн. форму (артикульований звук), зміст (значення, думку) і внутр. форму (закодоване світосприйняття нар., визнач. своєрідністю нар. (нац.) мови із властивою саме їй перспективою бачення).

Мова розглядається П.-єю в контексті к-ри; у міфі, фольклорі та словесності бачить похідні від мови моделюючі с-ми. Мова є породженням і виявом «нар. духу». Протестував проти деукраїнізації («Язык и народность», 1895).