1)Одним із видів міжнародних договорів є зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріаль­но оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Він укла­дається лише у письмовій формі суб'єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Загалом зовнішньоекономіч­ні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжна­родних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.

Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовніш­ньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокре­ма, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) від 5 жовтня 1995 р. До обов'язкових умов дого­вору (контракту) належать: назва, номер договору (контрак­ту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту); кіль­кість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання по­слуг); базисні умови поставки товарів (приймання/здачі вико­наних робіт або послуг), у т. ч. з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 p.; ціна та загальна вартість договору (контракту); умови плате­жів; упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін [4,c.108].

Суб'єкти, які є  сторонами  зовнішньоекономічного  договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно  до  цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору   (контракту).

Зовнішньоекономічний  договір (контракт)  складається  відповідно  до  цього  та  інших  законів України  з  урахуванням  міжнародних  договорів  України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі,  якщо  інше  не  передбачено  міжнародним договором України чи законом.  Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати  з доручення,  статутних документів,  договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності  України,  уповноваженим на  це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної  діяльності.

Для підписання  зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту  зовнішньоекономічної діяльності не  потрібен дозвіл будь-якого органу  державної влади, управління або вищестоящої організації,  за  винятком   випадків, передбачених законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних  договорів  (контрактів),  крім тих,  які  прямо  та  у  виключній  формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний  договір  (контракт)  може  бути визнано недійсним  у  судовому  порядку,  якщо  він  не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може  бути  визнана недійсною  внаслідок  недодержання  форми,  якщо  додержано  вимог законів України.

Форма угод з приводу будівель  та  іншого  нерухомого  майна, розташованого на території України, визначається  законами України.

Права  та  обов'язки  сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони  не  погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України [2,c.125].

Права  та  обов'язки  сторін  зовнішньоекономічних  договорів (контрактів) визначаються правом  країни,  обраної  сторонами  при укладенні  договору  (контракту)  або  в  результаті  подальшого погодження.

При відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має  застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має  своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:

- продавцем - у договорі купівлі-продажу;

- наймодавцем   - у договорі майнового найму;

- ліцензіаром   - у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;

- охоронцем     - у договорі зберігання;

-   комітентом   (консигнантом)   -   у   договорі    комісії (консигнації);

- довірителем   - у договорі доручення;

- перевізником  - у договорі  перевезення;

- експедитором  - у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

- страхувачем   - у договорі страхування;

- кредитором    - у договорі кредитування;

- дарувальником - у договорі дарування;

- поручителем   - у договорі поруки;

- заставником   - у договорі застави.

До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про  виробниче співробітництво,  спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується  право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.

До зовнішньоекономічного договору (контракту)  про  створення спільного підприємства застосовується право країни,  на  території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.

До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного  на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни,  на  території  якої  проводиться  аукціон,  конкурс   або знаходиться біржа.

До прав  і  обов'язків  за  зовнішньоекономічними  договорами (контрактами), не зазначеними в цій статті,  застосовується  право країни, де заснована чи має місце  проживання  або  основне  місце діяльності  сторона,  яка  здійснює  виконання  такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.

При прийманні  виконання  за  зовнішньоекономічним  договором (контрактом) береться  до  уваги  право  місця  проведення  такого приймання, оскільки сторони не погодили інше.

Товарообмінні  (бартерні)  операції  суб'єктів зовнішньоекономічної  діяльності,  що здійснюються без розрахунків через   банки,   підлягають   ліцензуванню   центральним   органом виконавчої   влади   з  питань  економічної  політики  у  порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про ЗЕД», зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності [2,c.126].

Ознаками такого договору, що дозволяють виділити його в окрему групи господарських договорів, є:

- особливий суб'єктний склад: сторонами в договорі є вітчизняний суб'єкт ЗЕД та іноземний контрагент;

- особливості змісту договору: права та обов'язки його сторін щодо здійснюваної ними ЗЕД (зовнішньоекономічних операцій); обов'язковість врахування типових платіжних умов та типових захисних застережень (передбачається постановою Кабінету Міні­стрів України і Національного банку України від 21.06.1995 р. № 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних догово­рів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті»); при укладенні договорів на реалі­зацію товарів (купівлі-продажу; поставки) враховувати Правила ІНКОТЕРМС відповідно до ст. 265 ГК;

- спеціальні вимоги щодо права, яке застосовується:

1) при визначенні змісту договору (права та обов'язки сторін договору визначаються правом країни, обраної сторонами при його укладенні або в результаті подальшого погодження; якщо сторони не погодили це питання, то їх права та обов'язки визначаються пра­вом місця укладання договору, яке визначається законами України (зокрема ст. 6 Закону «Про ЗЕД»);

2) при прийманні виконання (застосовується право країни, обраної сторонами; якщо такого по­годження не було - береться до уваги право місця проведення та­кого приймання);

- спеціальні вимоги щодо форми договору: як загальне правило - письмова форма, якщо інше не встановлено законом чи чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України; форма зовнішньоекономічного догово­ру/контракту (в т. ч. модифікація письмової форми) визначається правом місця його укладення (місце укладення договору/контракту визначається відповідно до законів України); форма договорів щодо нерухомого майна, розташованого на території України, визнача­ється законами України; вимоги щодо форми зовнішньоекономічно­го договору визначаються ГК (ст. 382), Законом «Про ЗЕД» (ст. 6), Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрак­тів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань єв­ропейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201;

- обов'язковість державної реєстрації визначених законом видів зовнішньоекономічних договорів/контрактів, що здійсню­ється відповідно до встановленого порядку (ст. 383 ГК України; постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з мета­лоломом»; Наказ Міністерства економіки України від 29.06.2000 р. № 136 «Про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)»; Положення про порядок реєстрації дого­ворів, які передбачають виконання резидентами боргових зобо­в'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кре­дитами, позиками в іноземній валюті: Затверджено постановою Правління Національного банку України від 22.12.1999 р. № 602);

- особливості порядку розгляду договірних спорів: визначення за згодою сторін з відповідною фіксацією у договорі юрисдикційного органу (державні суди України чи конкретний міжнародний третей­ський суд/арбітраж, створений на території України чи іншої країни).

Враховуючи положення ст. 4 Закону «Про ЗЕД», зовнішньо­економічні договори можна поділити на кілька видів залежно від предмета договору:

-      на експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- щодо надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних,  страхових, кон­сультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, бро­керських, агентських,₍ консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і ви­ключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- кооперації (наукової, науково-технічної, науково-виробни­чої, виробничої, навчальної та ін.)   іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- здійснення міжнародних фінансових операцій та операцій з цінними паперами у випадках,  передбачених законами України;

- щодо кредитних та розрахункових операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльно­сті зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- про спільну підприємницьку діяльність між суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне во­лодіння майном як на території України, так ї за її межами;

- про підприємницьку діяльність на території України, пов'я­зану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єк­тів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України [4;c.108];

- про організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- про товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, по­будована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарсь­кої діяльності;

- про орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності;

- щодо здійснення операцій по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- щодо здійснення посередницьких операцій, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших);

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Регулювання  окремих  видів  зовнішньоекономічних  договорів здійснюється в спеціальному порядку. Це стосується таких договорів:

-  про операції з давальницькою сировиною;

- комісії та консигнації;

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть пе­редбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; за­лучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, пере­візників; норми завантаження (розвантаження); передача тех­нічної документації на товар; збереження торгових марок; по­рядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; мо­мент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок вне­сення доповнень та змін до договору (контракту) і т. д.

Донедавна Законом України "Про зовнішньоекономічну ді­яльність", зазначеним Положенням та іншими нормативно-правовими актами було встановлено спеціальний порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту).

Він полягав у тому, що зовнішньоекономічний договір (контракт), який укладався від імені юридичної особи, підпи­сувався двома особами: тією, яка мала таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особою, уповноваженою довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособове, якщо установчі документи не передбачали іншого (ч. 2 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Відповідно до ч. 5 ст. 6 цього ж Закону зовнішньоекономічний договір (контракт) міг бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідав вимогам законів України або міжна­родних договорів України.

3)Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів

 міжнар.-правовий документ, прийнятий 14.VI 1974 державами — учасницями Конференції ООН з позовної давності в міжнародній купівлі-продажу товарів у м. Нью-Йорку (США). Проект Конвенції розроблений Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). 1980 документ було доповнено Віденським протоколом, який вніс до нього поправки та зміни відповідно до Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980. Конвенція і Протокол до неї набули чинності 1 .VIІІ 1988. Станом на 2000 учасницями Конвенції є 24 д-ви, в т. ч. Україна (від 14. VII 1993).

Складається з преамбули та 46 статей, об'єднаних у 4 частини. Застосовується лише у випадку, якщо в момент укладення договору міжнар. купівлі-продажу товарів комерц. підприємства сторін договору знаходяться на тер. держав — учасниць Конвенції або якщо (відповідно до норм міжнар. приватного права) застосовується право однієї з держав-учасниць (ст. 3). Документ встановлює єдиний для договорів міжнар. купівлі-продажу товарів строк позов, давності — 4 роки (ст. 8). Строк позов, давності спливає від дня виникнення права на позов (ст. 9). За заг. правилом, право на позов, яке випливає з порушення договору, виникає у день, коли таке порушення мало місце (ст. 10). Право на позов, що випливає з невідповідності товару умовам договору, виникає від дня факт, передачі покупцеві або відмови покупця прийняти товар. По закінченні строку позов, давності вимоги продавця або покупця, що випливають з договору міжнар. купівлі-продажу або пов'язані з його порушенням, не задовольняються.

Конвенція містить норми про переривання та подовження строку позов, давності, зміну цього строку та порядок його відрахування, а також закріплює заг. обмеження строку (10 років) і передбачає результати закінчення строку давності. За Конвенцією, закінчення строку позов, давності береться до уваги лише під час розгляду спору за заявою сторони, що бере участь у процесі (ст. 24). Право вимоги не підлягає визнанню та примус, здійсненню, якщо розгляд спору почався після закінчення строку позов, давності.

Сторони договору міжнар. купівлі-продажу товарів можуть не дотримуватися Конвенції, якщо прямо і недвозначно зафіксують це у договорі.

Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980

— міжнар.-правовий документ, розроблений Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Прийнята 11.IV 1980 державами — учасницями Конференції ООН з договорів міжнар. купівлі-продажу товарів (10.ІІІ - 11.IV 1980, м. Відень, Австрія). Набула чинності 1.І 1988. Станом на 2000 Конвенцію ратифікувало 57 держав, у т. ч. Україна (23.VІІІ 1989). Складається з преамбули і 1 01 статті, об'єднаних у 4 частини («Сфера застосування і загальні положення», «Укладення договору», «Купівля-продаж товарів», «Заключні положення»).

Конвенція регулює низку питань у галузі комерц. обороту, зокрема: порядок укладання договорів між відсутніми сторонами; форму договорів; осн. зміст прав і обов'язків продавця та покупця; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договорів. Конвенція є спробою поєднати підходи континентальної та англо-саксонської правових систем. Застосовується до. договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, чиї комерц. підприємства знаходяться у різних д-вах, якщо ці д-ви є учасницями Конвенції або якщо відповідно до норм міжнар. приватного права використовується право держави-учасниці. Більшість положень Конвенції має диспозитивний характер. Однак якщо в контракті не зазначено, що його сторони погодились на застосування до їхнього контракту будь-яких ін. положень або щодо конкр. питання домовилися про інше, тоді до міжнар. договорів купівлі-продажу товарів застосовуються положення Конвенції.

За Конвенцією, контракт вважається укладеним у момент, коли акцепт оферти набуває сили (ст. 23). Акцепт оферти своєю чергою набуває сили в момент отримання акцепту оферентом (ст. 18). Оферта має відповідати таким критеріям: 1) адресується конкретній особі чи конкр. колу осіб; 2) містить осн. умови контракту (предмет і кількість товару, його ціна); 3) відбиває намір оферента зв'язати себе зобов'язальними правовідносинами у разі акцепту оферти. Акцептом вважається заява або ін. дії оферента, які виражають його згоду з офертою (ст. 18). Акцепт повинен мати безумовний характер і не містити положень, які суттєво змінюють умови оферти.

Частина III Конвенції, яка має самост. характер, регламентує права та обов'язки продавця і покупця стосовно перевезення і передачі товару, документації, що супроводжує товар, а також стосовно переходу ризику випадкової загибелі та пошкодження товару з продавця на покупця. За Конвенцією, продавець зобов'язаний поставити товар у певне місце відповідно до угоди, зафіксованої у контракті. Товар повинен бути вільним від будь-яких заснованих на пром. або ін. інтелектуальній власності прав і претензій третіх осіб (ст. 42). Втрата або пошкодження товару після того, як ризик випадкової загибелі чи пошкодження товару перейшов до покупця, не звільняє його від обов'язку сплатити ціну товару, крім випадків, якщо втрата чи пошкодження не були спричинені діями продавця (ст. 66). Конвенцією передбачено відповідальність контрагентів за невиконання чи неналежне виконання контракту, а також конкр. засоби правового захисту у разі порушення контракту.

Згідно з п. 2 ст. 7 Конвенції, питання, які в ній не врегульовані, регулюються відповідно до принципів, на яких вона грунтується, а коли вони не передбачені, — за нормами міжнар. приватного права.

Україна ратифікувала Конвенцію із застереженням. Згідно з ним, будь-яке положення Конвенції, яке допускає, щоб контракт, його зміна чи припинення за згодою сторін, або оферта, акцепт чи ін. виявлення наміру здійснювались не в письм. формі, не буде застосовуватись, якщо хоча б одна із сторін контракту має своє комерц. підприємство в Україні.