22. Функції мовних одиниць. Первинні і вторинні функції мовних одиниць.

Ф-я – за пражанами це мета, відображає призначення мовної од. Ф-я як значення стосується лише знакових од. (фонема поза). У суч. лінгвістиці ф-ї як поведінки чогось у середовищі того для чого призначаються. Ф-я як призначення за Бондарко: ф-я потенція – це сфера мови, це структурні відношення в межах одного рівня чи між (набір узагальнень-типів у відомості), ф-я реалізація – може породжувати нові значення за доп. мовлення, це сфера мовл. Ф-я як здатність, яка виконує певне призначення. Ф-я як результат функціонування, тобто реалізована досягнута мета. Функції мовних одиниць – первинні і вторинні. Первинні – вказує на призначення МО і дає відповідь на питання для чого існує і яка мета використання цієї МО: семантична (ототож. зі значенням, зв'язок з дійсністю), її виконують всі од.), граматичні – синтаксична та конструктивні (морфологічні, словотвірні, формотворчі, фразеологічні), прагматична – комунікативна здатність (стилістична). Внаслідок асиметрії мовного знака виникають вторинні ф-ї: коли МО передає узагальнене значення або ж вживається у протилежному значенні чи взагалі його втрачає: ф-я генералізації – нейтралізація (риба живе у воді; викладач - вона), десемантизації – МО не виражає реального значення, а набуває структурно-формальної (рід –хлоча, дівча), транспозиції – земля крутиться, тобто відносний час. Визначають ф-ї окремих МО на рівенях (фонема – смислорозрізнювальна, слово – номінативна, речення – комунікативна, морфема – семантична; розрізняють й функції афіксальних морфем – словотворча, формотворча).

23. Висловлення – одиниця мовлення. Основні функції висловлення: конотативна, прагматична, імплікативна, юнктивна, інтерпретативна, номінативна.

Мін. контекстом є висловлення. Це основна од. мовлення, яка є предметом аналізу функ. граматики. Ф-єю висловлення є вираження певного змісту, але обов’язково у комунікативній ситуації, оскільки воно є од. комунікації, що пов’язується з мовленнєвим актом. Найважливіші ф-ї висловлення випливають із його відношень до різних компонентів МА та до відношень, які виникають між цими компонентами: конотативна – відношення між В і контекстом, її формують різноманітні мовл. ситуації соціального характеру, які маркуються зовнішніми обставинами (звернення на ти і ви). Прагматична – суб’єкт-контекст, виражає одночасно відношення і до контекста і до ситуації. Її формують інтенції мовця. Є пара комунікативна - ствердження і комунікативна – маркування комунікативн, тобто спонукання (ми під’їжджаємо до Тернополя). У межах прагматичної ф-ї розрізняють констативи (Завтра в Києві мороз) і перформативи (безцінність – на добраніч). Імплікативна – відношення до конвенції (умови, настанов), до бази знань, яку маємо у свідомості, про те, що ми говоримо: приймайте ліки, коли хворієте. Юнктивна – відношення висловлення до тексту, до того що говориться, це лінгвістична ф-я (діалоги, пов’язаність компонентів). Інтерпритативна – відношення В одночасно до суб’єкта і до ситуації, яка передається цим висловленням. Відношення до того, що знає суб’єкт про ситуацію. Її формують погляди, думки мовця, джерела. Можуть бути речення, які не мають інтерпритативної ф-ї: Іде сніг. Метамовна інтерпретація – це вставлені та вставні компоненти: Як говорять. Номінативна – відношення В до ситуації, яку воно відображає. Її формують можливі буттєві ситуації. Її часткові ф-ї: частково-ситуативна – референтні (визначені в часі, конкретні) і нереферентні значення (нефіксовані ситуації в часі і просторі); частково-дискурсивна – реальні ситуації, настрої (надіюсь, сподіваюсь). Частково-пропозиційна – членування ситуації на О, предикат…Частковофінітивна – читав (знайомий) і прочитав (має знання). Частковотемпоративна – встановлення часового відношення (я пишу завтра роботу).