2) Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням працівників, які одержують загальну середню освіту. Надається додаткова оплачувана відпустка на період складання:

• випускних іспитів в основній школі — тривалістю 10 кален­дарних днів;

• випускних іспитів у старшій школі — 23 календарні дні;

• перевідних іспитів в основній і старшій школах — від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних;

• тим, хто складає іспити екстерном за основну і старшу шко­ли, — відповідно 21 і 28 календарних днів.

Працівники, які навчаються в професійно-технічних закладах освіти, мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 35 календарних днів упродовж року.

Працівники, які навчаються без відриву від виробництва у ви­щих навчальних закладах з вечірньою і заочною формами освіти, отримують додаткові оплачувані відпустки:

— на першому і другому курсах у вищих закладах освіти І і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 10 календар­них днів щорічно;

• III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно;

• незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчан­ня — 30 календарних днів щорічно;

• на період установочних занять для навчання на третьому і наступних курсах вищих навчальних закладів освіти:

• І і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно;

• III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів щорічно;

• незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання —

40 календарних днів щорічно;

• на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах освіти незалежно від рівня акредитації — ЗО кален­дарних днів;

• на період підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) студентам вищих закладів освіти з вечірньою і заочною фор­мами навчання І і II рівнів акредитації — два місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації — 4 місяці.

Працівникам, які допущені до складання вступних іспитів до аспірантури, надається додаткова оплачувана відпустка із розрахун­ку 10 календарних днів на кожний екзамен один раз на рік. Ті, хто навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, одержують додаткову відпустку тривалістю 30 календарних днів і за їх бажан­ням упродовж чотирьох років навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати;

3. творча відпустка надається працівникам для закінчення ди­сертаційних робіт, написання підручників і в інших випадках. Три­валість, порядок, умови надання і оплату встановлює Кабінет Міністрів України;

4. соціальні відпустки:

• у разі вагітності і пологів (розглянуто в підрозділі "Охорона праці жінок");

• для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути надано жінці у вигляді частково оплачуваної відпу­стки і відпустки без збереження заробітної плати більшої тривалості. Цю відпустку може частково чи повністю викори­стати батько дитини, бабуся, дідусь або інші родичі дитини. Названі особи можуть працювати на умовах неповного робо­чого часу вдома;

— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. Така відпу­стка надається жінкам, які працюють і мають двох і більше дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда. За бажанням матері їй щорічно надаєтьсяn додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних. Установлені також пільги для жінок, які усиновили дитину, батькові, який виховує дитину без матері (у тому числі у випадку хвороби);

5) відпустка без збереження заробітної плати надається за ба­жанням працівника в обов'язковому порядку. До таких осіб нале­жать: матері, батьки, ветерани війни, які мають особливі заслуги пе­ред Батьківщиною; пенсіонери і інваліди; ті, хто вступає до шлюбу; працівники у випадку смерті рідних або догляду за хворими рідни­ми; працівники для завершення санаторно-курортного лікування; працівники, які допущені до вступних іспитів у вищих навчальних закладах. За сімейними обставинами і з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін не більше ніж 15 календарних днів на рік.

8. Кодекс законів про працю України.

КЗпП, затверджений Верховною Радою України 10 грудня 1971 p., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою Ш-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою XVI-A «Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по декілька разів. Прикладом цього може слугувати ст. 67, до якої в 1995 р. була внесена ч. З такого змісту: «У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) співпадає з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого».

Кодекс законів про працю (КЗпП) України проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Правове регулювання охорони праці розглядається не лише у главі ХІ «Охорона праці» Кодексу законів про працю . Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір» (глава ІІІ), «Робочий час» (глава ХІV), «Час відпочинку (глава V), «Праця жінок» (глава VІІ), «Праця молоді» (глава XІІI), «Професійні спілки» (глава XVI), «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» (глава XVІІI).

Розглядаючи правове і нормативне регулювання охорони праці, слід знати, що загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція Украї­ни, Кодекс законів про працю та Закон України «Про охорону праці». Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні та нешкідливі умови праці є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах Кодекс законів про працю (КЗпП) України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. Розглядаючи Кодекс законів про працю, слід визначити, що правове регулювання охорони праці не обмежується тільки главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».