Основні процеси другого рівня

До основних процесів другого рівня, на нашу думку, можна віднести: прийняття управлінського рішення, спілкування, керівництво та мотивацію Ці функції носять виражену соціально-психологічну спрямованість, оскільки пов'язані з організацією ефективної взаємодії людей у групах.

Так, одним із механізмів здійснення планування, організації ти контролю є прийняття управлінського рішення, тобто вибір керівником найбільш оптимального, адекватного даній конк­ретній ситуації способу розв'язання управлінської проблеми.

Фактори, які впливають на прийняття керівниками управлінських рі­шень:

• об'єктивні фактори — факто­ри, які пов'язані з реальною управлінською ситуацією.

• суб'єктивні фактори – фактори, які пов'язані з індивідуально-психологічни­ми характеристиками самого керівника, особливостями його взаємодії з педагогічним колективом.

Поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів визначає індивідуальний стиль прийняття керівником управлінських рішень.

Керівництво — здійснення впливу на людей та нала­годження з ними міжособистісних стосунків. Це значною мірою залежить від стилю керівництва (авторитарного, демократичного, ліберального) й індивідуально-психологічних особливостей керівника. Щодо засобів впливу, то вони (залежно від управлінської ситуації) можуть бути найрізноманітнішими: пе­реконання, особистий приклад, наказ, розпорядження тощо.

Комунікація — обмін інформацією між членами освітянських організацій (90 відсотків успіху діяльності керівника залежить від успішності здійснення ним різноманіт­них комунікацій).

За різними критеріями можна виокремити значну кількість видів управлінських комунікацій. За спрямованістю управлінські кому­нікації можуть забезпечувати взаємодію школи (райво, облуправ­ління) з соціальним середовищем (представниками держадмі­ністрації, спонсорами, громадськістю), а також допомагати реалізувати завдання всередині колективу. За змістом управлінсь­кі комунікації можуть бути формальними (вертикальними і го­ризонтальними) та неформальними. За засобами, які забезпе­чують спілкування, комунікації бувають опосередкованими (за до­помогою наказів, телефонних дзвінків, факсових матеріалів тощо) і безпосередніми («віч-на-віч»). Кожний із названих видів комунікації має свою специфіку, яку варто враховувати в процесі управління.

Врахування змісту та специфіки різних видів управлінського спілкування, прогнозування можливостей виникнення комуніка­тивних бар'єрів та їх профілактика є однією з умов ефективного управління.

Успішність виконання функцій першого рівня може бути за­безпечена лише за умови, коли поряд із задоволенням інтересів, реалізації цілей освітніх організацій у процесі управління врахо­вуватимуться потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, життєві пла­ни кожного з членів педагогічних колективів, створюватимуться умови для найкращого їх задоволення. Відтак важливого значен­ня набуває ще один психолого-управлінський феномен, яким є мотивація. Аналіз зовнішньої структури управління у системі середньої освіти передбачає розгляд того, в яких векторах, напрямах, рівнях розгортатиметься у просторі внутрішня струк­тура управління. Зовнішня структура управління має досить об'ємний характер і може бути диференційована за такими кри­теріями:

– рівень управління у системі середньої освіти загалом (Міністерство освіти і науки – обласні управління – міські (районні) відділи (управління) освіти – навчальні заклади);

• рівень управління в конкретній освітній організації (напри­клад, на рівні школи: директор, заступники директора, вчи­телі, учні та їхні батьки; на рівні районного відділу освіти: завідувач відділу освіти, заступники завідувача відділу осві­ти, спеціалісти, працівники методичного кабінету тощо);

• певний напрям управлінської діяльності в конкретній освіт­ній організації (наприклад, у школі: добір учителів, органі­зація навчально-виховного процесу, контроль знань; у район­ному відділі освіти: розроблення навчальних програм, обмін педагогічним досвідом, підвищення кваліфікації пед­кадрів, проведення атестації вчителів тощо). Якщо йдеться про різні рівні управління в конкретному нав­чальному закладі (школі, ліцеї, гімназії), то поняття «управління» розглядається у вузькому розумінні, яке стосується взаємодії директора школи зі своїми іаступниками, окремими вчителями та педагогічним колекти­вом у цілому, тобто мова йде про взаємодію між собою найви­щих рівнів управління (директор — заступники директора — вчителі). І саме на цих рівнях можна говорити про власне управ­лінську діяльність директора навчального закладу.

Виділяють три групи бар'єрів, які стоять на шляху гуманізації управління серед­ньою освітою в нашій країні. До них належать:

• соціально-економічні бар'єри (великий «досвід» авторитар­ного стилю керівництва в усіх сферах суспільства; крах ба­гатьох соціальних і духовних цінностей; хаос в економіці; реальне зубожіння значної кількості населення тощо);

• бар'єри, безпосередньо пов'язані із системою середньої освіти (низький соціальний статус освіти в суспільстві; залишковий принцип фінансування освіти; перехід першокласних фахівців-предметників в сферу бізнесу в зв'язку з необхідністю «виживання» в умовах економічної нестабільності в країні; традиційний консерватизм системи середньої освіти тощо);

• психологічні бар'єри (низький рівень психологічної культури педагогів і управлінців; відсутність розгалуженої мережі пси­хологічних служб як у системі середньої освіти, так і в інших галузях; недостатня орієнтація суспільної свідомості в цілому на необхідність психологічного забезпечення життєдіяльності людей та психологічного захисту особистості тощо).

Подолання психологічних бар'єрів, які заважають гума­нізації управління середньою освітою, можливе в результаті спеціальної підготовки управлінського персоналу для розв'язання психологічних проблем, та надання шкільними психологами конкретної допомоги керівникам освітянських установ у вирішенні управлінських проблем.