27. Гранично допустимі концентрації (гдк) шкідливих речовин. Контроль за станом повітряного середовища на виробництві. Заходи та засоби попередження забруднення повітря робочої зони.

Гранично допустима концентрація (ГДК) — максимальна кількість токсичної речовини в одиниці об’єму або маси водяного, повітряного середовища або ґрунту, яка практично не впливає на здоров’я людини. За величиною ГДК у повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на 4класи небезпеки: 1-й-речовини надзвичайно небезпечні; 2-й-речовини високо небезпечні; 3-й-речовини помірно небезпечні; 4-й-речовини мало небезпечні.

Шкідлива речовина-речовина, що, контактуючи з організмом людини, може викликати захворювання чи відхилення у стані здоров’я як під час впливу речовини, так і в подальший період життя теперішнього і подальшого поколінь. Хімічні речовини поділяються на: Загальнотоксичні: газ, бензол, ртуть, свинець; подразнювальні: хлор, аміак, ацетон; сенсибілізуючі: формальдегід, лаки; канцерогенні: нікель, азбест; мутагенні: магній, ртуть.

Методи контролю концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони Експрес- метод який базується на явищі колориметрії (зміні кольору індикаторного порошку в результаті дії відповідної шкідливої речовини) і дозволяє швидко і з достатньою точністю визначити концентрацію шкідливої речовини безпосередньо у робочій зоні. Для цього методу використовують газоаналізатори.

Лабораторний метод, що полягає у відборі проб повітря з робочої зони і проведенні фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотоколориметричного) в лабораторних умовах. Цей метод дозволяє одержати точні результати, однак вимагає значного часу.

Метод неперервної автоматичної реєстрації. Цей метод найбільш перспективний, окрім того дозволяє в будь-який момент досить швидко одержати необхідні дані про загазованість повітря, але він потребує відносно складної та достатньо дорогої апаратури та приладів для проведення аналізу. Для цього використовується газоаналізатор та газосигналізатор.

28. Вентиляція. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну.

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

* за способом переміщення повітря – природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно);

* за напрямком потоку повітря — припливна (для подачі чистого повітря ззовні у приміщення), витяжна, припливно-витяжна;

* за місцем дії — загальнообмінна (підтрим нормальне повітряне середовище у всьому об’ємі робоч зони виробнич приміщення), місцева, комбінована;

* за призначенням – робоча, аварійна.

Основні вимоги до систем вентиляції

Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:

1. створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);

2. повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до гранично допустимих концентрацій;

3. не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;

4. не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;

5. бути доступними для управління та ремонту під час експлуатації;

6. не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу).

Найбільш повно вищеперерахованим вимогам відповідає система кондиціонування повітря, яка також застосовується на підприємствах.

За допомогою кондиціонерів створюються і автоматично підтримуються у виробничому приміщенні задані параметри повітряного середовища.

При вирішенні питання щодо доцільності кондиціонування повітря слід враховувати і економічні чинники.

Необхідно зазначити, що до вентиляційних систем, встановлених у пожежо- та вибухонебезпечних приміщеннях висувається ціла низка додаткових вимог.

Вентиляція (від лат. ventilatio - провітрювання) – регульований повітрообмін у приміщенні, сприятливий для людини; а також сукупність технічних засобів, що забезпечують такий повітрообмін. Інакше кажучи, вентиляція – це комплекс заходів і засобів, що використовуються під час організації повітрообміну для забезпечення необхідного стану повітряного середовища на виробничих приміщеннях згідно з будівельними нормами. Завданням вентиляції є забезпечення чистоти повітря в заданих метеорологічних умовах на виробничих приміщеннях. Вентиляція досягається виведенням забрудненого або нагрітого повітря з приміщення і подачею до нього свіжого повітря. Види вентиляції: При великому різноманітті систем вентиляції, зумовленому призначенням приміщень, характером технологічного процесу, видів шкідливих викидів тощо, їх можна класифікувати за наступними характерними ознаками:1) за методом переміщення повітря вентиляція буває з природним спонуканням (природною) і з механічним (механічною). Можливо також сполучення звичайної і механічної вентиляції (змішана вентиляція);2) вентиляція буває припливною, витяжною або припливно-витяжною залежно від того, для чого служить система вентиляції - для подачі (припливу) або виведення повітря з приміщення чи для того й іншого одночасно;3) за місцем дії вентиляція буває місцевою і загальнообмінною;4) за конструктивним виконанням – канальною та безканальною. Вимоги до систем вентиляції У звичайних приміщеннях повітрообмін відбувається через відкриті двері та вікна, а також щілини. Такий повітрообмін називають неорганізованим. Під організованим повітрообміном, тобто тим, що регулюється, розуміють - систему вентиляції. Системи вентиляції призначені для виведення шкідливих речовин, що утворюються на виробничому приміщенні, - вуглекислого газу, пилу тощо і припливу свіжого повітря, тобто, для підтримки допустимих метеорологічних параметрів. Системи вентиляції варто встановлювати так, щоб ні тепле, ні холодне повітря не було направлено на людей. На виробництві рекомендується створювати динамічний клімат із визначеними перепадами показників. Температура повітря на поверхні підлоги і на рівні голови не повинна відрізнятися більше, ніж на 5 градусів. Основним параметром, що визначає характеристики вентиляційної системи, є кратність обміну, тобто скільки разів за годину зміниться повітря в приміщенні.