*Термінологічний словник

Інтеракція – повсякденна взаємодія людей.

Перцепція – безпосереднє відображення предметів і явищ об’єктивної дійсності органами чуття.

Отже, як бачимо, спілкування, будучи однією з необхідних і всезагальних умов існування, формування, розвитку суспільства й особистості, спирається на комунікацію як на специфічну форму взаємодії людей у процесі їхньої

пізнавально-трудової діяльності під час обміну думками, результатами дослідження, певними даними, ідеями тощо.

Чи можна вживати ці терміни як синоніми? Мовознавці вважають, що відповідь на це запитання може бути позитивною, якщо термін «комунікація» вживається з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії.

 У сучасному суспільстві спілкування виконує декілька функцій:

•  контактну (встановлення готовності з боку комуні кантів передавати і сприймати повідомлення, дотримувати взаємний зв’язок до завершення акту спілкування;

•  інформаційну (обмін інформацією, запитаннями та відповідями тощо);

•  спонукальну (спонукати, заохочувати комуні кантів до певних дій);

•  координаційну (узгодження дій учасників спілкування щодо спільної діяльності);

•  пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень, взаємне розуміння намірів, установок, стану комунікантів тощо);

•  емотивну («обмін» емоціями, збудження у партнерів певних переживань, емоційно-психічних станів тощо);

•  налагодження стосунків (усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, ділових, міжособистісних стосунків);

•  впливову( спрямування на зміну норм поведінки, намірів, поглядів партнера-комуніканта, його рішень, думок тощо).

Безперечно, під час спілкування ці функції не реалізуються кожна сама по собі – вони тісно переплітаються, органічно доповнюють одна одну, хоча у процесі спілкування може домінувати якась одна або декілька функцій.

3. Щоби розкрити це питання, з’ясуємо, чи є спілкування діяльністю. Оскільки воно розгортається у часі, просторі, здійснюється під контролем свідомості учасників, остільки можна стверджувати: спілкування є діяльністю, елементом якої є діяльність мовленнєва. Як і будь-якій діяльності, їй притаманні мотив, мета, дія, операції. Спираючись на ці складові частини діяльності та інші критерії, виділяють кілька типологій спілкування:

•  за участю чи неучастю мови: вербальне (словесне) і невербальне спілкування;

•  за формою реалізації засобів мовного коду: усне спілкування, письмове, друковане;

•  за темою спілкування: політичне, наукове, філософське, навчально-педагогічне та ін.;

•  за мірою офіційності: офіційне спілкування – неофіційне;

•  за мірою контрольованості: формальне спілкування – неформальне;

•  за соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване і соціально зорієнтоване;

•  за формою спілкування: закрите спілкування – відкрите, змішане;

•  за свободою вибору партнера: ініціативне спілкування, вимушене;

•  за метою спілкування: ділове спілкування – розважальне

та інші.

 

Форми мовного спілкування

У процесі становлення правил спілкування (люди обмінювались інформацією, висловлювали свої думки, емоції, почуття , спираючись на певні традиції, норми)сформувалися типи, різновиди міжособистісного спілкування. Безумовно, кожен акт людського спілкування з погляду комуні кантів є індивідуальним, неповторним, але з погляду його організації, реалізації тощо характеризується певними загальними ознаками, тобто відбувається в межах відпрацьованих, прийнятих суспільством форм.

 Форми мовного спілкування –це типи інтеракції, виділені залежно від немовних складників комунікації:

•  форми втілення засобів мовного коду,

•  способу взаємодії учасників,

•  специфіки каналів, функцій та змісту повідомлень,

•  сфери спілкування тощо.

Формами мовного спілкування можуть бути:

Зовнішнє  Внутрішнє

(усне, писемне, паралінгвальне) (діалог людини із самим собою)

•   Монологічне, діалогічне ,полілогічне;

•   Мовлення безпосередньої та мовлення опосередкованої комунікації   

•  За функцією і змістом повідомлення: побутове,наукове , офіційно-ділове, естетичне

•  За способом організації комунікації: стихійне та організоване

та інші.    

 

Кожній формі мовного спілкування властиві особливості добору і використання засобів мовного і паралінгвального кодів, стильова і стилістична специфіка тощо. Для здійснення майбутньої професійної діяльності важливі такі форми мовного спілкування, як діалог, монолог і полілог. Саме ці форми, пов’язані зі способом взаємодії комунікантів, були детально проаналізовані на заняттях з української мови за професійним спрямуванням.

Як бачимо, офіційно-ділове спілкування –це форма мовного спілкування, що виокремлюється за такими критеріями, як функція і зміст.

Ділове спілкування завжди тематичне, заздалегідь продумане і сплановане, має певну мету(іншими словами, ділове спілкування повинно закінчувати певним результатом)