3. Передумови економічного зростання

Глибокий та всебічний аналіз і нашої власної економічної еволюції доби незалежності, і досвіду інших так званих транзитивних країн незаперечно засвідчує, що успіх досягається лише за умов органічного, цілісного поєднан­ня парадигмально-теоретичних моделей і концепцій з широким арсеналом практичних-політичних заходів вирішення важливих економічних завдань.

У даний час створені необхідні передумови для забезпечення стабільно­го економічного зростання. Для цього слід у синхронному режимі задіяти п’ять головних економіко-організаційних блоків, які формують своєрідний магічний п’ятикутник економічного зростання:

• макроекономічний;

• інвестиційний;

• фіскальний;

• інституціональний;

• організаційно-правовий.

Визначальний вплив на стан економіки справляють такі макроекономічні параметри, як інфляція, ціни, дисконтна ставка центрального і комерційних банків, дефіцит держбюджету, обмінний курс національної грошової одиниці. Для прикладу, світові інфляційні хвилі, перша з яких була пов’язана з відкрит­тям Америки і надмірним імпортом до Європи дорогоцінних металів (золота, срібла), періодично накочувалися на економіку, спочатку спустошуючи її, а потім викликаючи прогресивні структурні зрушення і підвищення продуктивної сили праці та капіталу. Сучасний глобальний інфляційний сплеск відбувається на тлі розпаду колишнього СРСР, підсилений фінансовою кризою 1997-1998 pp. у Південно-Східної Азії, Росії, Бразилії та Аргентини (2001 р.)

Порівняльний аналіз показує, що в Україні формуються макроеко­номічні передумови, які здатні забезпечити економічне піднесення й зростання виробництва. Зокрема, досягнуто певного рівня фінансової стабілізації як найбільш загальної передумови позитивних змін економічного розвитку. Рівень інфляції, обмінний курс гривні, дефіцит держбюджету знаходяться у сприятливих межах. Єдиний негативний макроекономічний показник, який за формальними ознаками гальмує перехід до стабільного економічного зрос­тання, - відносно висока облікова ставка Національного банку, що суттєво здорожчує кредити й припиняє надходження необхідного “кисню” для оздо­ровлення економіки.

Водночас польський досвід показує, що економічне зростання можливе за інших сприятливих обставин, за макроекономічних показників, далеких від оптимальних. У 1992 p., коли в Польщі розпочалось економічне піднесення, рівень інфляції становив там 36,3% в рік, а середня відсоткова ставка рефінансування - 53,9%.

Звичайно, самі по собі, навіть найсприятливіші макроекономічні пере­думови, автоматично не викликають економічного пожвавлення й зростання виробництва. Потрібен відповідний ресурсний потенціал у вигляді інвестицій, інновацій, сучасних технологій, кваліфікованої робочої сили, менеджменту, маркетингу тощо.

Історична практика всіх часів і народів свідчить, що без нагромаджень, які виділяються з прибуткової частини будь-якого підприємництва, еконо­мічний поступ неможливий.

Таким чином, головним важелем економічного зростання, своєрідним пусковим механізмом є активізація інвестиційного процесу, модернізація виробництва на основі новітньої техніки і технології. При мобілізації всіх наявних джерел інвестицій, залучення додаткових внутрішніх і зовнішніх коштів можна досягти такої сукупної критичної маси.

Серед традиційних джерел інвестування активнішу роль відігравати­муть відрахування з прибутку підприємств та амортизаційні кошти. Бюджетні інвестиції будуть спрямовуватись у стратегічні галузі і виробництва загально­державного значення. З поліпшенням фінансової ситуації можна розраховува­ти на збільшення середньо- та довгострокових кредитів комерційних банків.

Головну ж роль - детонатора інвестиційного процесу мають відіграти додаткові ресурси, що виникають в економіці у результаті її ринкової транс­формації. По-перше, це зростаючі кошти від грошової приватизації. По-друге, використання можливостей внутрішнього і зовнішніх фондових ринків. По- третє, створення сприятливих економічних умов для залучення вільних гро­шових заощаджень населення до інвестиційної сфери. По-четверте, поступове, але неухильне запровадження іпотечного кредитування під заставу нерухо­мості та землі. І, нарешті, по-п’яте, більш активне, помітніше використання іноземних інвестицій.

Логіка економічного розвитку така, що створення сприятливого середо­вища у двох вищеназваних економічних блоках може бути зведене нанівець недосконалою податковою системою держави, яка не стимулює ні власне інвестиційний процес (не створюючи умов для нагромаджень), ні саме вироб­ництво (відбираючи левову частку прибутку і доходу).

На жаль, така податкова система продовжує домінувати в Україні, і без внесення радикальних коректив інвестиційно-виробничий процес і надалі залишатиметься невизначеним, а економіка - нерівноважною.

Які ж головні детермінанти спроможні впорядкувати податкову систему України, надати їй необхідної гнучкості та адаптивності стосовно нового етапу нашої економічної еволюції?

Найбільшим тягарем для господарюючих суб’єктів усіх рівнів залиша­ються непомірні розміри податків, їх величезна кількість та заплутаність і надмірна складність розрахунків.

Економічною наукою доведено, а господарською практикою багатьох країн підтверджено, що сумарні податкові вилучення, за яких відбувається економічне зростання у державах, подібних до України, не повинні перевищу­вати 20-25% валового внутрішнього продукту (ВВП). Найбільший тиск на зростання податків справляють бюджетні витрати, які разом з позабюджетни­ми фондами у нашій країні дорівнюють майже половині ВВП, тоді як у ГІН А вони становлять 33,5%, в Японії - 35,8, у Бразилії - 29, в Мексиці 27, в Туреччині — 25%.

Таким чином, скорочення витратної частини бюджету - ключ до оптимізації податкової системи і принципової зміни акцентів у фіскальній політиці - від пригнічення виробництва до його пожвавлення і зростання.

Великий вплив на економічне зростання справляють інституціональні фактори і структури. Досі засоби інституціональної політики виявлялися не досить ефективними з точки зору впливу на подолання економічної кризи й ^формування передумов економічного піднесення. У процесі приватизації не вирішено двох основних завдань економічного зростання: створення ефектив­ного, конкурентоспроможного власника, з одного боку, та стратегічного, \досить сильного, сучасного інвестора — з іншого. Внаслідок сертифікатної приватизації велика кількість державних підприємств перейшла у власність дрібних акціонерів, перевалено трудових колективів, шляхом створення закри­тих акціонерних товариств, що не закладає економічні підвалини для їхнього розвитку. До того ж, така форма підприємства утруднює доступ до нього ефективних власників з-поміж вітчизняних фінансових організацій та інозем­них інвесторів. За даними Держкомстату України, у 2000 р. державна форма власності становила 23,8%, колективна - 75, і приватна - лише 0,3% [5, 167].

Отже, в Україні переважає власність, що ще не дозріла до корпоратив­ної, але близька за своїм змістом до колективної, що висуває на порядок денний необхідність приведення структури власності у відповідність до на­гальних завдань економічного зростання. Очевидно, що економічний маневр повинен спрямовуватись на підтримку: по-перше, великих інвесторів, які в змозі концентрувати необхідні ресурси в межах фінансово-промислових груп і транснаціональних корпорацій національного і міжнародного характеру; по- друге, на зміцнення державних (казенних) підприємств стратегічного значен­ня на основі створення ефективної системи корпоративного управління дер­жавною власністю; по-третє, іноземних інвесторів, що гарантують зростання виробництва на сучасній техніко-технологічній основі.