20. Дистрибутивний аналіз мовних одиниць. Суть методу. Типи дистрибуції: додаткова, контрастна і вільно варіативна.

Зародження дистрибутивної лінгвістики йде від американської школи структурної лінгвістики (Сепір,Блумфільд як основоположники). Для цієї лінгвістики основним була форма, тобто ст.-ра мови. Форма як поняття визначалася через протиставлення, а не значення, це звучання, що розрізняє значення. Блумфільд є основоположником дистрибутивної лінгвістики, яка займалася описом безпосереднього мовлення, а не творенням теорії. Він застосував цей метод, вивчаючи мову американських індійців, яка була йому незнайома. Тому лінгвіст дешифрував її за допомогою мовного аналізу, при якому єдиним об’єктом є текст, у якому треба розкодувати ЛЗ,ГЗ, засоби кодування. Для кожного елементу тексту він встановлював дистрибуцію – суму всіх оточень, в яких зустрічався певний синтаксичний відрізок. Дистрибуція – розподіл. Суть дистрибутивного методу в тому, що од., їх класи і зв’язки можуть встановлюватися через опис їх оточень. Три типи дистрибуції: 1) од. тексту знах. у відношеннях додаткової дистрибуції, якщо вони ніколи не зустрічаються в одному оточенні, тобто мають різні сфери вживання. Визначення поняття субституції і зведення синтагматичних од. в парадигм. (якщо морфема не зустріч. в одному оточенні, то це варіанти однієї морфеми): [і] та [и] – [и] не може стояти на поч..слова і після м’яких приголосних; 2) од. тексту знах. у відношеннях контрастної дистрибуції, якщо вони зустріч. в одному й тому ж оточенні, розрізняючи значення слів. Ці од. є предметом різних інваріантних од: лісок і ставок, це різні мовні од, множина оточень частково пересікаються або бук-бик-бак-бек; 3) текстові од. знаходяться у відношеннях вільного варіювання (чергування), якщо вона зустрічається в одних і тих же оточеннях, не розрізнюючи значення. Це абсолютне дублювання. Од. є варіантами одного лінгвістичного конструктора: любити-любить, батькові-батьку.

Дистрибутивний аналіз згодом став основою будь-якого опису мови, оскільки через дистриб.властивості МО реалізуються її внутрішні властивості, які відображають її функц.роль.

З іншого джерела: Основні принципи дистрибут. методики розробив у 20-х рр 20 ст. Л. Блумфільд (дослідження мови за допомогою вивчення оточення окремих одиниць в тексті без використання даних про повне лексичне або граматичне значення цих одиниць), а в 30-50х рр їх розвинув З. Херріс.

Дистрибутивний аналіз направлений на вивчення оточення одиниці, її сполучуваності з сусідніми одиницями. Виходячи з оточення одиниці, його можна розподілити на класи з метою дослідження їхнього місця в системі мови.

Статус лінгвіста у мовному аналізі – це статус дешифрувальника, який не має наякої інформації про мову, яку вивчає. Реальний обєкт вивчення - текст, який треба дешифрувати. для кожного елементу у незнайомому тексті встановити його оточення – дистрибуцію.

Дистрибуція – це сума всіх оточень, в яких зустрічається певний синтагматичний відрізок, тому тільки аналіз цих дистрибуцій дозволяв визначити із тексту дані про організацію систем мови. На основі аналізу дистрибуції мовних елементів виділяють дистрибутивні класи. Дистрибутивне правило: якщо 2 елементи перебувають в однаковому оточенні, то вони належать до одного класу.

Перед лінгвістом у дистрибутивному аналізі стоять такі завдання: сегментація тексту (мовленнєвого потоку) на одиниці певного рівня (звуки, морфи, слова); ідентифікація виділених одиниць, тобто обєднання їх у класи (фонеми, морфеми, лексеми тощо); виявлення відношень між виділеними класами.

Для ідентифікації мовних одиниць використовують прийом субституції (заміщення)– в межах того самого оточення підставляють різні елементи: я купив 5 книг; я купив 5 яблук; я купив 5 олівців. В одному і тому самому оточенні взаємозамінні елементи належать до одного дистрибутивного класу. У наведеному прикладі це клас обчислюваних іменників (не можна сказати 5 молок, вод тощо).

Дистрибутивний аналіз визначає 3 типи дистрибуції елементів. Це розрізнення дуже важливе для ідентифікації досліджуваних мовних одиниць.

1. Додаткова. Одиниці тексту знаходяться у відношенні додаткової дистрибуції, якщо вони ніколи не зустрічаються в одному оточенні (звук [и] та [і] знах. у додатковій дистрибуції, бо [и] на відміну від [і] не може стояти на початку слова і після мяких приголосних).

2. Контрастна. Одиниці тексту можуть зустрічатися у тих самих оточеннях і при цьому розрізняють їх значення (звук [и], [а], [у], [е] – бик – бак – бук - бек).

3. Вільно варіативна. Мовні одиниці трапляються в тому самому оточенні і при цьому не розрізняють форм слів або значень. (постфікси –ти і –ть в інфінітиві: любити і любить; закінчення –ові (-еві), -у (-ю) у Д. в і М. в іменників 2 відміни: батькові -батьку).