Тема 2.6. Дисципліна праці

План

1. Поняття трудової дисципліни та методи її забезпечення.

2. Внутрішній трудовий розпорядок та його правове регулювання.

3. Заходи заохочення за сумлінне виконання трудових обов^’язків, підстави і порядок їх застосування.

1. Поняття трудової дисципліни та методи її забезпечення

Праця у людському суспільстві носить спільний характер, тому її учасники змушені координувати, узгоджувати свої дії, для того щоб досягти бажаних виробничих результатів. У зв^’язку з цим певний порядок при виконанні роботи є об^’єктивною необхідністю, умовою будь-якої спільної роботи, колективної праці незалежно від її суспільної організації. На підприємствах, в установах, організаціях, які становлять соціальну ланку суспільства, зосереджена велика кількість локальних соціальних процесів, що по-різному відображають загально-соціальні закономірності. Більшість з цих процесів пов^’язана із взаємовідносинами людей в процесі праці і робота повинна виконуватись злагоджено. Забезпечення певного порядку поведінки людей у процесі праці можна визначається як трудова дисципліна (дисципліна праці).

В юридичній літературі поняття трудова дисципліна (дисципліни праці) як правової категорії розглядається в чотирьох аспектах:

а) як один з основних принципів трудового права;

б) як елемент трудового правовідношення;

в) як інститут трудового права, тобто як сукупність правових норм, котрі регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників і роботодавця, визначають заходи заохочення за успіхи у роботі;

г) як фактична поведінка, тобто рівень дотримання усіма працюючими на виробництві дисципліни праці.

Враховуючи всі чотири аспекти трудову дисципліну можна визначити як встановлений нормами права порядок взаємовідносин учасників трудового процесу, що спрямований на забезпечення точного виконання ними своїх трудових функцій.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується певними методами. Під, методами забезпечення трудової дисципліни розуміються передбачені законодавством способи її забезпечення, тобто виконання сторонами трудового договору своїх обов'язків. Відповідно до ст. 140 КЗпП трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної праці, свідомим ставленням до праці, методами переконання, а також заохоченням за сумлінну працю. З даного положення випливає, що трудова дисципліна забезпечується такими методами як:

а) економічні методи;

б) організаційні методи;

в) метод переконання і виховання;

г) метод заохочення;

ґ) метод примусу.

Суть економічних методів полягає у всебічній активізації трудящих за допомогою відновлення почуття господаря, власника. Велике стимулююче значення тут має проголошення рівноправність всіх форм власності, господарська самостійність підприємництва, широкі права підприємств в оплаті й стимулюванні праці, використанні прибутку. Особливе значення має приватизація майна державних підприємств, в результаті якої працівники підприємств отримали переважне право на одержання акцій власних підприємств, стали працюючими співвласниками, що підвищило їх самостійність у вирішенні виробничих питань, створило умови для справжньої зацікавленості у результатах роботи та розподілі прибутку. Все це створило солідну базу для формування справжньої зацікавленості працівників у результатах своєї праці й зміцненні трудової дисципліни.

Організаційні методи управління дисципліною праці в Україні в сучасний період все більше характеризуються науковим підходом до організації виробництва загалом. Як відомо, однією із засад розвитку виробництва виступає цілеспрямоване вдосконалення його організації. У правовому аспекті це не що інше як правове регулювання системи суспільних відносин щодо організації управління персоналом. Відносини щодо забезпечення дисципліни праці є складовою частиною цієї системи.

Метод переконання спрямований на забезпечення свідомого ставлення до праці та на становлення ідейної переконаності в необхідності дотримання дисципліни праці. Метод переконання – це метод активного впливу на свідомість людини і тим самим на її поведінку. Працівник повинен мати тверді переконання, що полягають в усвідомленні необхідності дотримуватись приписів правових норм, котрі визначають дисципліну праці, організовувати свою поведінку і поведінку працюючих поряд відповідно до цих норм без будь-якого впливу чи примусу зі сторони. Усвідомивши норми про трудову дисципліну, працівник вчиняє правомірно, самостійно і добровільно. Ним у цих випадках керує ідея, що така поведінка є правильною, корисною для виробництва в цілому і для кожного працюючого на цьому виробництві зокрема. Метод виховання тісно пов^’язаний із звичкою. За звичкою ми досить часто вчиняємо певні дії саме тому, що так звикли вчиняти внаслідок традиції сімейної або виробничої. Головна мета методу переконання і виховання – домогтися сумлінного виконання працівником норм трудового права добровільно, без примусу, виконувати їх за внутрішнім переконанням.

Метод заохочення полягає у застосуванні до працівника матеріальних і моральних стимулів для підвищення продуктивності праці та забезпечення трудової дисципліни. При заохоченні впроваджуються більш високі розміри оплати праці, надаються пільги і переваги, публічно визнаються заслуги працівника.

Метод примусу полягає у застосуванні до працівника, який порушує трудову дисципліну заходів дисциплінарного і громадського впливу.

Всі перераховані методи поділяються на дві групи:

1) основні – ті, що є найпоширенішими і застосовуються до всіх без винятку працюючих. До цієї групи відносять:

а) економічні методи;

б) організаційні методи;

в) метод переконання та виховання;

2) додаткові – ті, що застосовуються лише до частини працюючих. До цієї групи відносять:

а) метод заохочення, застосовується лише до тих працюючих, що заслуговують на заохочення (сумлінно працюють);

б) метод примусу, застосовується лише до тих працюючих, які порушують трудову дисципліну.

Всі вказані вище методи тісно між собою пов^’язані і використовуються у сукупності.