28. Поняття інваріанта і варіанта мовної системи.

Інваріант (від лат. незмінний) – це абстрактне позначення тієї самої сутності (тієї самої одиниці) поза її конкретними модифікаціями, варіантами. Інваріантність х-зує те спільне, що є в окремому одиничному предметі, порівняно з іншим йому подібним. Інваріант у мові – це абстрактно онтологічна сутність, що узагальнює суттєві ознаки конкретно реалізованих м.од. Існує у свідомості.

Варіант – видозміна тієї самої одиниці. Варіантність характеризує те особливе, що є саме в цьому предметі. Варіант у мові – це конкретний вияв, реалізація, матеріальне вираж м.од. у потоці мовл. Існує у мовленні.

Варіантно-інваріантний підхід до од.мови утвердився спочатку у фонології. Під варіантами стали мати на увазі різні звукові реалізації однієї і тієї самої од – фонеми. А саму фонему розуміти як інваріант. Із фонології такий підхід було перенесено пізніше на вивчення інших рівнів мови.

Так, фонема – це інваріант, абстрактне поняття, яке неможливо вимовити. Алофон – це 1 з варіантів фонеми, її конкретний вияв у мовному потоці. Сукупність алофонів 1єї фонеми наз. її звуковим полем. А можливість існування фонеми в різних ситуаціях м.потоку і відповідно вияв у різних зв.реалізаціях – дистрибуцією фонеми. Алофон, який виявляється максимально незалежним від заг.фонетичних умов і від конкретних впливів сусідніх звуків наз. головним, решта – неосновними. Н-д: фонема /а/. Алофони: [рáк], [р'íчка], [знãк], [л'•аклúвиĭ], [стá•л'], [знã•н':•ã]

В аспекті інваріантно-варіантності морфема є абстрактна узаг. од. мови, парадигматична одиниця (є парадигмою морфів), тобто інваріантом, що в мовленні реалізується у морфах (варіантах). 1947 – ввів термін морф – Чарльз Хоккет. Морф – конкретний лінійний представник морфеми у мовленні. Морфема – од.мови, морф – од. мовлення. Аломорфи – це морфи 1єї морфеми, що мають тотожне значення, але частково відрізняються фонемним вираженням. Н-д: рук-а, руц'-і, руч-к-а. Морфи – однакові за фонемним вираженням. Морфи 1єї морфеми, що перебувають у відношеннях вільного варіювання наз. варіоморфами – тотожні за значенням, близькі за фонемним вираженням, взаємозамінні в тотожних морфонологічних позиціях. Н-д: гарн-ісіньк-ий і гарн-юсіньк-ий. Аломорфи взаємовиключають один одного, перебуваючи у відношеннях додаткової дистрибуції.

Лексема (слово у мові) – абстрактна одиниця мови, цілісна єдність всіх можливих лексичних значень і граматичних форм. У мовленні реалізується у словоформах (алолексемах). Сукупність всіх алолексем слова утворюють парадигму цього слова. Лексема – хата, алолексеми – хати, хаті тощо.

29. Парадигматичні і синтагматичні відношення як основні відношення в системі мови.

Од. одного мовного рівня перебувають у синтагматичних та парадигматичних відношеннях. Парадигматичні відношення (від гр. „зразок”) — відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних од. мови. На їх основі м.од. одного рівня об’єднуються в групи, розряди, категорії. Так, парадигматичними у фонетиці є відношення між дзвінкими і глухими, м'якими і твердими звуками; в граматиці — між відмінковими формами слів, формами дієвідмінювання, між різними типами речень тощо; в лексико-семантичній системі — це синонімічні, антонімічні, гіпонімічні, конверсивні та інші відношення. Парадигматичні відношення називають вертикальними, оскільки будь-яку парадигму можна записати в стовпчик, вертикально (наприклад, відмінкову парадигму іменника).

Синтагматичні (гр. syntagma – „поєднане”)– це відношення, в які вступають одиниці одного рівня в процесі послідовної їх пов’язаності в мовленні, що розуміється і як поєднання двох (або більше) мовних одиниць, розташованих в лінійній послідовності одна за одною. Виділення синтагматичних відношень часто пов’язують з іменем швейц Фердинанда де Соссюра, але у вітчизняному мовознавстві задовго до нього (але в інших термінах) опис. їх І. О. Бодуен де Куртене. Синтагматичні відношення наз. горизонтальними. Так, фонеми поєднуються не як-небудь, а вибірково. В укр мові на початку слова нема такого звукосполучення, як цстп. Синтагматичними зв'язками спричинені такі фонетичні явища, як асиміляція, дисиміляція, акомодація тощо. У словотворі синтагматичні відношення виявляються в тому, що існує певна закономірність у поєднанні морфем. Так, в українській мові віддієслівні назви особи-діяча утворюються за допомогою суфіксів -тель, -ар, -ач, -ник, -ій тощо, однак кожна з дієслівних основ вибирає тільки якийсь один з цих суфіксів: гонч-ар, а не гонч-ач тощо. У синтаксисі також є синтагмат. відношення, що виявляються через прямий і непрямий порядок слів. У лексиці синтагматичні відношення також виявляються у вибірковій сполучуваності. Є слова з одиничною сполучуваністю. Н-д: розтринькати (гроші).

Між од.різних рівнів – ієрархічні відношення!