2. Основні етапи економічної глобалізації

Є два головних підходи стосовно етапів розвитку економічної гло­балізації. Згідно з першим вона розпочалась ще до періоду великих геогра­фічних відкриттів як в’ялоплинна глобалізація, коли економічні зв’язки між державами мали спорадичний, дискретний характер, залишаючись на окре­мих локальних ареалах і територіях. Від епохи великих географічних від­криттів до середини XIX ст. вона переходить у стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої формується світовий ринок, розвивається міжнарод­ний поділ праці, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн і регіонів. Наступний етап (середина XIX - 80-і роки XX ст.) отримав назву структурної глобалізації, що пов’язана з економічним переділом світу, розпа­дом світового господарства на протилежні системи та їх єдиноборством. Нарешті, послідовна форма глобалізації розвивається в умовах єдиного ринко­вого світового господарства як об’єктивний процес і найважливіша ознака постіндустріальної цивілізації [3, 81].

Другий підхід наголошує на характеристиці глобалізації, яка притаманна економічному розвитку кінця XX ст., тобто зв’язує її генезис з останньою чвертю XX ст. На нинішньому етапі вона стає визначальним чикником як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів на рубежі другого і третього тисячоліть.

Розгортання процесу глобалізації відбувається суперечливо за характе­ром впливу на національні економіки та на весь хід сучасного світового господарського розвитку. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн стосовно використання та оптимальної комбінації різних ресурсів, їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародно­го поділу праці, з другого - глобальні процеси значно загострюють конкурент­ну боротьбу, призводять до маніпулювання величезними фінансовими та інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низьки­ми і середніми доходами. “Мільйони продовжують маргінальне існування у світовій економіці, мільйонам досвід глобалізації не створює жодних можли­востей, стимулюючи сили руйнації і знищення”, - зазначав Генеральний секретар ООН К. Аннан.

Таким чином, при незаперечних перевагах глобалізації слід враховувати її неоднозначність, різноспрямованість впливу на різні групи країн і галузей сучасного виробництва. У процесі структурних глобальних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі обробної промисловості та сфери послуг [4, 63].

Сюди ж здійснюється переливання капіталу і кваліфікованої робочої сили. Водночас інші галузі відчувають гострий дефіцит факторів вироб­ництва, посилюється їх депресивний стан (наприклад, вугільна промис­ловість). Іншим наслідком структурних глобальних змін стає процес деіндуст­ріалізації, який розпочався ще в 70-х роках XX ст. внаслідок світової енергетичної кризи (“голландська хвороба” деіндустріалізації). В даний час позитивним проявом деіндустріалізації можна вважати розвиток сервісної економіки, ноосферизацію виробництв, ■ виникнення космічних технологій, поступовий перехід до неоекономіки, постекономічних форм суспільства.

Негативний аспект деіндустріалізації полягає в загрозі повернення застарілих, традиційних, архаїчних структур господарства в ряді країн, що розвиваються, та в перехідних економіках внаслідок їхньої неконкурентоспро­можності та слабості своєї ресурсної бази економічного розвитку. Головне завдання країн з, так званими, виникаючими ринками (Emerging market economies) полягає в мінімізації вразливості від зовнішніх шоків та від зміни позицій іноземних інвесторів, що здійснюють великі потоки так званих летучих капіталів. Найбільша загроза від глобалізації насувається на багато країн, що розвиваються, бо саме вони відчувають гостру нестачу людського капіталу, інституцій, господарської інфраструктури, економічних рішень, необхідних для реалізації наявних можливостей [5, 344].

Промислово розвинуті країни отримують найвідчутніші дивіденди від глобалізації. Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до зовнішніх джерел ресурсів глобалізація полегшує заміну малокваліфікованої робочої сили за рахунок тих чи інших країн. Питома вага такої робочої сили в загальних витратах зростає за рахунок скорочення торгових витрат, страхування рівня зарплати і доходів. Тим самим у цих країнах скорочується податкова база і водночас зростає попит на соціальні гарантії при падінні можливостей щодо їх забезпечення. Отже, глобалізація справляє значний вплив на індустріально розвинуті країни світу. По-перше, змінюються підходи у розробці і здійсненні торгової, промислової та конкурентної політики. По-друге, зростання внут- рішньофірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної і податкової політики. По-третє, уряди стикаються з труднощами електронного управління трансакціями, оскільки зростаючий глобальний ринок неналежним чином пов’язаний з географічною територією. По-четверте, урядам стає дедалі важче реалізувати цілі соціального добробуту, оскільки мобільність капіталу змен­шує ефективність трудового законодавства і стандарти праці.

Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої, ієрархічної системи [6, 10-13].

Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів, переплетенням їхніх господарських ком­плексів та економічних систем. Глобалізація на рівні окремої країни має своїми вимірами такі показники, як відкритість економіки, частка зовнішньо­торговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті, обсяг зарубіжних інвестиційних потоків, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації виразно ілюструється співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, відповідним показником у сфері інвестицій, а також коефіцієнтом спеціалізації галузі, розрахованим за співвідношенням національних і міжнародних експортних квот галузі. Нарешті| глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки вона диверсифікувала свої надходження та розмістила власні активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг, пов’язаних ширшим доступом до природних ресурсів і відносно дешевої робочої сили. Міра глобалізації компанії не в останню чергу залежить від таких показників, як міжнародне розміщення надходжень від продаж та головних активів, внутріфірмова торгівля та відповідні технологічні трансферти.

Загальними передумовами глобалізації компаній є досягнення комп’ю­терних і комунікаційних технологій, що дають можливість збільшувати обмін ідеями та інформацією між різними країнами, розширювати знання споживачів щодо іноземних товарів, істотно знецінювати послуги. Так, за даними, які наводить Б. Гейтс, вартість опрацювання авіаквитків з комп’ютерною системою турагентом бронювання становить 8 дол., а за допомогою Інтернету - усього 1 дол. Банківські витрати на одну трансакцію при телефонному зв’язку станов­лять 0,25 дол., а інтернет-технології скорочують їх до 0,01 дол. [7, 90].

Кабельні системи в Європі та Азії дають можливість фірмам у багатьох країнах одночасно формувати регіональний, а іноді глобальний попит. Гло­бальні комунікаційні мережі дають можливість координувати виробництво і спільні цілі у світовому масштабі так, що компанії знаходяться в різних частинах світу, але виробляють один і той самий кінцевий продукт. Скорочен­ня митних бар’єрів для інвестицій і торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для міжнародних фірм, які не лише здійснюють експорт, а й створюють виробничі потужності для місцевих виробників. Проглядається також тенденція до уніфікації та соціалізації глобальної спільноти.

Такими є найважливіші особливості глобалізації на сучасному етапі.