4. Наслідки міжнародного руху капіталу
Наслідки вивозу капіталу неоднакові для країн-експортерів (донорів) і країн-імпортерів (реципієнтів) капіталу.
Головні наслідки ММК для країн донорів:
розміщення в зарубіжних країнах екологічно небезпечних видів виробництва;
зниження капітальних витрат та ризику для функціонування нових потужностей;
доступ до нових джерел сировини або нової виробничої бази;
розширення діючих виробничих потужностей;
реалізація переваг дешевих чинників виробництва;
можливість уникнення циклічності або сезонної нестабільності виробництва, пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції.
Позитивними наслідками ММК для країн-імпортерів: впровадження досконалішої техніки і технології, передових форм організації виробництва; зменшення безробіття; приплив іноземної валюти, прискорений розвиток наявної економічної системи або її вдосконалення.
Негативні наслідки цих процесів – поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово стратегічних та політичних інтересів.
ММК потребує створення в країнах-реципієнтах сприятливого інвестиційного клімату.
Кожна країна має в своєму розпорядженні певну систему обслуговування міжнародних інвестицій – сукупність правових актів, інститутів, економічних механізмів та інструментів, що формують і реалізують державну політику. Найбільш розповсюдженими є наступні адміністративні та економічні інструменти:
1)надання державних гарантій. Гарантії можуть надаватися як країною базування, так і приймаючою країною. Це гарантії повернення повної суми інвестованого капіталу або якоїсь його частини за рахунок державних джерел у разі націоналізації, стихійних лих, неможливості переведення прибутку за кордон, неконвертованості місцевої валюти й інших непередбачуваних обставин;
2)страхування зарубіжних інвестицій може здійснюватись як приватними, так і державними агентствами;
3)урегулювання інвестиційних суперечок;
4)виключення подвійного оподаткування (корпорація платить в приймаючій країні тільки ту частину податку, яку вона не заплатила в країні базування);
5)адміністративна і дипломатична підтримка (уряд може проводити переговори із зарубіжними країнами про створення найсприятливіших умов за кордоном для національних інвесторів);
6)створення вільних економічних зон (зон сприятливого інвестиційного клімату).
Окреме місце в системі приймання іноземного капіталу займає галузева селективність іноземних інвестицій – це виділення галузей, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузей, де участь іноземного капіталу так чи інакше обмежується (телекомунікації, супутниковий зв’язок, експлуатація природних ресурсів тощо).
Конкуренція щодо залучення ПІІ постійно загострюється і вдосконалюється, зростає кількість різноманітних пільг і заохочень для іноземних інвесторів. У цілому систему інвестиційних пільг можна класифікувати за двома видами режиму: звичайні та спеціальні.
Звичайні пільги спрямовано на поліпшення макро- та мікроекономічної ситуації, а спеціальні – на стимулювання інвестиційної та суміжних з нею видів стратегічно важливих і пріоритетних галузей, підгалузей, підприємств і регіонів. Спеціальні пільги поділяють на факторні і товарні. Факторні - це звільнення від оподаткування, гарантування позичок, прискорення амортизаційних відрахувань, часткове повернення податків, відведення в оренду землі на пільгових умовах, субсидування підприємств. До товарних пільг належить захист виробників від конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних імпортних бар’єрів.