26. Класифікаційні схеми лінгвістичних норм.

Мик. Пилинський. “Мовна норма і стиль”, 1976. Визначає мов. норму як „реальний, іст.зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає с-мі мови і становить єдину можливість або найкращий для конкретного випадку варіант, відібраний сусп-вом на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (національної) мови у процесі спілкування”. 4 типи м.н.: 1) недиференційовані (загальномовні) – всі м.факти, які на рівні мови не виявляють чіткої функціонально-стилістичної приналежності, тобто найзагальніші норми вимови, словозміни, синтаксису, словотвору, заг.вживаних лексем і фразеологізмів. 2) функціонально-стилістичні норми мови – мовні засоби, що вже диференціювалися у функціон.-стиліст.відношенні на рівні мови, їх порушення – це вживання невластивих мовній с-мі лексичних і фразеологічних засобів. Н-д: у наук.стилі чи розм.. вживати слово ланіти (щоки), але можна в худ. 3) функціонально-стилістичні норми мовлення – не мають чіткої диференціації за стилями. 4) ситуативні стилістичні норми мовлення – стосуються тільки мовлення, залежно від людини.

Юлій Бельчиков. 3 типи літ.норм: 1) норми, які закріплюють і встановлюють як загальнообов’язкові структурні характеристики мови. 2) норми, які регламентують функціонування слів, фраз.од., форм і конструкцій у літ.мові. 3) норми, які встановлюють чи регламентують вираження смислових чи емоційно0експресивних відтінків.

Віктор Іцкович. «Мовна норма», 1968. "Норма — це об'єктивно наявні в певний час у певному мовному колективі значення слів, їх фонетична структура, моделі словотворення і словозміни і їх реальне наповнення, моделі синтаксичних одиниць — словосполучень, речень — в їх ідеальному наповненні". Загальномовні і смислові (типові норми мовлення). Загальномовні 2 типи: 1)норми, які визначаються системою мови на відміну від систем інших мов; обов'язкові, не знають винятків; їх порушення – вихід за межі можливостей с-ми. 2) норми, які визначаються структурою мови, накладають обмеження на можливості, що надає система; також є обов'язковими, але відхилення від них не таке очевидне.

Алоїз Єдлічка. «Типи норм мовної комунікації», 1988. 1) формаційні – норми, що стосуються системи мови – сукупність мовних засобів і закономірностей їх використання, властивих формі існування мови, приписаних їй комунікативним співтовариством і відповідно до цього це співтовариство користується ними як обов’язковими. 2) комунікативні – безпосередньо пов’язані з процесом комунікації, зумовлені ситуацією спілкування, регламентують використання не лише вербальних, а й неверб. елементів. Окремий тип норм – стилістичні – не обмежують проблему вибору, вживання м.засобів у тексті, а одночасно регулюють тематичні, власне текстові і тектонічні компоненти.

Лев Скворцов (80-ті) (підтримують Валгіна, Струганець (Динаміка лексичних норм укр..літ.мови ХХст., 2002)). 1) імперативні – загальні та обов’язкові для всіх мовців, неприпустима варіантність, пов’язані зі структурою мови, порушення їх у мовленні – вихід за межі літ.мови; змінюються з мовою, чітко описані при кодифікації (н-д: введення літери ґ) 2) диспозитивні – рекомендації, можливий вибір іншого варіанта (н-д: залюбки і охоче, краще сказати укр.. залюбки, але охоче також можна); при кодифікації уточнюються, змінюються, відміняються (н-д: радости – радості).

Любов Мацько. 1) загальна мовна норма – включає всі одиниці мови і прийоми їх організації, які є в мові на цей час і мають комунікативне значення для носіїв мови, незалежно від функціонально-стильових різновидів. 2) літературна норма мови – ознаки, правила літературної опрацьованої мови, яка є зразком письмового й усного спілкування. 3) стильова – спосіб добору й організації мовних засобів у певному типі мовлення. 4) стилістична – іст.сформовані, заг.прийняті реалізації стилістичних можливостей, зумовлені сферою, умовами, завданнями спілкування.

Існують також класифікації, які розрізняють мовні норми відповідно до мовного рівня. За ними виокремлюються такі типи. 1) Орфоепічні (Єрмоленко Світлана, Пономарів О-др, Струганець) або норми вимови (Головін Борис, Виноградов Сергій). Н-д: тверда вимова шиплячих дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються тощо. 2) Акцентуаційні (Пономарів, Струганець) або норми наголосу (Головін, Виноградов С.). 3) Словотворення (Головін, Єрмоленко, Струганець). 4) Морфологічні (Головін, Пономарів, Струганець) – норми вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под. 5) Синтаксичні (Головін, Пономарів, Струганець) – норми побудови речень і словосполучень, уживання прийменників. Н-д: згідно з наказом, а не згідно наказу. Виноградов С., Єрмоленко – граматичні (морфологічні + синтаксичні). 6) Лексичні (Головін, Єрмоленко, Пономарів, Струнанець) - норми правильного слововживання. Н-д: зіставляти, а не співставляти. 7) Фразеологічні (Єрмоленко, Пономарів, Виноградов – лексико-фразеологічні). 8) Стилістичні (Головін, Єрмоленко, Пономарів, Струганець) - норми відбору мовних засобів залежно від ситуації. Н-д: не моя автобіографія, а автобіографія, моя біографія, життєпис. 9) Орфографічні (Виноградов, Струганець) – написання слів. 10) Пунктуаційні (Виноградов, Струганець).