4. Формування раціональної української економіки

Подолання в Україні затяжної фінансово-економічної кризи, викликаної трансформаційним спадом та іншими внутрішніми і зовнішніми шоками, створює певні передумови для сталого і збалансованого господарського поступу. Однак закріпити цей успіх й розпочати широкомасштабні структурні реформи на нинішньому все ще вузькому плацдармі ринкового простору буде вкрай складно і проблематично. Наступний період вимагатиме істотного розширення формату реформ, розробки та реалізації національної програми всеосяжної модернізації економіки і суспільства, набуття ними ознак і рис, що притаманні сучасним цивілізаційним процесам. Одним з важливих напрямів вирішення цього історичного завдання є формування в Україні раціональної економіки [6].

Її основу, як засвідчує досвід розвинутих країн, складає економічний інтерес, тобто прагнення підприємців, у тому числі утримувачів акцій, до максимізації прибутку, землевласників до отримання відповідної ренти, капі­талістів до еквівалентного відсотка на капітал і робітників до суспільно необхідного рівня заробітної платні.

Вищеназвані параметри детермінуються змістом і характером суспіль­ного виробництва, всією системою соціальних відносин та ґрунтуються на реалізації специфічних інтересів, тих, хто бере участь у створенні товарів і послуг. Одна з важливих рис економічної раціональності полягає в тому, що кожен з учасників суспільно-виробничого процесу, претендуючи на свою частку створених і розподілюваних матеріальних благ, об’єктивно зацікавле­ний у досягненні високого кінцевого результату.

Таким чином, економічний інтерес є головною рушійною силою раціо­нальної економіки, а досягнутий рівень суспільних відносин, соціального партнерства виключає асиметрію, наявність так званих ножиць у роз­подільчих пропорціях, що однак не означає їхнього нівелювання. Йдеться про отримання певного економічного еквівалента на вкладені у виробництво капітал чи працю. Дана сукупність відносин складає ядро, серцевину раціо­нальної економіки, розповсюджуючись на систему ефективного використання обмежених ресурсів, диктуючи раціональну поведінку фірмі в умовах конку­ренції, формуючи механізм ціноутворення і багато інших похідних, підпоряд­кованих основоположній ідеї.

Головними показниками раціональної економіки є якість та ефектив­ність використання ресурсів, факторів виробництва, його техніко-техноло- гічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвит­ку та ін. В кінцевому рахунку раціональна економіка неможлива без адекват­ної ментальності, яка повинна пронизувати усі господарські рішення. Така економіка виключає позаекономічні дії й будується на суворому розрахунку поточних і довгострокових стратегій на рівні домашнього господарства, підприємства (фірми), галузі, цілого господарського комплексу країни.

Отже, в Україні існує потреба у реабілітації раціональності в економіці, інших сферах життєдіяльності, суспільній та індивідуальній свідомості. Цей процес, очевидно, є співзвучним із всебічною модернізацією, тобто з осучас- ненням господарства, усього українського суспільства.

Розглядаючи економічну раціоналізацію в широкому контексті, слід враховувати домінування одного з двох начал у сфері культури: діонісійського чи аполонівського [Див.: 7, 114]. Перше відзначається драматичною пристрас­ністю, акцентом на дисгармонії, перевищенні міри, інтересом до стихії і аномалії тощо. Можна стверджувати, що такий перебіг подій був притаман­ний українському етносу, починаючи з національно-визвольних змагань Б. Хмельницького і до масової колективізації на селі 30-х років XX ст. та колізій горбачовської перебудови. Протилежний діонісійському, аполонів- ський напрям, сповідує врівноваженість розуму і почуттів, обов’язку і прист­расті, істини і краси, інтелектуальне прозріння, орієнтацію на культ міри, нормальності та нормативності.

Спроби запровадження такого начала були в УНР (1918-1920 pp.), а ще раніше окремі його елементи сформувались у Запорізькій Січі, які однак переривалися ззовні.

Сучасне включення України у цивілізаційні процеси і структури в умовах глобалізації однозначно і безальтернативно спонукає до формування глибоких раціональних основ як в економіці, так і в інших важливих сферах суспільного життя. Є всі підстави вважати, що саме утвердження раціоналізму в економіці й політиці, в суспільній та індивідуальній озідомості стане тією перепусткою, яка дозволить нам органічно вписатись у світовий багато­вимірний простір.

Досвід інших країн показує, що цей процес є тривалим і вимагає відповідних об’єктивних та суб’єктивних передумов. Класична раціональна економіка зародилась у Західній Європі декілька століть тому. Вона базува­лась на чотирьох “китах”: ренесансі античної науки та її революційних змінах; раціональному римському праві; раціональному способі ведення господарст­ва; протестантизмі, який синтезував усі ці позитивні тенденції суспільного життя [8, 115].

Не абсолютизуючи та не намагаючись механічно перенести на укра­їнський ґрунт ці та інші атрибути раціональної економіки, зауважимо, що у світі є приклади успішного застосування такої моделі поза межами Західної Європи. Найбільш яскраво це проявилось у США і Канаді, Австралії і Японії. Вражаючі досягнення продемонстрували країни цілого регіону Південно- Східної Азії (АСЕАН), застосовуючи принципи раціональної економіки на ґрунті конфуціанської чи буддистської трудової етики.

Усі чотири складові раціональної економіки присутні в Україні. Однак їх якість, зрілість, суспільна затребуваність відзначаються величезною строкатістю, з одного боку, та розбалансованістю, гетерогенністю, безсис­темністю - з іншого.

Найбільший потенціал зосереджено в науці і освіті. Попри існуюче відставання, а в окремих сферах загрозливе, від провідних західних країн, науково-освітнє підґрунтя раціоналізації економічних процесів можна вважа­ти задовільним, яке за умов відповідного фінансування здатне повною мірою забезпечити науково-кваліфікаційний супровід трансформаційних процесів. Йдеться про три головні напрями. По-перше, постановка і вирішення на рівні світових стандартів сучасних “main stream” теоретичних проблем перехідної економіки та практичних завдань економічної політики. По-друге, розробка дієвих механізмів, стимулів та інструментів, які здатні ефективно реалізувати в короткостроковому періоді інноваційну модель економічного розвитку, що реально втілюватиме сучасну техніку і технологію у національне вироб­ництво. По-третє, підготовка потужного кадрового корпусу із сучасним еко-

номічним мисленням, з фундаментальною професійною підготовкою, що потребує докорінної модернізації освіти в державі.

Правова система країни, як один із чинників раціоналізації економіки, її важлива інституціональна складова являють собою надзвичайно складний і строкатий конгломерат рудиментів минулого, некритичних новацій, запозиче­них з інших систем, неузгоджених та еклектично пов’язаних між собою.

Дуже невиразною є парадигмальна основа права, що в кінцевому рахунку негативно позначається на економічній сфері.

Ведення господарства в Україні традиційно здійснюється інтуїтивно, особливо ж це стосується домашнього рівня, малих і середніх підприємств. Великі підприємства, фірми намагаються розробляти бізнес-плани, впровад­жувати корпоративне управління, але їм відчутно бракує демократизму, прозорості у відносинах з акціонерами, відкритості. Галузевий рівень знахо­диться в пошуках власної ніші, залишаючись у полоні минулих стереотипів, так само, як і центральні органи виконавчої влади, зупинившись на півдорозі до завершення адміністративної реформи.

Лише революція в економічній свідомості, економічному мисленні здат­на поставити на раціональну основу господарські процеси усіх рівнів. Еко­номічна, а потім і правова освіта мають запроваджуватись ще в шкільних закладах у відповідних формах, якісно поліпшуючись у вищих навчальних інституціях.

У надзвичайно складному і проблематичному світлі постає перед нами трудова етика, освячена в інших суспільних середовищах глибокими і стійки­ми релігійними переконаннями. Войовничий атеїзм радянських часів, міжкон­фесійні суперечності доби незалежності, поява на українських теренах низки псевдорелігій та релігійних рухів, на жаль, не дають підстав вважати цей фактор синтезуючим у контексті формування основ сучасної раціональної економіки. Водночас загальний позитивний вплив сакралізації суспільства повинен проявитись і в цій царині.

Аналізуючи складові раціоналізації економіки, слід зазначити, що в Україні, на відміну від інших країн і регіонів, домінуючим, синтезуючим фактором виступатиме, на наш погляд, не релігія, а наука і освіта, де зосереджений найбільший потенціал впливу на формування як соціального капіталу, так і матеріальних активів сфери суспільного виробництва. Тому докорінна модернізація освіти і науки, підготовка висококваліфікованих кадрів усіх рівнів із сучасним економічним мисленням, зміцнення вітчизня­них наукових шкіл, створення науково-виробничо-технологічних комплексів, фінансово-промислових груп, технополісів і технопарків, університетських консорціумів та ін. мають започаткувати в єдності із взаємодією інших чинників, рух до раціональної, модерної економіки зразка XXI століття.

Яку ж модель економічної і, відповідно, грошово-кредитної політики варто обрати для прискорення модернізаційних процесів, раціоналізації еко­номіки, вирішення інших соціально-економічних проблем. Нинішній варіант

помірковано-консервативної економічної політики забезпечує певну стабіль­ність та мінімальну соціально-економічну рівновагу. Продовження такого курсу є виправданим з двох основних причин. По-перше, він є передбачува­ним, послідовним, спрямованим на поступове накопичення передумов і ресурсів для самодостатнього стійкого розвитку. По-друге, в перехідних умовах така політика віддає перевагу якісним змінам усієї системи суспіль­ного виробництва, віддаляючи тим самим кількісні аспекти економічного зростання.

Другий варіант економічної політики, що передбачає суто ринкові механізми формування обмінного курсу, розширення меж грошово-кредитної політики містить у собі більше елементів ризику, господарських біфуркацій, коливань кон’юнктури за однієї незаперечної переваги - наявності еко­номічного поступу. Останнє схиляє терези на користь другої, складної, ширшої за амплітудою моделі економічної політики, арсенал засобів якої прискорить нарощування власного потенціалу як основи зміцнення державно­го суверенітету й національної економічної безпеки держави.