3.3. Соціально-історичні типи економічного розвитку

Накопичений за останні століття досвід економічного розвитку, насам­перед у Європі, створює передумови для певної класифікації його форм і напрямів [32, 9-14].

Тип І. Відмежований розвиток, що спирається на динаміку внутрішньо­го ринку.

Цей тип підтримується приватним підприємництвом, інвестиціями ви­робничих і споживчих товарів приватного сектора домашніми господарствами.

Публічні інвестиції та публічний попит, так само, як і державне сприян­ня розвитку аграрного сектора і промисловості, відіграють допоміжну роль. Зовнішня торгівля займає чільне місце, але не справляє відчутного впливу на економічне зростання.

Зазначений тип автоцентричного розвитку часто називають “текстиль­ним” шляхом, чим підкреслюється визначальна роль легкої індустрії та її індуктивного ефекту. Такий розвиток передбачає поступове переміщення від виробництва текстильних товарів до інвестиційної продукції, яка визначає перебіг економічного процесу.

Найбільш повно даний тип економічного розвитку проявився в Бельгії у другій чверті XIX ст. (1830 р.), США, Австрії, Німеччині, Франції у другій половині XIX століття.

Тип II. Асоціативний¹ експортно-орієнтований розвиток.

Даний тип ґрунтується на рікардіанській моделі економічного розвитку, згідно з якою національна економіка отримує імпульси розвитку шляхом інтеграції в систему міжнародного поділу праці, відповідно з принципами порівняльних переваг. Стимулюється експортна активність, за якої дуже часто внутрішній ринок не отримує розвитку (залишається на низькому рівні). Вирішальним при цьому є положення про те, що вся економіка, її експортні галузі так само, як і сектори, орієнтовані на внутрішній ринок, повністю включаються в конкуренцію на світовому ринку.

Протекціоністські заходи, як правило, не є важливими: вони вживають­ся як короткостроковий захист молодих галузей для того, щоб вирівняти їх рівні з аналогічними зарубіжними галузями, з якими важко здійснювати конкуренцію. Однак, як ідеальна модель, цей тип розвитку спирається на принцип вільної торгівлі.

Два характерних приклади такої моделі економічного розвитку:

• Швейцарія кінця XVIII ст. та Нідерланди кінця XIX століття.

Характерно, що Швейцарія поступалась у цей час іншим країнам з точки зору фактора забезпеченості, хоча разом з Бельгією та Великобританією була серед першої генерації індустріальних націй. Сировинні матеріали, під час першої промислової революції, вона імпортувала, мала торговий дефіцит на початку XIX ст. в торгівлі сільськогосподарськими товарами. Швейцарія була країною - “замком” - до початку XIX ст. не існувало водного і залізничного зв’язку з Європою. До середини XIX ст. вона залишалася політично-фрагментованою.

У певному сенсі Швейцарія втілювала дещо протилежну класичній теорії європейського розвитку модель як передумову приватно-капіталЕтич­ного розвитку, а саме у формуванні адміністративної та інфраструктурної уніфікації території держави як бази економічного зростання і поглиблення ринкових засад в економіці.

Незважаючи на несприятливі стартові умови, швейцарський шлях роз­витку (імпорт зерна і сировинних матеріалів, використання власної дешевої робочої сили для виробництва високоякісних промислових товарів, їх експорт на зовнішній конкурентний ринок) довів свою успішність та ефективність.

Другий приклад асоціативного експортно-орієнтованого розвитку демонструє Голландія, економіка якої схожа зі швейцарською. На першій фазі промислової революції тут не було великих запасів енергетичних і матеріаль­них ресурсів. На відміну від Швейцарії, Голландія мала значний аграрний потенціал. Її експортний товарний кошик складався із сільськогосподарських товарів високого ступеня обробки. Однак, Нідерланди також імпортували сировину для виробництва промислових товарів з тим, щоб мати доход при реалізації їх на зовнішньому ринку.

Обидві країни мали невелику кількість населення. В 1860 р. у Швейцарії налічувалось 2,5 млн. чол., в Голландії-3,3 млн. чол. Окреслений шлях не був для них неминучим, про що свідчить досвід інших малих європейських країн таких, як Ірландія, Португалія, Греція та балканські країни, що пішли іншим курсом - периферизації.

Обидві країни для завоювання власних ніш на світовому ринку промис­лових і споживчих товарів концентрувались на обмеженій кількості високо- спеціалізованих продуктів. Це вимагало також високопрофесійного та кваліфікованого населення.

Тип III. Асоціативно-дисоціюючий¹ (роз’єднувальний) розвиток

Асоціативно-дисоціюючий тип розвитку розпочинається з піднесення експортного сектора (з переважанням асоціативної фази). Експорт формувався насамперед за рахунок сільськогосподарських товарів, продуктів лісництва та мінеральних ресурсів. Пізніше здійснювалась дисоціююча політика розвитку, що кореспондує з відомою імпорто-заміщуючою моделлю індустріалізації (заміщення місцевими продуктами, в першу чергу, колишнього імпорту спо­живчих товарів, а згодом, і так званих, базових капіталів та інвестиційних товарів). У довготривалому періоді цей тип розвитку передбачає пріоритетні позиції асоціативної вільної торгівлі, яка, однак, не була адаптована в цих державах ще десяток років після впровадження даної моделі розвитку. До того

ж, Для великої частини країн період адаптації затягнувся на роки, ще й після Другої світової війни (наприклад, Японії).

Позитивні приклади такого розвитку демонстрували скандинавські країни: Данія, Швеція, Норвегія та Фінляндія, а також Канада, Австралія і Нова Зеландія. Так само, як і в другому типі розвитку, ці країни були малонаселеними, однак диференціювались за ресурсозабезпеченістю. Подібно До гину І і II приватна економічна діяльність у цих країнах була провідною, хоча розширення державної інтервенції у створенні зовнішніх економічних умов для внутрішньої індустріалізації (дисоціююча фаза) було Значним.

Третя модель характеризувалася успішним розвитком, як і попередня II, хоча стартовий період відзначався експортом неперероблених продуктів хар­чування та сировинних матеріалів. Суспільства даного типу розвитку скорис­тались експортними можливостями відповідно з доктриною порівняльних переваг (і в цьому відношенні вони не відрізнялись від представників II типу).

Якщо ж проаналізувати індивідуальні випадки щодо змісту експортної орієнтації країн, то в рамках третьої моделі можна вичленити такі субтипи розвитку.

Тип III а.

Притаманний країнам з переважанням, так званих, провідних товарів (лісоматеріали, руди, зерно), що десятиліттями утримувались в їхньому товар­ному кошику. Експортне зростання розпочиналось з експорту провідних товарів та визначало товарний профіль на відносно тривалий період. Такий субтип розвитку набув поширення в Австралії, Новій Зеландії, Канаді, а на початковому етапі -у Норвегії і Фінляндії.

На перших етапах в експорті переважала висока питома вага необробле- нйх чи частково оброблених товарів і сировинних матеріалів. Водночас, поступово відбувались відчутні зрушення експортного профілю в напрямі готових продуктів.

Тип III Ь.

Його відмінність полягає в тому, що на початковому етапі головним експортним товаром були сільськогосподарські продукти (наприклад зерно).

Однак, пізніше вони трансформувались у перероблені сільськогосподарські товари, внаслідок чого їх частка в експорті зростала. Класичним прикладом такої моделі була Данія, з якрю можна порівняти Голландію і Нову Зеландію.

Тип III с.

В доповнення до характерних рис типів Ша і ІІІЬ цей субтип характери­зувався експортом кінцевої продукції. Найбільш переконливим є приклад Швейцарії, економіка якої базувалась на наявних місцевих сировинних ресур­сах, що на початковому етапі експортувались необробленими, а потім на наступних етапах набули форми як напівфабрикатів, так і готових виробів.

У цьому контексті слід звернути увагу на роль гірничодобувних галузей, експорт залізної руди та на розгалужені зв’язки швейцарської економіки з промисловістю Швеції.

Тип Hid.

У випадку цього субтипу досягається інтеграція у світовий ринок. В доповнення до стратегій, перелічених у типах ПІа, Ь, е, додаються міжнародні послуги (транзитна торгівля, пасажирські та вантажні перевезення кораблями тощо).

Такі елементи проявлялись в окремих випадках типу II (Нідерланди і Швейцарія), але найбільше в Норвегії, в якої у 1880 р. був третій за чисельністю флот після Англії та США (між 1865 і 1914 pp. її доход від флоту становив понад 40% загального доходу експорту і більше 20% національного доходу).

Тип IV. Дисоціюючий державно-капіталістичний розвиток

Подібно до типу І, тип IV характеризувався насамперед динамікою внутрішньої економіки. Але на відміну від нього динамічні імпульси надхо­дять не від автономної приватної економічної діяльності і зростання приватно­го попиту на споживчі товари та обладнання, а за рахунок значного рівня розвитку громадського сектора публічної промисловості шляхом переважного інвестування у галузі важкої індустрії та машинобудування, забезпечуючи державний попит (замовлення) на озброєння, а також на інфраструктуру. Держава не лімітувала економічне сприяння і здійснювала масивні вкладення в інвестиції та попит. Особливого значення надавалось важкій індустрії. Цей шлях розвитку отримав назву “стального”. Зовнішня торгівля теж мала місце. Однак на відміну від зовнішньої торгівлі при першому типі, цей тип не відображав рівня розвитку місцевої промисловості; його джерелами були або сільськогосподарські продукти, або корисні копалини, чи продукти тра­диційних ремесел, але не новітні мануфактурні товари.

Японія після реставрації (революції) Мейдзі яскраво репрезентувала цей випадок. У царській Росії розвиток також набув подібного спрямування, однак не з таким успіхом, особливо щодо створення фундаментальних переду­мов, як-то модернізації сільського господарства Японії. Певною мірою цей тип отримав розвиток в Італії після 1890 p., хоча в цій країні виробництво для розширення приватного споживання теж набуло поширення в процесі еко­номічного розвитку.

Слід враховувати, що країни, подібні Японії, відзначались великою кількістю населення і процес їхнього економічного розвитку розпочався відносно пізно. Політика дисоціюючого розвитку продовжувалась тут більш тривалий час на відміну від першого типу. В царській Росії вона трансформу­валась у політику соціалістичного розвитку після 1917 року. В Японії цей тип розвитку завершився лише після проходження курсу загальної лібералізації під час завершення реконструкції економіки, після другої світової війни.

Усі зазначені чотири типи розвитку мали, як бачимо, багато спільних рис, хоча і відзначалися різними рівнями. Водночас вони відчували значний тиск периферизації та диференціації країн у процесі прискорення міжнарод­ного розвитку, внаслідок індустріальної революції. Обмеження дисоціюючих стратегій розвитку пов’язуються з динамікою внутрішнього ринку (І тип), розрахованою на тривалий термін, та з принципом вільної торгівлі. У даному випадку політика дисоціюючого розвитку була відповідним чином спрямова­на на якнайшвидше створення таких галузей промисловості, які були б здатні експортувати конкурентну промислову продукцію на непротекціоністський зовнішній ринок, не вдаючись до монополій.

Отже, експорт був пов’язаний і відображав профіль розвинутої вну­трішньої економіки. Це було характерно, як зазначалось, для Бельгії, яка із самого початку спеціалізувалась на виробництві напівфабрикатів та промис­лових виробів.

Успіх послідовного (неперервного) експорто-орієнтованого розвитку типу II був гарантований лише за умови, якщо із самого початку конкурентні, високоякісні товари завойовували зовнішні ринки. Третій тип розвитку на відміну від II був більш повільним. Він, як відомо, стартував з експорту необроблених продуктів. Потім наявні місцеві ресурси оброблялись і крок за кроком відбувалась диверсифікація структури промислового виробництва з допомогою протекціоністських заходів, особливо в секторах, що не могли розвиватись без державного захисту.

Сильно дисоціюючий державно-капіталістичний розвиток (тип IV) ґрунтувався на створенні міжнародно-конкурентної промисловості нижчого рівня, так як потенціал внутрішніх ринків був доволі великим. Експорт продукції традиційних секторів економіки мав на меті отримання коштів для оплати вартості обладнання, необхідного для розвитку власного індустріаль­ного комплексу. У випадку низького рівня розвитку, як, наприклад, на старті