Література

1. Устойчивое развитие // Информационный сборник..- М., 1999. - Вып. 2 (4).

2. Sustainable Development ~ Leitziel auf der Weg in das 21 Jahrhundert. Кціп, 1994.

3. Indicators of Sustainable Development. •• Luxemburg, 1997.

4. Шевчук О.Б., Головуцький О.П. Інформаційне суспільство: бути чи не бути? - К., 2001.

5. Концепція сталого розвитку України. ■- К., 1997.

6. Кучма Л.Д. Націю звеличують великі цілі і діла. ^К., 2000.

Розділ 13

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

1. ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ УКРАЇНИ

Головне питання, що виникає в процесі структуризації українського суспільства, полягає саме в тому, на основі якої економічної парадигми воно має формуватися, які домінанти повинні пронизувати усі структурні рівні системи, зрештою, які константи мають скріплювати його каркас. Інтелекту­альні пошуки нині тривають переважно навколо цивілізаційної парадигми, один із напрямів якої передбачає поступове і неухильне включення усіх структур України у світові політичні й економічні процеси.

Економічна модель України повинна спиратися на сучасні світові досягнення й орієнтуватися на суспільні цінності третього тисячоліття з його досить жорсткими детермінантами. Світова політична й економічна думка свідчить про те, що сучасне цивілізоване суспільство грунтується на трьох основних принципах: у політичній сфері - громадянське суспільство; в економічній - постіндустріальне, соціально орієнтоване ринкове господар­ство; у соціальній сфері - соціальне партнерство, справедливий розподіл матеріальних і духовних благ й досягнення на цій основі національної та соціальної злагоди.

Надзвичайно глибокі зміни, що відбуваються у світовій економіці на початку третього тисячоліття, характеризуються тектонічними масштабами. Шляхи взаємодії людини з природою набувають принципово нових якісних форм. Швидко поширюючись, індустріальна цивілізація, з одного боку, багаторазово примножила продуктивність людської праці, а з другого - призвела до жахливого спустошення природи, вичерпання ресурсів дальшого екстенсивного розвитку. Подальші можливості індустріального розвитку ви­черпуються у нас на очах. Спроби тотального переходу усіх інших країн і народів до індустріальної моделі розвитку означали б планетарну катастрофу, апокаліпсис людства.

Отже, на початку нового століття людство поставлене перед жорстким вибором болючого пошуку принципово нових напрямів та методів свого відродження і розвитку на шляхах формування нової глобальної цивілізації. Вже сьогодні вимальовуються характерні ознаки цієї цивілізації, які треба враховувати при розбудові політичних і економічних структур в Україні. Зокрема, йдеться про те, що із трьох універсальних складових влади - сили, багатства і знань - сьогодні на перше місце має бути поставлене знання як найбільш прогресивний, демократичний і доступний компонент, що відпо­відає інформаційно-інтелектуальному етапу становлення ноосферно-космічної цивілізації. Саме ноос, тобто розум, інтелект людини має відіграти вирішаль­ну роль у створенні засад нового суспільства.

Створюючи економічний базис незалежної держави, маємо орієнтувати­ся саме на ці детермінанти постіндустріальної, інформаційної епохи. Інфор­маційна революція якісно перетворює всю матеріальну базу виробництва, його суспільно-економічні форми, ставлення людей до природи і одне до одного. Вона розхитує парадигму індустріальної цивілізації, базуючись водно­час переважно на промисловій основі класичного типу. Інформатика найбільш зримо підриває засади індустріальної цивілізації насамперед за рахунок поступової, але неухильної дематеріалізації виробництва, власності, всієї структури суспільно-економічних відносин. Водночас вона продовжує традицію екстенсивно-затратної економіки, вимагаючи для своєї реалізації величезних ресурсів.

Таким чином, адекватна відповідь на виклик епохи вимагатиме від народу України колосальної напруги інтелектуальних і фізичних зусиль, синхронізації своїх кроків з могутнім поступом світової цивілізації. Безумов­но, пріоритетним має стати подальший розвиток освіти і науки, спроможних багатократно примножити інтелектуальний потенціал України. Цей потенціал повинен бути настільки розвинутим і високим, щоб міг забезпечити створення і функціонування економіки “розуму”, економіки “думки”.

На зміну так званій економіці інстинкту, що панувала останні тися­чоліття і передбачала нагромадження невеликою групою людей економічни­ми, а часто-густо і воєнними засобами гіпертрофовано великого, неадекват­ного їх потребам багатства, приходить раціональна економіка об’єктивних потреб. Ці потреби обумовлюються нинішніми можливостями природи і суспільного виробництва, досягнутим рівнем розвитку соціальних відносин.

Антропогенно-інтелектуальне суспільство, інформаційно-технологічний спосіб виробництва - це той історичний рубіж, до якого впритул підійшли найбільш розвинуті держави світу. Науковий аналіз засвідчує, що в Україні є необхідні об’єктивні передумови для поступового просування на шляху до створення засад сучасного антропогенно-інтелектуального суспільства.

На нинішньому етапі розбудови суверенної України актуальним зали­шається завдання реструктуризації економіки та її окремих галузей. У фінан­сово-грошовій сфері пріоритетним напрямом є утримання стабільності цін, нормативів бюджетного дефіциту та забезпечення керованості інфляцією, стабільності національної валюти, створення досконалої дворівневої банків­ської системи, використання кредитних засобів стимулювання виробництва, активізація інвестиційного процесу, всебічний розвиток підприємництва, демонополізація виробництва. Вони є головними рушійними силами форму­вання й диверсифікації ринкового середовища, факторами посилення трудової

і творчої мотивації, гарантами безповоротності реформ та зміцнення ринкової парадигми у структурі нового суспільства.

Інвестиційна, структурна політика, державна інвестиційна програма мають бути спрямовані на концентрацію внутрішніх і зарубіжних інвестицій у провідних галузях промисловості й в аграрно-продовольчому комплексі, у наукомістких технологіях і в пріоритетних з точки зору майбутнього сферах інфраструктури. Особливої уваги потребують галузі, які реально і потенційно відображають порівняльні та конкурентні переваги економіки України в системі міжнародного поділу праці. Значні інвестиційні ресурси слід зосереди­ти в галузях і виробництвах з переважно національним економічним циклом.

Радикальні перетворення в зовнішньоекономічній сфері мають на меті вирішення ряду завдань, пов’язаних з формуванням ринкового середовища України, розвитком конкуренції, залученням зарубіжних інвестицій і техно­логій, стабілізацією споживчого ринку, нагромадженням валютних ресурсів. Інтеграція економіки України у світогосподарські процеси вимагає значного піднесення загального рівня економічного і науково-технічного розвитку, забезпечення необхідних стандартів якості та конкурентоспроможності екс­портної продукції і послуг.

Соціальна політика в умовах посткризового розвитку спрямовується на збереження соціальної рівноваги в суспільстві, забезпечення прожиткового мінімуму економічно найвразливіших верств населення. Головним завданням зазначеного періоду є недопущення подальшої диференціації доходів, посту­пове перетворення особистих доходів на основне джерело задоволення потреб людини.

Таким чином, основою ринкової трансформації економіки України є такі основні принципи: гарантування господарської самостійності й націо­нальної безпеки України, реалізація економічних інтересів особистості, народу і держави; формування і здійснення власної незалежної економічної політики на базі національної валюти, створення сучасної фінансово-кредитної і банківської систем; державне регулювання економіки, спрямоване на вирів­нювання і підтримку відповідних макроекономічних пропорцій.

У результаті радикальних економічних реформ при діючій державній підтримці буде формуватися взаємозалежна система ринків: товарів і послуг, капіталів і робочої сили, грошового, кредитного, фондового, валютного, в тому числі ринків житла, технологій, землі і т.д., що забезпечать безпово­ротність ринкової трансформації економіки України.

Аналіз показує, що шлях від командно-директивної до сучасної ринкової економіки пролягає через ряд етапів.'Він буде поступовим, тривалим, тобто еволюційним. Держава при цьому створює відповідні ринкові основи через прийняття законів, формує в такий спосіб ринкове середовище, сприяє диверсифікації інфраструктури. У межах національного економічного просто­ру в результаті реформ починають співіснувати і функціонувати різні форми власності і способи організації та ведення господарства. Недержавні форми

власності і приватні організації та структури повинні економічними методами завойовувати і розширювати свій життєвий простір.

“Кавалерійська атака” на державні підприємства ключових галузей може спричинити економічні деформації, відкинути в такий спосіб країну на далеку периферію світового господарства. І навпаки, змішана економіка за належної державної підтримки і розвинутих ринкових механізмів, утверджен­ня принципів ринкової парадигми і відповідно ринкових форм господарюван­ня і управління можуть забезпечити органічне, безболісне і плавне включення України у світогосподарські процеси та структури. Саме тому ринкова спря­мованість усіх векторів економічних сил, ринкова філософія мають визначати основний зміст усіх найважливіших реформ, здійснюваних в Україні.

Виходячи із світового господарського досвіду, можна виділити п’ять визначальних елементів ринкової трансформації. Перший,_; пов’язаний зі стабілізацією економіки. Він передбачає жорсткий фінансовий контроль, пряме регулювання заробітної плати, зниження бюджетного дефіциту (скоро­чення державних субсидій та інших непродуктивних витрат), зменшення державного боргу, ліквідацію товарних дефіцитів, валютне регулювання. Другим елементом є лібералізація економіки, яка полягає в лібералізації цін, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, руху капіталів усередині країни та за її межами, припинення субсидій та неподаткових вилучень у підприємств, у режимі відкритості країни для іноземних інвестицій, забезпеченості спочатку внутрішньої, а згодом повної конвертованості національних грошей, демоно­полізації економіки.

Третій елемент головний, пов’язаний з приватизацією. Необхідність приватизації диктується міркуваннями системного характеру: в економічній сфері - перехід від моно- до поліформної основи, функціонування різно­манітних форм власності - від приватної до транснаціональної. В політичній сфері важливим завданням є ліквідація впливу і влади бюрократичної номен­клатури.

Суть четвертого елемента визначається тим, що ринкова економіка не може розвиватися спонтанно, як ми вже зазначали, без інститутів, необхідних для її функціонування. Йдеться про банківську систему, грошовий і фінансо­вий ринки, законодавство про підприємства, банкрутство, конкуренцію з відповідними судовими інстанціями, оподатковування фізичних і юридичних осіб, трудове законодавство, механізми найму, звільнення, виплати по без­робіттю, трудові угоди, які стануть основою ринку праці. У більш загальному аспекті мається на увазі створення системи соціального регулювання, соціаль­ного партнерства.

Нарешті, постсоціалістичні економіки повинні пройти структурну пере­будову і реорганізацію, щоб наблизитися до стандартів ринкового господар­ства. Мова йде про зменшення питомої ваги промисловості, особливо важкої і ВПК, сільського господарства і прискорений розвиток так званого третинного сектора (послуг). На рівні промислових структур це означає відтворення, диверсифікацію сучасної індустрії (реіндустріалізацію на основі високих технологій), географічну товарну реструктуризацію зовнішньої торгівлі, а на мікроекономічному рівні- зміну спеціалізації підприємств.