24. Функціонально-семантичне поле як базове поняття функціональної граматики. Співвіднесеність між функціонально-семантичним полем і семантичною категорією та категорійною ситуацією.

Функціональна граматика Бондарка описує семантичні категорії, які опираються на різні засоби Г вираження в конкретній мові у їхній взаємодії між контекстуальними і лексичними засобами. З іншого боку акцент вчення ставиться на вивч. правил і закономірностей функціонування Г форм і конструкцій, які спільно розкривають зміст висловлення. Об’єкт – категорійна ознака, засоби її вираження (локація, вид). Центральним поняттям функціональної граматики є ФСП, яке базується на основних теоретичних концепціях Потебні, Щерби, Міщанінова, Виноградова. Вчення про мовні категорії Л.Щерба визначає з погляду філософії (традиція Арістотеля):: категорія як узагальнена семантика категорій світу, як класифікаційне поняття скупуп.ознак, об’єднаних за спільністю (дз-глух). Щерба: мовні і мисленнєві категорії різні, мислення у народів різне, тому однієї універсальної граматики створити не можна. Треба йти від форми. Теорія понятійних категорій Міщанінова. Вказав на вторинність мовних категорій порівняно з мисленнєвими, які є свідомістю суспільного середовища. Понятійна категорія – семантично виділена у мові категорія, яка має своє формальне вираження у мові і саме це вираження відрізняє цю категорію від іншої. Це категорія мислення і мови. Дослідивши актив-пасивність суб’єкта у мові Міщанінов робить висновок, що логічні і психологічні категорії не завжди мають формальне вираження в мові, тому для лінгвістичного підходу важливо не проектувати психол, логічні категорії на мову, а необхідно виявляти у мовних формах їхні понятійні основи. Отже, для граматики об’єктом є системно-структурні категорії, які реалізовані в синтаксичних і морфологічних формах, вони стають Г категоріями. Понятійною категорією є ЧМ. Концепція Виноградова – це взаємодія граматики і лексики як за формою, так і за значенням. Говоривпро семантичну категорію модальності, яка є змішаного типу – лекс-грам. Ідеї Щерби, Міщанінова, Виноградова використав Бондарко.

ФСП – угрупування граматичних і лексичних од., а також комбінованих лексико-синтаксичних засобів мови, які базуються на певній семантичній категорії і взаємодіють на основі спільності їх функцій.. Воно має прагматичну структуру, центром якої є змістовий інваріант. Реалізації елементів ФСП у мовленні представляє категорійна ситуація – фрагмент висловлення, який репрезентує у мовленні семантичну категорію. 4 угрупування ФСП: з предикативним ядром – дієслово, з предметним – імен., якісно-кільк., предик.-обстав. Кожне складається з комплексів, а ті зі своїх ФСП.

25. Теорія мовної норми в сучасній лінгвістиці.

В сер. 1950-х С.Ожегов: «Норма- сукупність найбільш придатних («правильних», «кращих») для обслуговування сусп засобів мови, які скл. як рез. добору мов. елем. з наявних, утворюваних знову чи добутих із пасивного запасу минулого в процесі соц. оцінки цих елементів». В укр. мов-ві праці Гладкого, Сулими, Курило, Синявського, Жовтобрюха, Пилинського, Москаленка, Єрмоленко та ін..

Мик.Пилинський: „реальний, іст.зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає с-мі мови і становить єд. можл. або найкращий для конкрет. випадку варіант, відібраний сусп-вом на певному етапі його р-ку із співвідносних фактів заг-нар. (нац) мови у процесі спілкування”.

Мацько Люб. “іст. сформований і сусп. зафіксований стандарт, вироблений літ.традицією, який регулює мовл.діяльність в її типових функц-комунік різновидах”.

Ознаки м.норми (літ): 1) сусп. х-р: нерозривно пов’яз. із колективом мовців, аж до держави включно. 2) відповідність с-мі мови (впорядкована с-ра і внутр.. диференціація). 3) еластична стабільність і відносна єдність, що забезпечує функц літ. мови у певний період. Ознака і вимога єдності літ. норми випливає з надтеритор х-ру літ.мови. Принцип еластичної (гнучкої) стабільності, сформул В. Матезіусом, а також принцип динамічності пов’яз. з постійним р-ком мови. Конкретні мовні норми мають різну стійкість, міцність: у діахронії (одні норми відходять у мин, ін.. народж), в синхронії (змагаються між собою різні варіанти, які претендують стати нормою). Найб. стійка – на синтакс. рівні, найменш – у лексиці. 4) варіантність, що виявляється у певному використанні однозначних елементів, що співіснують у мовній с-мі. Наприклад варіантність норми: сину – синові, паралельні наголоси – зáвжди і завждú. Типи варіантів: хронологічні (діахронічні), регіональні, стилістичні, контактні. 5) кодифікованість – офіційне визнання й опис у словниках, граматиках, правописі, довідниках. В суч. умовах на стан мовних яв. значною мірою впливає узус. Його дія спричиняє широку варіантність норми.

Критерії мовних норм. Сулима: поширення, природність, зручність, економія енергії, потрібність. Виноградов Віктор – відповідність живим традиціям народної творчості, яка виправдана внутр..законами розвитку мови. Виноградов Сергій: критерій системності (відповідність с-мі мови), функціональної мотивованості, узуальності (масова відтворюваність у літ.текстах і мовленні освічених громадян), аксіологічної оцінки (позитивна сусп..оцінка), нормативного оточення, культурогенного вживання. Пилинський: територіальний, авторитетних письменників, визнаних зразків, відповідності законам, с-мі, с-рі мови, мовної традиції, поширеності (статистичний), національний, формально-логічний, естетичний.