21. Поєднання семасіологічного та ономасіологічного аналізів у функціональних дослідженнях.

Вивчення значеннєвих од. у сучасній лінгвістиці відбувається у двох напрямках: від форми до значення (семасіологічний) та від значення до форми. Наприклад, соловей співає – реальна дійсність і у мові солов’їний спів або спів солов’я, наказ командира – суб’єктна функція, а соловей співає – означальна. Семасіологічний аспект вивчення мовних явищ – від форми до значення, від засобу до функції, це основа функціоналізму, зокрема теорії Бондарка. Витоки цього аспекту сягають 4 ст. до н.е. – Олександріївська школа. Цей принцип відображає зв'язок між контекстом, мовленнєвою ситуацією та значенням граматичної одиниці. Функціональна граматика не обмежується вивченням граматичних категорій в системі мови, вона має орієнтацію на висловлення і конкретні умови спілкування. Отже, семісіол. підхід може бути структурно-семасіол., коли мовні явища дослідж. у напрямку мовна форма⃗позамовний зміст і функціон.-семісіол., коли напрямок мовна система ⃗мовлення, тобто вивч. Поведінки в мовленні, мета їх використання. Ономасіологічний підхід. Ця теорія зародилася також у грец. філософ, зокрема у теорії найменувань. Сучасне розуміння сфор. у к.19ст, коли М.М.Покровський визначив два напрямки семасіологічних дослідж: 1) спрямований на вивч. загал. закономірності існування слів однієї морфологічної або словотвірної категорії; 2) на вивч. способів вираження в різних мовах одного поняття. А.Цаунер у 1903р обґрунтував цей новий підхід. 1922 –Ф. Бруно зробив системний опис загальн. понять (особа, суб’єкт, об’єкт, дія…) за функціонально-ономасіологічим принципом – від значення до форми. 1929 у «Тезах» пражан було обґрунтовано вивчення слова з точки зору виконуваної ним функції, тобто ф-ї називання або номінативної ф-ї. Тому визн. методологіч. принцип вивч. слова у номінативній діяльності мовця. Празькі лінгвісти на чолі з Матезіусом обг. поняття функціональної ономасіології, яка об’єд. лексичну, словотвірну, морфологіч. ономатологію та функціон. систаксис. У теоретичній концепції Матезіуса висловлення – це наслідок мовної діяльності мовця і формується воно в результаті 2-х етапів цієї діяльності – аналітичного і синтетичного. У межах функ. ономатології відбував. аналітичний етап формування висловлення, який включає 1) акт лексичної номінації – відображення реал. дійсності 2) акт словотвірної номінації – творення нових слів 3) акт морфолог. номінації – підведення од. під граматичні категорії. Це відбувається у свідомості – 1 етап, 2- синтетичний, який відбувається у межах функ.синтаксису, який вивчає закономірності вибору мовцем конкретного типу речення, порядку слів і актуального членування. Висловлення – комунікативна од., а мова виконує комунікативну ф-ю. Отже, ономасіологічний підхід до вивч. мовних явищ може бути структурно-ономасіологічним, коли мовні явища досліджуються у напрямку мовлення⃗мовна система і функ-оном., коли напрямок дослідж. позамовний зміст⃗мовна форма. Тобто як мовні од. співвідносяться з позамовною діяльністю, як і чим відображ. реальна дійс. Ономасіологічна граматика – це граматика функціональних полів Бондарка, коли ф-я стає ширшим поняттям за значення. Наприклад, ф-я особи не лише дієслова, а й усіх категорій. Функ.синтаксис- І.Вихованець, морфологія – Гордіна, Вихованець (змішування з формальним принципом), словотвір – Безпояско, Городенська (синтаксична модель опису переноситься на морфеміку (той, хто читає і Маша читає: 1- мовленнєве значення, 2 – мовне). Теорія асиметричного дуалізму мовного знаку Карцевського: форма прагне набути нового значення, а значення – нової форми як результат синонімія і омонімія. Важливим є опис, з одного боку, сукупності мовн. значень, які є в мові і це можливо лише за аналізу форми, бо вони нерозривні, а з іншого боку, суку. мовн. засобів – форм – за умови аналізу семантики, яка виражається цими засобами. У зв’язку з цим Бондарко пише про необхідність синтезувати 2 аспекти аналізу, оскільки вони є взаємозалежні і взаємодоповнюючими. Семасіол. дослідж. Упорядковують формальні засоби мови, ономасіол.- відображає використання цих засобів у мовленні.

З іншого джерела: Мовні явища можна розглядати в 2-х аспектах: семасіологічний – від форми до змісту, від засобів до функції; ономасіологічний – від змісту до форми, від функції до засобів

Семасіологічний аспект (традиційний). Формальні граматики, які походять ще з олександрійської школи, грунт на цьому підході. Предметом аналізу стають функції грам. засобів та ін. мовних елементів, які з ними взаємодіють. Семасіологічний підхід може бути структурно-семасіологічний (мовні явища досліджуються в напрямку мовлення-мовна система) та функціонально-семасіологічним (мовні явища аналізуються у напрямку мовна форма-позамовний зміст).

Суч функціонально-семасіологічні дослідження спрямовані на вивчення поведінки одиниць мови у мовленні. У межах такого підходу розробляють, обґрунтований пражцями, цільовий погляд на функцію. Функцією мовної одиниці вважають її призначення, мету використання.

Ономасіологічний підхід. Теоретичні основи сягають греко-рим теорії, зокрема, теорії номінації. У 1903р Цаунер обґрунтовує ономасіологічний підхід до аналізу мовних явищ як протилежний до семасіологічного. Цей підхід розроблявся празькою лінгвіст школою і згідно положення Матезіуса було запропоновано створити функціональну ономатологію, яка об’єднуватиме лексичну, словотвірну, морфологічну ономатології та функціональний синтаксис. Може бути структурно-ономасіологічним (мовні явища досліджуються у напрямку мовна система-мовлення) та ф-льно-ономасіологічний (за формулою: позамовний зміст-мовна форма).

Необхідно синтезувати 2 аспекти аналізу, оскільки вони взаємозалежні. Семасіологічні дослідження упорядковують формальні засоби мови, ономасіологічні відображають використання цих засобів у мовленні.