5. Потенціал економічного розвитку в україні

Традиційна економічна наука описує механізми функціонування різних економічних систем, часто-густо залишаючи поза увагою їхній розвиток, динаміку. Саме такі дослідження дуже важливі в перехідний період з тим, щоб з допомогою чітко визначених джерел, ресурсів і механізмів якнайшвидше подолати депресивний економічний стан і вийти на траєкторію сталого господарського поступу.

Процес економічного розвитку є надзвичайно складним і відбувається під впливом цілої гами різноманітних суперечливих, а інколи і взаємовиклю- чаючих чинників. Досвід засвідчує, що ідея історичної обумовленості розвит­ку, прогресу, соціальної еволюції знаходить своє практичне втілення не безпосередньо в окремо взятій соціально-економічній системі, а як загальна спрямованість, вектор руху світової цивілізації. Мовою практичної політики та господарської практики це означає, що далеко не всі країни світу перебува­ють у стані економічного розвитку, тобто забезпечують нарощування валового національного продукту, поліпшення на цій основі добробуту членів суспіль­ства, якості життя населення, піднесення індексу людського розвитку. Більше того, периферійна, маргінальна частина' світової економіки перебуває в стані хронічної депресії, перманентного господарського і культурного занепаду. Напівпериферія, до складу якої відноситься і Україна, знаходиться на транс­формаційному, перехідному етапі, коли на основі всеосяжної модернізації економіки і суспільства відбувається демонтаж віджилих, застарілих істо­

рично, збанкрутілих економічних форм, створення сучасних постіндустріаль- них структур XXI століття. За цих обставин надзвичайно важливими є концентрація зусиль і ресурсів, визначення пріоритетів економічної політики на таких напрямах, які забезпечать довготривалий і стабільний економічний поступ в умовах загострення конкуренції; тцо посилюється сучасною гло­балізацією світоі'осподарських процесів.

Загальні передумови, які створюють стартові можливості господарсько­го поступу, пов’язані з такими основоположними структурами держави, як природно-ресурсний потенціал; внутрішній соціально-економічний устрій, відкритість господарства зовнішньому світові, структурованість* цілісність| органічна єдність національного економічного простору.

Розглядаючи природно-сировинну базу України, слід звернути увагу, насамперед, на те, що за земельною територією вона є найбільшою (після європейської частини Росії) країною Європи, а за природною родючістю ґрунтів та їх якісним складом— однією з провідних Держав світу. За наявними оцінками-^'модернізація аграрного сектора; запровадження сучасних гос­подарських форм спроможні підвищити продуктивність сільського господар­ства України в еквіваленті, що забезпечує продуктами харчування 140- 145 млн. чоловік [9, 34-35].

За різноманітністю та складом мінерально-сировинних ресурсів Україна випереджає такі розвинуті країни світу, як США, Канада, Великобританія, Китай, Франція та ін. Лише гірничовидобувна промисловість щороку вироб­ляє продукції на суму від 14,5 до 20 млрд. доларів США, що складає 2,7-3,8% світового обсягу. В надрах країни розвідано майже 8 тисяч родовищ, близько 100 видів корисних копалин, серед яких нафта* газ, залізні, марганцеві^ титанові* уранові руди, вугілля, сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкі глини, будівельні матеріали, мінеральні та питні води тощо. За коефіцієнтом транзит- ності, що складає 3,75, Україна займає перше місце в Європі [10, 5; 11, 106]. Усе це створює сприятливу природно-сировинну базу для активізації процесів економічного розвитку в державі уже найближчим часом.

Основу соціально-економічного устрою України складають такі базові цінності, як особиста свобода, демократія, ринкове господарство, грома­дянське суспільство. Відштовхуючись від них, при подальшому формуванні і утвердженні власної соціально-економічної моделі не можна не враховувати також інші цивілізаційні суспільно-політичні, соціально-економічні та культу­рологічні детермінанти, які посилюють свій вплив на національні держави в умовах глобалізації. Надзвичайно важливою є інтеграція національної істо­ричної спадщини в сучасну соціально-економічну структуру українського суспільства, випробувані віками традиції і навички населення, його менталь­но-етнічний потенціал.

Зрештою, не можна абстраіуватись і від онтологічних чинників, тобто від реально існуючих в країні суспільно-економічних і політичних відносин, рівня соціально-економічного розвитку, якості матеріальних активів і люд­

ського капіталу та ін. Сучасні світові тенденції й національний політико- економічний генофонд підказують, що оптимальною для України є народна економіка, яка забезпечує рівність стартових можливостей підприємницької діяльності, соціальну спрямованість економічного процесу, вільний доступ до надбань освіти і науки, недопущення соціального та майнового розшарування у суспільстві, гармонізацію відносин між працею і капіталом. Саме таким є вектор розвитку суспільства у скандинавських країнах (Швеція, Данія, Нор­вегія, Фінляндія).

ються скл поступово водночас, криміналіз створені ф ного масш матеріальн застарілим хронічна н частка підг Под< грошової г власника і тура в крг пожвавлен економічні Стос існуючимр зрушень, і 27,5 млн.¹ розвитку,

МІЛЬЙОНИ £

Віди помічного економіки мотором ( складові Як з позитивна ють такої введення ї Нар< по-перше, відзначав; приватних По маркетиза частини п матиме бі. лення в пр головну ч системах, щодо реал

В сучасному глобалізованому світі прямий вплив на внутрішній госпо­дарський розвиток справляє міжнародне економічне середовище. У принци­повому плані йдеться про те, чи є економіка відкритою для співпраці з іншими підсистемами світового господарства, чи вона закрита протекціоністськими бар’єрами. Очевидно, що останній варіант був би згубним для економіки (і це засвідчив сумний досвід колишнього СРСР). Водночас отримання переваг міжнародного поділу праці (матеріальних, фінансових, технологічних, інте­лектуальних ресурсів) та ринків збуту вітчизняних товарів і послуг має супроводжуватись неухильним дотриманням принципу пріоритету національ­них економічних інтересів та гарантування економічної безпеки держави. Відкрита економічна система не лише сприяє реалізації власних порівняль­них, конкурентних і виявлених переваг, а й суттєво підвищує інтенсивність національного конкурентного середовища, розширює канали надходжень зарубіжних інвестицій і технологій, управлінського досвіду тощо.

Нарешті, серед загальних передумов економічної динаміки непересічне значення мають цілісність, єдність, гомогенність національного економічного простору. В умовах поглиблення глобалізації світогосподарських процесів національне економічне середовище розвивається під відчутним тиском двох визначальних факторів: з одного боку, господарський простір держави певним чином розмивається, втрачає власну ідентичність внаслідок міжнародних інтеграційних процесів, що найбільш яскраво проявляється зараз у Європей­ському Союзі. З іншого боку, величезні транснаціональні корпорації не лише змінюють зовнішній ландшафт національного економічного середовища, а й суттєво модифікують його внутрішній, сутнісний зміст. Усе це вимагає постійної уваги до зміцнення національної грошової одиниці, банківської і фінансової систем, удосконалення митно-тарифного контролю та валютного регулювання. Причому формування і утвердження усіх атрибутів національ­ного економічного простору мають відбуватись з урахуванням європейського вибору України, тобто орієнтуватись на норми і стандарти ЄС, ГАТТ-СОТ, інших міжнародних організаційних угруповань.

Економічний розвиток з боку його кількісних складових є функцією від таких змінних, як капітал, праця, технології (інновації) та інституції. Для визначення реальних перспектив господарського поступу України слід про­аналізувати стан і перспективи кожної із наведених змінних. Характеризуючи першу складову - капітал, варто підкреслити, що з боку власності відбува­

ються складні, суперечливі процеси становлення національного капіталу, поступово викристалізовуються його економічні форми, які супроводжуроться, водночас, різко негативними явищами (тінізація, деперсоналізація власності, криміналізація фінансово-економічних відносин та ін.). Досі в Україні не створені фінансово-промислові групи ні загальнонаціонального^ ні регіональ­ного масштабів, продовжується втеча капіталу за межі країни та ін. З боку матеріальних активів, наявний капітал, тобто основні виробничі фонди є застарілими не лише морально, а й фізично зношеними, на підприємствах існує хронічна нестача оборотних коштів. Інноваційну діяльність здійснює невелика частка підприємств і об’єднань. Відбуваються руйнівні дезінвестиційні процеси.

Подоланню цих та інших негативних тенденцій має сприяти перехід до грошової приватизації державного майна, а, отже, і набуття ним ефективного власника і стратегічного інвестора. Крім того, загальна економічна кон’юнк­тура в країні, макроекономічні передумови теж засвідчують тенденцію до пожвавлення інвестиційної діяльності та позитивної динаміки цієї складової економічного розвитку.

Стосовно праці, то в найближчий період до 2010 та 2015 року, згідно з існуючими прогнозами, в її кількісній структурі не очікується помітних зрушень. Населення трудоактивного віку буде перебувати в межах 25,5- 27,5 млн. чол., що суттєво не може вилинути на перебіг подій в економічному розвитку, на відміну від країн, де обсяги праці щорічно збільшуються на мільйони або й десятки мільйонів чоловік (Бразилія, Китай) [12, 22-23].

Відштовхуючись' від реального стану двох визначальних факторів еко­номічного розвитку наявного капіталу та праці, які складають основу економіки пропозиції, слід зазначити, що за нинішніх обставин справжнім мотором економіки України може стати сукупний попит та його головні складові - інвестиції, інновації; політика доходів.

Як засвідчують статистичні дані, за останні три роки спостерігається позитивна динаміка валових інвестицій в економіку України [13, 5]. Зроста­ють також обсяги прямих зарубіжних інвестицій. Стабілізувався процес введення в дію основних фондів, у тому числі виробничого призначення.

Нарощування інвестиційного потенціалу економічного розвитку лежить, по-перше, у площині централізації державних коштів у бюджеті. Ще Дж. Кейнс відзначав у свій час, що регулювання обсягу поточних інвестицій залишати в приватних руках небіезпечно [14, 470].

По друге, реструктуризація підприємств у процесі приватизації та маркетизація державних підприємств збільшують можливості використання частини прибутку з метою інвестування. По-третє, амортизаційна політика матиме більше інвестиційне спрямування. По-четверте, заощадження насе­лення в процесі поступового підвищення зарплати і доходів будуть формувати головну частину інвестицій, як це відбувається в розвинутих економічних системах. По-п’яте, кредитно-інвестиційна діяльність комерційних банків щодо реального сектору економіки в даний час залишається досить низькою

(15-20% кредитного портфелю), що в умовах поступового зниження рівня облікової ставки НБУ приведе до здешевлення кредитів та збільшення внеску банківської системи в інвестиційний процес.

Згідно з існуючими даними, валове нагромадження капіталу в економіці України збільшилося з 21% ВВГІ у 1999 р. до 22% у 2001 р. та прогнозується зростання до 24,7% у 2002-2005 pp. [15, 111].

Людський розвиток, якість людського капіталу в Україні, за численни­ми оцінками вітчизняних і зарубіжних фахівців, є сприятливими і відобра­жають певні переваги нашої економіки та найближчі потенційні можливості економічного розвитку. Хоча за показниками загального індексу людського розвитку Україна значно поступається розвинутим державам світу, але в таких галузях, як освіта, наука, зберігається достатньо високий рівень, що створює передумови для використання даного чинника у прискоренні еко­номічного розвитку.

Магістральними напрямами поліпшення людського потенціалу є якісне піднесення усіх рівнів освіти на основі всеосяжної модернізації цієї галузі, приведення її у відповідність із сучасними цивілізаційними детермінантами. Система неперервної освіти, застосування інформаційно-комп’ютерних техно­логій, формування вітчизняних наукових шкіл дозволять зберегти і примно­жити інтелектуальний потенціал нації, як один з вирішальних ресурсів господарського розвитку держави. Поступове, але неухильне запровадження раціонального начала у свідомість і поведінку, в систему управління сприя­тиме зростанню продуктивності людського капіталу, ефективній зайнятості населення.

Важливою складовою економіки попиту є інновації, технології, ноу-хау, що за принципом “створюючого руйнування” Й. Шумпетера забезпечують перетікання ресурсів у більш продуктивніші галузі і сфери та є, зрештою, чи не найголовнішим чинником і рушієм економічного розвитку. Найбільший інно­ваційний потенціал зосереджено в галузях порівняльної та конкурентної переваги: в машинобудуванні, в галузях ВПК та ін. Інформаційно-комп’ютер- на революція започатковує п’ятий технологічний уклад науково-технічного розвитку, що пов’язаний з диверсифікацією електронної промисловості, об­числювальної, оптико-волоконної техніки, програмного забезпечення, телеко- мунікацій, роботобудування, біотехнологій, інформаційних послуг, космічної техніки, нанотехнологій тощо [16, 239-240]. Стає очевидним, що без держав­ного сприяння вивести економіку на рівень п’ятого технологічного укладу буде практично неможливо. Водночас мають запрацювати механізми ринко­вого саморозвитку для включення.в інноваційні процеси інших потенційних суб’єктів: фірм, індивідуальних підприємців, домашніх господарств.

Інституціональне середовище в Україні характеризується якісними по­зитивними зрушеннями, пов’язаними насамперед із зміною відносин влас­ності - від домінування однієї державної до різноманітних форм: приватної, акціонерної, корпоративної, муніципальної тощо.

Так, за станом на 1 січня 2000 p., недержавні форми власності у промисловості становили за кількістю підприємств 84,7%, за обсягом вироб­ництва-72,1% [17, 85].

В аграрному секторі економіки здійснена персоніфікація земельних відносин шляхом паювання та створення господарських товариств, коопера­тивів, приватно-орендних підприємств, фермерських господарств.

Водночас, самі по собі перетворення власності створюють лише необ­хідні, але недостатні умови і тому не гарантують правового захисту приватної власності, її іноваційно-технологічного наповнення, запровадження корпора­тивного управління, реальної участі у справах підприємства рядових акціо­нерів та представників трудового колективу. Крім того, в перехідних умовах формується так звана рекомбінантна власність, яка лише за формою від­різняється від державної. У кінцевому рахунку йдеться про запровадження комплексу заходів, що забезпечать транспарентність приватизації, її еко­номічну і соціальну ефективність. Лише за цієї неодмінної умови можна буде сподіватись на розгортання процесів стійкого і довготривалого економічного розвитку.

Другою важливою інституціональною передумовою економічного по­ступу є наявність у країні конкурентного порядку, розвинутого конкурентного середовища. Слабкість конкурентної політики засвідчує стан справ у паливно- енергетичному комплексі, все ще ембріональний характер розвитку малого і середнього підприємництва в країні, невирішеність питань банкрутства, обтяжливість регуляторних процедур, які обходяться підприємцям майже у 3% ВВП, недосконалість митно-тарифного регулювання. Більша чи менша збалансованість інституціональної сфери може бути досягнута лише за умов не тільки добре розроблених правил гри, досконалого законодавства, а й їх неухильного виконання учасниками економічного процесу.

Розвинуте конкурентне середовище сприяє активізації економічного роз­витку, вирішуючи такі завдання, як підвищення ефективності та рентабельності виробництва, забезпечення підприємств ресурсами, збільшення обсягів вироб­ництва і рівня зайнятості, залучення внутрішніх та іноземних інвестицій.

Принциповим вихідним моментом при переході від кризи, депресії до економічного розвитку, господарського зростання є необхідність синхронізації заходів та інструментів стратегічної економічної політики і політики ринкових реформ. Попередній досвід засвідчує, що неузгодженість цих двох начал негативно вплинула як на динаміку та якість політики реформ, так і на процес економічного розвитку. Зараз в економіці проявляються позитивні тенденції, пов’язані, насамперед, з переходом до зростання валового внутрішнього продукту. Зміцнюється фінансова система, стабілізується соціальна сфера. Суть проблеми полягає в тому, щоб закріпити ці позитивні тенденції, забезпе­чити незворотність ринкових реформ, сталий економічний розвиток.

Основні показники соціально-економічного розвитку України

Показники	Роки
	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Валовий внугріиній продукт (у % до поперед нього року)	91,3	90,1	85,8	77,1	87,8	90,0	97,0	98,1	99,7	106,0
Виробництво промислової продукції (у % до попереднього року)	95,2	93,6	92,0	72,7	88,0	94,9	99,7	99,0	104,0	112,9
Виробництво сільського господарства (у % до попереднього року)	86,8	91,7	101,5	83,5	96,4	90,5	98,1	90,2	93,1	109,2
Інвестиції в основний капітал (у % до попереднюю роф)	92,9	63,1	89,6	77,5	71,5	78,0	91,2	106,1	100,4	111,2
Прямі іноземні інвестиції' з початку інвестування (млрд. дол. CILIA, на кінець року)				0,5	0,9	1,4	2,1	2,8	3,3	3,9
Зоїзняїньоторговель- ний баланс, млн. дол США. (сальдо + -)						339,5	424,0	350,7	2236,2	2742,5
Загальний обсяг продажу споживання товарів (у % до попереднього року)							101,9	94,5	95,9	105,6
Кількість зайнятого населення (млн.чол.)	25,0	24,5	23,9	23,0	23,7	23,2	22,6	22,3	21,8	21,6
Безробіття на кінець періоду (%)		0,3	0,3	0,3	0,5	1,3	2,3	3,7	4,3	4,2
Реальні грошові доходи населення (у % до попереднього року)		71,1	56,3	86,0	101,8	82,9	106,3	98,4	92,0	106,3

Джерело: Урядовий кур'єр, 25 травня 2001 року, С. 5.

Серед великого розмаїття механізмів та інструментів, що існують в інстшуційно-економічному середовищі, прямий вплив на вищеназвані проце­си можна здійснювати за допомогою трьох головних важелів: грошово- кредитної політики, податково-бюджетної політики та політики доходів. Вра­ховуючи той факт, що грошово-кредитна політика є прерогативою Національ-

ного банку України, а податкова - Верховної Ради, у розпорядженні виконав­чої влади залишаються два інструменти - бюджетний та політика доходів.

Конструктивна роль грошово-кредитної політики повного мірою прояв­ляється в монетарній економіці стаціонарного типу внаслідок регулювання ставки процента, обсягу грошової маси та обмінного курсу. В перехідній немонетизованій, бартерній економіці грошово-кредитні інструменти наштов­хуються на ряд об’єктивних обмежень, пов’язаних з незрілістю, несамодо- статністю економічної системи. І все ж, грошова маса, процентна ставка, обмінний курс справляють відчутний вплив на сукупний попит, а, отже, і на головний макроекономічний показник - валовий внутрішній продукт.

Згідно з постулатами класичної макроекономіки, зростання пропозиції грошей збільшує національний доход і знижує обмінний курс. В Україні, починаючи з 1996 p., простежувалась тенденція до збільшення грошової маси, котра мала своїм наслідком зростання ВВП у 2000 р. та поступове зниження обмінного курсу гривні, що стимулювало розвиток експортних галузей еко­номіки. Ще один позитивний вплив зростання грошової маси проявився у зниженні процентної ставки за цей період з 102,3% у 1996 р. до 15% у вересні 2001 p., що, як відомо, здешевлює кредити та пожвавлює інвестиційну діяльність.

Межею збільшення грошової маси є рівень цін, інфляція, яка наступає через непропорційне зростання грошової маси. І хоча згідно з класичною економічною теорією підвищення цін не впливає на перебіг подій у вироб­ництві, відоме рівняння Фішера показує, що збільшення інфляції на 1% підвищує і номінальну процентну ставку на 1% [18, 198], що в нинішніх умовах може застабілізувати її на рівні, який не стимулює інвестиції та економічне зростання. До того ж, підвищення цін веде до скорочення реально­го валового доходу і доходів населення.

В Основних засадах грошово-кредитної політики на 2002 рік, що затверджені Радою Національного банку 14 вересня 2001 p., передбачене зростання темпів грошової маси на 18-20%, а також уповільнення темпів зростання цін зі 114% у 2001 р. до 109,8% у 2002 р. [19, 7].

Наведені параметри ще далекі від оптимальних, що з урахуванням інших макроекономічних умов не може гарантувати сталого економічного зростання. Ахіллесовою п’ятою грошово-кредитної політики є все ще висока облікова ставка НБУ, яка не лише пригнічує інвестиційний процес, а й зменшує доход. “Ножиці” між процентними ставками по кредитах і депозитах у системі комерційних банків складають більше ніж 3 рази [20, 21].

Слід також мати на увазі, що у відкритій економіці монетарна політика впливає на доход через зміну обмінного курсу. Зниження реального обмінного курсу, яке передбачене на 2002 рік, сприятиме зростанню доходу.

Важливою складовою механізму економічного розвитку є фіскальна політика, яка включає в себе державні витрати (закупівлі) та податки. У довгостроковому періоді державні закупівлі однозначно негативно впливають на економічний процес, витісняючи інвестиції. У короткостроковому періоді збільшення державних закупівель веде до приросту доходу шляхом збільшен­ня видатків на гаку ж величину, що стимулює сукупний попит.

Суперечливу дію на економічну динаміку справляє податкова політика: у довгостроковому періоді зниження податків витісняє інвестиції і підвищує процентну ставку за рахунок зростання споживання й підвищення грошового попиту. В короткостроковому періоді спрацьовує мультиплікатор податків, який показує на скільки одиниць зміниться доход у відповідь на зміну податків на одну грошову одиницю. Класичним прикладом позитивного впливу зниження податків на економічне зростання була податкова політика Дж. Кеннеді 1964 р. Що ж до вітчизняної податкової системи, то генераль­ними напрямами її оптимізації є, очевидно, по-перше, необхідність встанов­лення оптимального рівня податків; по-друге, суттєве спрощення системи нарахування і справляння податків; по-третє, поступове, але неухильне пере­несення центру ваги податків із сфери виробництва у сферу споживання.

Нарешті, про вплив політики доходів на економічний розвиток. Тради­ційні уявлення про доходи асоціювались лише з добробутом, із споживанням. Але доходи справляють зворотній вплив на виробництво. Йдеться не лише про особисті доходи, а й про доходи фірм, підприємств, корпорацій і держави. Виділивши із сукупного доходу споживання, ми отримуємо національні заощадження, які дорівнюють інвестиціям [18, 91]. Тобто, інвестиційний ресурс економіки формується із схильності та здатності суспільства до заоща­джень. Державні заощадження формуються у випадку перевищення доходів бюджету над видатками. 2000 рік був першим, коли держава почала заощад­жувати за рахунок профіциту бюджету. Аналогічним чином здійснюється бюджетна політика і в 2001 році, що засвідчує наявність реального бюджету економічного розвитку. Дефіцит бюджету не лише стримував інвестиції, а й сприяв підвищенню процентних ставок.

Надзвичайно складно вирішується проблема заощаджень (читай інвес­тицій) на підприємствах. Головним гальмом на цьому шляху є збитковість майже половини промислових та більше 90% сільськогосподарських підприємств України. У цій площині сконцентрований цілий вузол виробни- чо-технологічних, фінансово-економічних та цінових питань, що потребують свого вирішення. Одними з першочергових є зниження податку на прибуток підприємств, їх передприватизаційна санація, глибока реструктуризація, за­провадження сучасного менеджменту та корпоративного управління.

Заощадження громадян безпосередньо залежать від рівня заробітної плати і доходів. Середньорічні реальні доходи на сім’ю в Україні збільшились з 1263,7 грн. у 1996 р. до 2069,8 грн. у 1999 р. Фактичне кінцеве споживання домашніх господарств зросло з 57,9 млрд. грн. у 1996 р. до 90,6 млрд. грн. у 1999 р. Важливо, що у 2000 р. досягнуто зростання як номінальної, так і реальної заробітної плати, забезпечується своєчасна виплата пенсій, інших

соціальних виплат [21, 343; 22, 13; 23, 7]. Стимулювання заощаджень в умовах поступового зростання зарплати і доходів можна забезпечити, з одного боку, зниженням податків на доходи громадян та запровадженням системи страхування банківських депозитів, - з іншого.

Таким чином, потенціал економічного розвитку в Україні з боку його загальних передумов, наявних ресурсів, джерел і механізмів засвідчує пози­тивну спрямованість на рубежі XX і XXI століть.