Література

1. Бальцерович Л. Свобода і розвиток: економія вільного ринку. Пер. з польск.

• Львів, 2000.

2. Современный экономист, вып. З, 2000.

3. The American Economist. Spring, 1994.

4. Глобальные трансформации и стратегии развития. - К., 2000.

5. Development, Society and Environment in Tibet. - Wien, 1998.

6. Economics of Development. Tel-Aviv, 1966.

7. Вопросы экономики, 2000, № 4.

8. Enke S. Economics for Development. London, 1996.

9. Arndt H. W. Economic Development. The history of an Idea. - Chicago and London,

1996.

10. Вопросы экономики, 2000, № 6.

11. Общественные науки и современность 1999, № 2.

12. Общественные науки и современность, 1999, № 6.

13. Вопросы экономики, 2000, № 7.

14. Новейший философский словарь. - Минск, 1999.

15. Левин Ю.И. Избранные труды. Поэтика. Семиотика. - М., 1998.

16. Энциклопедический словарь, том XL. Брокгауз Ф.А., Эфрон М.А. - Лейпцигъ, 1904.

17. Хоцей А. Теория общества в 3-х томах, т. II. - Казань, 2000.

18. Арендт Г. Становище людини. Пер. з англ., - К., 1999.

19. Sen A. Development as Freedom. - N.Y., 1999.

20. Горак Г. А. Філософія. Курс лекцій. - К., 1998.

21. Капустин Б.Г. Современность как предмет политической теории. - М., 1998.

22. Еременко В.Г. Основи соціальної економіки. Популярний курс. - К., 1997.

23. Горбатенко В. Стратегія модернізації: Україна і світ на зламі тисячоліть. - К., 1999.

24. От аграрного общества к государству всеобщего благосостояния. Модернизация Западной Европы с XV в. до 1980-х гг. Пер. с голланд., - М., 1998.

25. Pabian A. Uwarunkowania sukcesu Przedsiebiorstwa па rynku. Zarys problematyki. -Czestochowa, 1998.

26. Федотова В.Г. Глобальный мир и модернизация. - Философские науки, 2000, № 1.

27. Философия, наука, цивилизация. - М., 1999.

28. Gabovitch В. Economics of Development. Tel-Aviv, 1966.

29. Шумпетер Pi. Теория экономического развития. Пер. с нем. - М., 1982.

30. Райхлин Э. Основы экономической теории. Макроэкономическая теория ВВП (кейнсианский подход), - М., 1997.

31. Мэнкъю Г.Н. Принципы экономике. Пер. с англ. - СПб., 1999.

32. Convergence Industrialization of Denmark, Finland and Sweden 1870-1940.

• Helsinki, 2001.

Розділ 4

МОДЕЛІ І КОНЦЕПЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

1. ЧИННИКИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

У загальновживаному значенні під розвитком розуміють процес удоско­налення тих або інших елементів суспільних відносин, матеріально-речових складових суспільства чи соціально-економічних та матеріальних систем у цілому, перехід до принципово нових якісних характеристик.

Такий розвиток слід розуміти як багатовимірний процес глибокої модер­нізації та переорієнтації всієї економічної і соціальної системи. Поряд із зростанням доходів і виробництва він передбачає здійснення радикальних змін в інституціональній, соціальній та адміністративній структурах. Це є здатність економіки, що тривалий час перебувала в стані відносної статичної рівноваги, створювати імпульси і підтримувати сталі річні темпи приросту валового національного продукту на рівні від 5 до 7%, що потребує певної модифікації соціально-економічної системи.

Економічний розвиток є визначальною фазою в процесі невпинних економічних змін, господарської еволюції людського суспільства.

Класична, або традиційна, економічна наука виділяє такі головні факто­ри виробництва, як земля, праця, капітал. Останнім часом до них додають підприємливість (менеджмент), технології та ін. Вищенаведені чинники є, очевидно, визначальними, провідними. Вони порівняно легко піддаються квантитативному (кількісному) аналізу. Водночас суттєвий вплив на еко­номічний розвиток справляють політичні та економічні інституції, форми і типи власності й суспільних відносин, релігійні та культурно-ментальні особливості різних націй і народів. Неабияке значення має рівень суспільного поділу і кооперації праці та виробництва, а також відповідних економічних форм, в яких реалізуються виробничо-господарські процеси. Для аналізу економічних явищ у короткочасному періоді (ad hoc) визначальне значення має перша група чинників.

Динаміка економічного розвитку в усій її багатоманітності передбачає врахування факторів, що сприяють чи не сприяють їх більш ефективному використанню. Ці допоміжні фактори (інституції, релігія, культура тощо) створюють загальні передумови, своєрідне середовище для реалізації основ­них чинників економічного розвитку. Вплив сукупності факторів економічно­го розвитку на зростання валового національного продукту країни можна виразити такою формулою:

У = f (Р, R, Т, X), Д/ де у - валовий національний продукт; f- функція

Р - кількість населення;

R - капітальні ресурси;

Т - техніка, технологія;,

X - суспільні інституції.

У класичній економічній теорії одним з найголовніших засобів госпо­дарського розвитку є земля з усіма її особливостями (родючість, кліматичні умови, рельєф місцевості, географічне положення тощо). Незважаючи на всі технічні, технологічні, інституціональні та інші зміни, що відбулися в розвит­ку цивілізацій, земля досі залишається чи не найважливішим чинником економічної еволюції,; про що свідчать досить гострі дискусії з приводу земельних реформ у транзитивних країнах, і зокрема в Україні. Водночас слід зазначити, що земля є, можливо, найбільш консервативним, традиційним фактором економічного розвитку.

Найбільш динамічні, революційні зміни в економіці пов’язані з розвит­ком техніки і технології, які, зрештою, значною мірою визначають верхню межу досягнень у господарській галузі та багаторазово збільшують продуктив­ну силу людської праці. Сукупність суспільних інституцій різного рівня у поєднанні із засадничими цінностями забезпечують безперервність і стабіль­ність господарської еволюції, а інституціональні інновації стосовно організації ринку, емісії грошей тощо за своїм впливом на економічний розвиток можуть зрівнятися, з технічними та технологічними інноваціями.

Початок 90-х років минулого століття ознаменувався пильною увагою до ще одного чинника економічного розвитку - навколишнього природного середовища, або довкілля. Причому доведено, що довкілля справляє супереч­ливий вплив на господарське зростання на всіх його фазах і стадіях. Незважа­ючи на це, вважається можливим доповнити формулу економічного розвитку ще одним чинником, який відображає місце довкілля в його структурі:

• - f (Р, R, Т, X, N), де N - довкілля.

Таким чином, сукупність факторів економічного розвитку охоплює основоположні природні чинники, що є його засадами, та низку засобів і форм, створених людством у процесі його еволюції. їхня оптимальна взає­модія дає можливість країнам і регіонам домагатись вражаючих результатів в економічному розвитку. І, навпаки, розладнаність механізмів, що поєднують природні й набуті фактори господарського розвитку, спричиняє серйозні економічні ускладнення і кризові процеси, які періодично спалахують у тих чи інших секторах світової економіки.