3. Метод трудового права

Якщо при характеристиці предмета трудового права необхідно визначити, «що» або яке коло суспільних відносин регулює дана галузь права, то метод трудового права відповідає на питання, «як», «якими способами, засобами» здійснюється це регулювання.

Метод трудового права – це сукупність заходів, способів і форм вираження специфічних регулятивних властивостей і функцій, притаманних нормам трудового права.

Методи трудового права – це сукупність способів, заходів, це спеціальний правовий процес, за допомогою якого трудове право впливає на трудові відносини з метою їх впорядкування і розвитку, а також встановлюються права й обов’язки суб’єктів трудових правовідносин та правові засоби впливу на них в разі порушення прав чи невиконання обов’язків.

Для трудового права характерні такі два основні методи правового регулювання:

1) Імперативний метод – передбачає закріплення мінімального рівня гарантій трудових прав працівників – так званих соціальних стандартів, які в законодавстві повинні бути чітко сформульовані і не можуть бути змінені на шкоду працівникові. Цей метод розкривається через ряд допоміжних методів, а саме:

а) державно-нормативний метод – полягає в тому, що держава розробляє і приймає закони та інші нормативно-правові акти щодо регулювання трудових відносин;

б) метод наказу – вміщує імперативні засади, що є обов’язковими для обох сторін трудового договору. При цьому способі діяльність сторін не може суперечити положенням, що встановлені державою (наприклад, обов’язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів, обов’язок працівника надати роботодавцю при укладені трудового договору документи, передбачені законодавством, цим методом регулюється праця жінок і молоді);

в) метод заборони – має імперативний характер (наприклад, заборона залучати жінок та неповнолітніх до важких і шкідливих робіт, заборона залучати працівників до роботи у вихідні дні і т.д.).

2) Диспозитивний метод – виражається в договірному характері праці та встановленні її умов. Положення закріплені в нормативно-правових актах конкретизуються у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку та індивідуальних трудових договорах. В ринкових умовах зона диспозитивного методу розширюється. Однак, потрібно стерегтися перегину в бік диспозитивного методу, оскільки це здатне викликати порушення прав працівників. Він в свою чергу також розкривається через ряд допоміжних методів, а саме:

а) локальний метод – полягає в розробці й прийнятті локальних правових актів, що регулюють трудові відносини (наприклад, прийняття колективного договору, правил внутрішнього трудового розпорядку). За допомогою локальних актів регулюються ті відносини, які або взагалі не врегульовані законодавчими актами, або таке регулювання потребує конкретизації та деталізації;

б) метод рекомендації – він полягає у встановленні норм, які пропонують найбільш доцільний спосіб поведінки, який може бути сприйнятий учасниками трудових відносин або відхилений ними;

в) метод дозволу – полягає в тому, що сторони мають змогу самостійно встановлювати для себе суб’єктивні права і брати на себе обов’язки по виконанню трудових повноважень (наприклад, держава дозволяє вступати у трудові відносини з 16 років, сторони можуть на свій розсуд встановлювати строк трудового договору і т.д.).

Кіровоградський кооперативний коледж

економіки і права ім. М.П. Сая

Циклова комісія правознавчих дисциплін

Лекційне заняття № 2

з дисципліни: «Трудове право»

тема дисципліни: 1.2. Джерела трудового права

для спеціальності 5.03040101

«Правознавство»

Викладач: Т.А. Барбанова