Література

1. Права людини (Основні нормативно-правові документи). - К., 1989.

2. Действующее международное право: в 2-х т. - М., 1998. - Т.2.

3. Гали Б.Б. Доклад о работе Организации за период с 47 до 48 сессии Генеральной

Ассамблеи. - Нью-Йорк, 1993.

4. Организация Объединенных Наций. Основные факты. - Пер. с англ. - М., 2000.

5. ООН у системі міжнародних відносин: історичний досвід і перспективи. К., 1995.

6. Международные организации системы ООН. Справочник. - М., 1990.

7. Рут Ф., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції. - К., 1998.

8. World Development Report. Knowledge for Development. - Wash:!, 1999.

Розділ 9 СТІЙКИЙ

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

9.1. СУТНІСТЬ стійкого ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

(Поняття “стійкий” (“сталий”)¹ розвиток з’явилось у 80-х роках у межах діяльності комісії ООН під керівництвом прем’єр-міністра Норвегії Г.Х. Брунтланд, покликаної пов’язати в одне ціле розвиток і екології^! У заключному документі комісії під назвою “Наше спільне майбутнє” стійкий розвиток було визначено, як “тривалий безперервний розвиток, що забезпечує потреби людей, які проживають нині, без шкоди для забезпечення потреб майбутніх поколінь” [1, 23].Ще поняття містить у собі дві ключові концепції: концепцію потреб, зокрема невід’ємних потреб найбіднішої частини світу, задоволення яких набуває пріоритетного характеру, і ідею застосування державних обмежень на технологічні та соціальні організації, що забезпечу­ють потенціал довкілля для нинішнього і майбутніх поколінь. Стійкий розви­ток розглядається як тривалий економічний розвиток (як основа задоволення людських потреб), що ґрунтується на певних умовах і нормативах (індикато- рахр У вужчому економічному значенні стійкий розвиток означає створення суспільних благ для багатьох поколінь та дотримання визначальних переду­мов його здійснення. Потребують більшої конкретизації також часові і просто­рові параметри сталого економічного розвитку.

У підходах до визначення суті стійкого розвитку на початковому етапі домінувала екологічна складова. Сам же термін спочатку застосовувався в лісовому господарстві, де протягом останніх 200 років розвитку цієї галузі домагаються того, щоб вирубування лісів не перевищувало темпів їхнього приросту, що і відбиває суть сталого розвитку лісових масивів.

Нині ж стійкий розвиток означає поряд з екологічним широке коло економічних та соціальних питань у їх взаємозв’язку та взаємодії. Дуже складним є питання про наявність реальних можливостей для здійснення сталого розвитку, що не в останню чергу пов’язане з історичними та май­бутніми ризиками. Суто економічні передумови такого розвитку визначаються трьома основними показниками: наявністю реального капіталу в широкому значенні, кількістю зайнятих у виробництві та характером їхньої продуктив­ності, інституціональними можливостями [2, 33]. У свою чергу наявний реальний капітал у широкому значенні включає в себе штучний реальний

капітал, створення людини в процесі економічної діяльності, власне людський капітал, тобто освічену робочу силу, а також так званий природний реальний капітал. Провідну роль у економічному розвитку відіграють штучний реаль­ний капітал та людський капітал. Створений реальний людський капітал втілюється в товарах тривалого користування, таких як машинне обладнання, інфраструктура. В кінцевому підсумку штучний капітал є складовою загально­економічного обороту шляхом амортизаційних відрахувань та реінвестування.

Людський капітал (трудова продуктивність) прямо залежить від зроста­ючих знань та наявності освітніх інвестицій. Нарешті, третій компонент реального капіталу - природний реальний капітал знаходить свій прояв в економіці навколишнього середовища, що обумовлює залежність суспільних благ не лише від штучного реального капіталу та людської продуктивності, а й від стану природи. Таким чином, природа посідає місце спонтанної виробни­чої системи, яка або підвищує продуктивність штучних виробничих систем, або ж здатна прямо поставляти споживчі товари.

Природне середовище впливає на економіку і життя людства за такими основними напрямами:

• надання відновлюваних та невідновлюваних ресурсів як затратних факторів економічного зростання;

• освоєння та асиміляція відходів виробництва і побічних продуктів;

» прямий вплив на самопочуття людей;

• загальна екосистемна функція, як-то гарантія кліматичного чи екологічного кругообігу.

Хоча між трьома складовими реального капіталу існує тісний взаємо­зв’язок і взаємовплив, вони не є взаємозамінними. Тому стійкий розвиток є можливим за умов збереження продуктивності навколишнього природного середовища.

Природний капітал називають ще екологічним, або екокапіталом, який має відповідні фізичні виміри, класичну продуктивність та інші функції, пов’язані з капіталовіддачею. Йдеться про використання відновлюваних та невідновлюваних природних ресурсів за збереження бажаної продуктивності та здатності до відновлення.

При цьому використання відновлюваних природних ресурсів протягом тривалого часу не повинне перевищувати обсягів їхнього відновлення. Вико­ристання ж невідновлюваних природних ресурсів не має перевищувати обсягів виробництва заміщуючих їх аналогів. Обсяги викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та енергій не повинні перевищувати можливостей довкілля до їх безболісної асиміляції. Дані якісні критерії є визначальними при визначенні темпів економічного і соціального розвитку у поєднанні з довгостроковим забезпеченням збережен­ня природних умов життєдіяльності.

Питанням сталого розвитку була присвячена Всесвітня конференція ООН з довкілля і розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) у

1992. р. Представники майже 180 держав світу підтримали Програму дій на XXI ст., яка розглядає розвиток, екологію, економіку та соціальну безпеку у монолітній єдності. Згідно з конференцією в Ріо-де-Жанейро стійкий розвиток поєднує в собі неухильне поліпшення економічних та соціальних умов з довготривалим збереженням природних основ життєдіяльності.

Крім Програми дій ООН на XXI ст., конференція прийняла Декларацію з довкілля і розвитку, Заяву про принципи щодо лісів, Рамкову конвенцію про зміну клімату під впливом газів, що викликають парниковий ефект, Кон­венцію про зберігання біологічного різноманіття.

У червні 1997 р. у Нью-Йорку відбулося засідання 19-ої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з проблем сталого розвитку. На ній був відзначе­ний помітний прогрес на шляху сталого розвитку, особливо на національному рівні: у більшості країн підвищений статус природоохоронних відомств; створені органи по стійкому розвитку; здійснені перші кроки в розробці й уточненні індикаторів сталого розвитку. Водночас була висловлена стурбо­ваність тим, що триває погіршення стану навколишнього середовища, вияв­ляється повільність і нерішучість у призупиненні тенденції до виснаження ресурсів і порушення природних балансів; поглиблюється розрив між розви­нутими й іншими країнами в економічному розвитку; не вирішуються пробле­ми фінансування природоохоронних заходів та питань економічного зростан­ня тощо.

На конференції було висунуто ряд ініціатив, покликаних прискорити процес сталого розвитку та залучення до нього найширшого кола держав. Зокрема, підтримана пропозиція ЄС про підготовку Генеральним секретарем ООН стратегії довгострокового сталого розвитку на наступні 50-100 років.

Таким чином, проблематика сталого розвитку набуває значного поши­рення і в окремих державах та регіонах, і в міжнародному співтоваристві в цілому.