60. Потужність операційної системи.

Виробнича потужність операційної системи – це розрахунковий максимально можливий в певних умовах обсяг випуску готової продукції або послуг за одиницю часу.

Виробнича потужність – максимально можливий річний (добовий, змінний) випуск продукції в номенклатурі та асортименті, при повному використанні виробничого обладнання та виробничих площин.

До факторів, що впливають на величину виробничих потужностей належать: фактори, що впливають на розширення робіт та фактори, що впливають на підвищення продуктивності технологічного обладнання.

До факторів, що впливають на розширення робіт належать: кількість обладнання і виробничих площин; рівень пропорційності у продуктивності між групами обладнання; фонди часу роботи обладнання.

До факторів, що впливають на підвищення продуктивності технологічного обладнання належать: технічний рівень обладнання; підвищення якості сировини і матеріалів; впровадження прогресивних технологій; засвоєння техніки шляхом підвищення рівня кваліфікації робітників; вдосконалення конструкції виробів.

До факторів, що впливають на ступінь використання виробничих потужностей належать: зовнішні фактори, які не залежать від роботи підприємства, та внутрішні, на які керівництво підприємства може впливати безпосередньо (організація вир-ва, праці, упр-ня).

Кількісні значення виробничих потужностей визначені та обґрунтовані науково-технічним рівнем технології вир-ва, номенклатурою та асортиментом, якістю продукції, а також особливостями організації праці, наявністю енергетичних, сировинних та матеріальних ресурсів, рівнем організації праці, спеціалізацією та кооперацією. Нестабільність факторів, які впливають на дану величину вимагають її постійного перегляду.

61. Вибір варіанта технології виробничого процесу.

В процесі вибору варіанту технології необхідно порівняти можливі варіанти технологічних процесів та обрати з них оптимальний, тобто той, який є найбільш економічним при даних виробничих умовах. Більш ефективним є той варіант технологічного процесу, при якому сумарні поточні та капітальні витрати зведені витрати мінімальні, і який забезпечує максимальний річний економічний ефект. Е=(З₁-З₂)*N₂.

В якості розрахункового приймають рік, який йде після закінчення планового строку освоєння нового технологічного процесу.

Сума співставляємих поточних витрат, які залежать від варіанту прийнятого технологічного процесу, називають технологічною собівартістю.

До капітальних вкладень, що мають враховуватись в процесі вибору варіанту технології відносять: вартість обладнання, пристосувань, виробничих площин, які зайняті під обладнання; зміна “заділів” деталей; витрати на дослідницькі та дослідні роботи, технологічну підготовку вир-ва, на заходи щодо уникнення негативних впливів на оточуюче середовище.

Річна величина технологічної собівартості визначається:

С = С’*N+C”,

де С’ – змінні витрати на одиницю виробу; C” – умовно-постійні витрати на рік; N – річний випуск виробів.

Аналогічно розраховують і капітальні витрати. Для певного варіанту технологічного процесу капітальні вкладення будуть рівними: К=К’*N+К”, де: К’, К” - питомі змінні та умовно-постійні капітальні витрати.

Варіанти технологічних процесів з різною структурою та величиною поточних та капітальних витрат при критичній програмі будуть рівновигідними. Критична програма – обсяг випуску, при якому сумарні поточні та капітальні витрати по різних порівнюваних варіантах співпадають.

При критичній програмі:

С₁ + Е_нК₁= С₂+Е_нК₂,

N_кр = (С”₂ – С”₁ + Е_н(К”₂-К”₁)) /( С’₂ – С’₁ + Е_н(К’₂-К’₁)),

Величина N_кр - це абсциса точки перетину графіків 1 та 2.

Якщо впровадження варіантів технологічного процесу потребує однакових капітальних витрат, то порівнюють лише технологічну собівартість. у цьому випадку використовується така формула: N_кр = (С”₂ – С”₁) /(С’₂ – С’₁ ).