МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
КОМПОЗИЦІЙНИЙ АНАЛІЗ ЛАНДШАФТОГО ОБ’ЄКТУ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
з практичних занять до лекційного курсу
«ЛАНДШАФТНА АРХІТЕКТУРА»
для студентів напряму 1201 «Архітектура»
ЗАТВЕРДЖЕНО
на засіданні кафедри “Містобудування”.
Протокол № 11 від 4 листопада 2011 р.
ЛЬВІВ - 2011
Композиційний аналіз ландшафтного об’єкту: Методичні вказівки з практичних занять до лекційного курсу «Ландшафтна архітектура» для студентів напряму 1201 «Архітектура» / Укл.: Т.М.Максим’юк, Н.С.Соснова. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2011. – 32 с.
Укладачі Максим’юк Т.М., ст. викл.
Соснова Н.С., к.арх., доц. каф.Містобудування
Відповідальний за випуск Криворучко Ю.І., канд. арх., доц.
Рецензенти Посацький Б.С., к.арх., проф.
Бойко Х.С., к.арх., доц.
Вступ
Ландшафт, українською мовою виднокрай – це широке поняття, що окреслює фізіономічне натуральне і штучне середовище, в якому живе людина. Поняття архітектури виднокраю інтегрує природничо-садовий напрям, що дає трактування зелені та архітектонічний напрям.
Завдяки іконографії до наших днів донесено розпланування давніх ландшафтів. Численні збережені та відреставровані сади і парки минулих століть маємо змогу споглядати в натурі. Порівнюючи побачене виникає запитання: чому ці ландшафтні об’єкти різнилися виглядом і як приймалися рішення якими їм бути?
Кожен культурний ландшафт виник як результат довготривалої селекції прийомів садівництва та уявлення про категорії прекрасного в певний історичний період. Чинниками стилістичного формування ландшафту були або типовий для певної доби просторовий уклад (наприклад, замкнутість архітектурних форм середньовіччя) або пов'язані з даною добою естетичні засади (наприклад, захоплення дикою природою стало основою натуралістичних парків).
І. Завдання, Мета та послідовність виконання роботи
Метою виконання даного курсового проекту є розвиток у студентів об’ємно-просторового сприйняття ландшафтного об’єкту, ознайомлення з композицією через співставлення форм і їх гармонійного поєднання та відчуття масштабності об’єкту по відношенню до людини. Вивчення методики композиційного аналізу ландшафтного об’єкту дає змогу студентам професійно підходити до оцінки ландшафтної спадщини, і, відповідно, у повному обсязі засвоїти матеріал з лекційного курсу «Ландшафтна архітектура».
Практичні заняття поділяються на дві частини: завдання №1 полягає у дослідженні архітектоніки рослин; завдання №2 є виконанням композиційного аналізу ландшафтного об’єкту.
Завдання № 1. АРХІТЕКТОНІКА ДЕРЕВА
Мета завдання: ознайомитися з декоративними якостями форми корони (пірамідальна, кулевидна, невизначена та ін.) , фактури стовбура (гладка, шорстка з чітким рисунком та ін.) і зрозуміти можливості формування культурного ландшафту з врахуванням особливостей архітектоніки рослинного матеріалу.
Послідовність виконання завдання:
Фотофіксація заданого рослинного елементу в композиції ландшафту (алеї, солітеру, групи та ін.)
Схема опорного плану з нанесеними існуючими насадженнями, планувальною структурою (дороги, алеї) та з умовними позначеннями.
3. Графічний рисунок елементу композиції, що є характерним композиційно-тектонічним образом теми (алея, фрагмент алеї, дерево-солітер та ін.).
Завдання № 2. композиційний аналіз об’єкту садово-паркового мистецтва за стильовими ознаками та мотивом
Мета завдання:
Пізнання існуючих форм, елементів та принципів укладу культурного ландшафту.
Розуміння залежності стилю ландшафту від природних характеристик краю, де він зародився та суспільних умов періоду історії, на час формування стилю. Тобто розуміння причин зародження нових стилів та стилістичних напрямів в ландшафтній архітектурі та завдань культурного ландшафту.
Послідовність виконання завдання:
Виконати план парку (саду) (формат А-3, графічне виконання, експлікація) з обов’язковим нанесенням масштабної лінійки і орієнтації.
Класифікувати об’єкт за стильовими ознаками: розпізнати стиль закладення (чи його різновид), час закладення, епоху та країну, що презентують даний стиль та описати композиційні риси об’єкту.
Виділити композиційні елементи, з яких формується даний сад чи парк, їх форми та принципи поєднання. Такими елементами можуть бути н-д, гроти, фонтани, канали, алеї, галереї, підпірні стіни, сходи, тераси, водопади, партери, галявини, клумби та скульптура і архітектура саду - в залежності від об’єкту опрацювання.
Виконується в 2 етапи: а) на ксерокопії п.1 кольором виділяються групи
дерев ( гаї, масиви, куртини, боскети) і дерева-солітери
б) у табличній формі подати перелік елементів парку
і їх зображення, та охарактеризувати принцип їх
узгодження з іншими елементами у композиції парку
Виявити композиційні осі – головні та суміжні (повздовжні, поперечні, ін.) з визначенням розмірної величини модуля, що був застосований у побудові об’єкту. Для натуралістичного типу парку визначаються візуальні осі.
Виконати модуляцію простору – ритм, пропорції, масштабність - в залежності від натуральних компонент (рельєфу, лісу, ріки, водойми) та антропогенних (у випадку локалізації парку в міському середовищі). Для натуралістичного типу парку визначається розмірність (співвідношення величини) елементів, наприклад групи дерев, поляни та відстань поміж візуальними домінантами та акцентами.
Побудувати просторове зображення характерних картин чи краєвидів. У випадку складного рельєфу виконується схематичний перетин території об’єкту садово-паркового мистецтва, як ілюстрацію принципів побудови даного парку.
8. Вказати використані літературні джерела: автор, рік видання, назва видавництва, кількість сторінок. Бібліографічна праця студента полягає в ознайомленні з працями, стосовно характеристики стилю в ландшафтній архітектурі, до якого відноситься об’єкт, заданий до опрацювання. Дані повинні бути вичерпними не лише в галузі архітектури та ландшафту, але географії, ботаніки, загальної історії та історії ландшафтного стилю.
Іі. Основи композиційного аналізУ
За словами Віоле ле Дюка, раціонально-логічне обґрунтування форми формує її суть, як предмету краси.
Композиція, чи іншими словами компонування (лат. compositio — складання, з'єднання ) є порядком розташування і поєднання елементів в цілому об’єкті. Оскільки одним із завдань ландшафтної архітектури є організація природного середовища для потреб людей, то необхідно щоб просторове середовище відповідало потребі чіткості орієнтації в ньому людини. Ця попервах, життєво важлива умова вийшла на рівень мистецтва композиції.
Зрозумілість орієнтації в просторі виникає як наслідок зрозумілості і чіткості співвідношення об’ємно-просторових форм, що вибудовують середовище парку чи саду. Звідси виникає потреба виявлення форми в ландшафтному об’єкті.
Просторове, природне чи створене людиною середовище має два домінуючі напрями: вертикальний і горизонтальний. Вертикаль - напрям сили тяжіння. Горизонталь - це горизонтальна поверхня, в якій є видимий і геометричний горизонти, де розташовуються точки сходу всіх горизонтальних ліній і площин. Ці об'єктивні умови матеріального світу змушують виділяти і акцентувати вертикальний і горизонтальний напрямок при побудові просторового середовища з метою орієнтації в ній людини.
ІІ.1. Види композиції
У кожної композиції має бути свій зміст, своя ідея. Саме це забезпечує цілісність всьому твору, не дає йому розпастися на складові частини.
Можна виділити три види композиції.
Площинна композиція - характеризується розвитком форми на площині із задіянням двох координат і формується як план об’єкту;
Об'ємна композиція - характеризується розвитком форми по трьох координатах (висота, довжина, глибина). Об’ємом в ландшафтній композиції може бути архітектура та окремі рослинні об’єднання, як боскети чи кабінети.
Просторова композиція - характеризується домінуванням простору над елементами, які його організовують. Композиція ландшафтного об’єкту розвивається в тривимірному просторі за посередництвом архітектури та архітектоніки рослинного матеріалу.
Проте поділ композиції на фронтальну, об'ємну і просторову – умовний, тому що ці види композиції знаходяться в постійній взаємодії, і на практиці ми маємо справу з їх одночасним поєднанням.
ІІ.2. Засоби композиції
Об’ємно-просторова композиція ландшафтного об’єкту виступає як система внутрішніх зв'язків, що об'єднує розрізнені елементи в єдине ціле. Їх об'єднання може відбуватися за кількома основними законами.
Симетрія - розташування однакових форм і об’ємів відносно осі або площини, що проходять через центр композиції. Симетрія як принцип групування елементів на площині або в просторі передбачає наявність однієї або кількох осей, по відношенню до яких ведеться побудова композиції.
Симетрія є одним з дієвих засобів організації об’ємів і просторів, тому що має «підтримку» в симетричності органів сприйняття людини.
Якщо симетрична побудова - це строгість і урочистість, то асиметрія вносить рух, динаміку. В основі асиметричної побудови найчастіше лежить функціональна потреба, тобто необхідність забезпечити окремі частини парку, саду для різних дій чи дійств.
|
Рис.1 Кипарисова алея, як приклад метричної (простої ритмічної) композиції |
Ще в давнину людина зауважила, що розмірені рухи полегшують роботу. Знайоме "Раз, два, три - взяли!" - є ритмічною формулою організації праці. Музика, танець, поезія – все ритмізується. Необхідність все підпорядкувати ритму в композиції пов'язана з біологічною потребою людини. Ритми биття серця, дихання, зміна дня і ночі - все це впливає на життя людини. Все, що рухається, розвивається, функціонує в природі - підпорядковане ритму. Ритм – це форма руху.
Коли при поділі простору на кілька частин формуються ряди (алеї), групи (боскети) або сукупності відокремлених частин (куртини), що повторюються в силу вступає поняття ритму (Рис.1). Ритм і метр є засобами гармонізації та забезпечення єдності архітектурної композиції за рахунок повторюваності елемента.
Якщо ритмічна побудова встановлює порядок розташування елементів композиції, то пропорційна - їх відповідність, тобто зв'язок на основі співвідношення величин форми та її частин. Пропорції - (лат. proportio - виваженість частин), рівність двох відносин, тобто рівність виду a: b = c: d. Співвідношення - найбільш простий вид пропорційності - визначає зв'язок між двома основними величинами форми. Відношенням (ratio) називається число, що показує у скільки разів одна величина більша за другу або яку частину одна величина становить від другої.
В історії мистецтва широко застосовувалися кратні, або раціональні, відношення величин і пропорції, коли менша величина повторюється в більшій ціле число разів. Так, у прямокутника, що складається з двох квадратів відношення сторін буде виражене формулою 1:2. Відношення сторін квадрата 1:1 і т.д. Менша величина, що служить для вимірювання більшої, називається модулем (від лат. Modulus - міра). Багато архітектурних споруд та ландшафтів давніх часів, епохи ренесансу та класицизму в плані представляють собою форми в один, два чи більше квадратів. Естетика зорового сприйняття ґрунтується на тому, що око людини шукає найбільш прості, зрозумілі пропорції. У цьому сенсі кратні співвідношення (раціональні) є більш прийнятними. Вони легко прораховуються і тому викликають відчуття спокою, як наслідок розуміння що лежить в основі побудованої композиції.
Проте існують і більш складні відношення, які не можуть бути виражені цілими числами, а тільки нескінченним дробом. Такі співвідношення називаються ірраціональними. До них належать співвідношення діагоналі квадрата до його сторони, висота рівностороннього трикутника до половини його основи, а також "золота пропорція" чи «золотий перетин». Золотий перетин - це пропорційне ділення відрізка на нерівні частини, при якому менший відрізок співвідноситься з більшим, як більший з цілим (рис.2).
Побудова: з точки В підіймається перпендикуляр, що дорівнює половині АВ. Отримана точка С з’єднується лінією із точкою А. На отриманій лінії відкладається відрізок ВС і позначається точкою D. Відрізок AD переноситься на пряму АВ. Отримана при цьому точка Е ділить відрізок АВ у співвідношенні золотої пропорції. Відрізки золотої пропорції виражаються нескінченним ірраціональним дробом AE = 0,618..., якщо АВ прийняти за одиницю, ВЕ = 0,382 ... Для практичних цілей часто використовують наближені значення 0,62 і 0,38. Якщо відрізок АВ прийняти за 100 частин, то більша частина відрізка рівна 62, а менша - 38 частинам. |
|
Рис.2 Розподіл відрізка АВ за принципом золотого перетину
|
Число_Фібоначчі. Ряд чисел 0, 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55 і т.д. відомий як ряд (число) Фібоначчі, названий в честь італійського математика з Пізи. Особливість послідовності чисел полягає в тому, що кожен її член, починаючи з третього, дорівнює сумі двох попередніх 2+ 3 = 5, 3 +5 = 8, 5+ 8 = 13, 8 +13 = 21; і т.д., а відношення суміжних чисел ряду наближається до відношення золотого розподілу. Так, 21: 34 = 0,617, а 34: 55 = 0,618.
Ще одним прикладом пропорцій «золотого перетину» є рівняння спіралі, виведене Архімедом. Спіраль – одна з найважливіших форм в органічному світі. В природі діє закон «економії», за яким, в результаті еволюції і природного відбору були знайдені економні рішення. Наприклад, помічено спіралеподібне розташування насіння у соняшнику та шишках сосни. Створюючи свій предметний світ, і зокрема ландшафтні об’єкти, людина свідомо чи ні використовує природні форми і конструкції.
Н
аступним
засобом у формуванні композиції є
членування. Коли із окремих частин
формується ціле, частини стають
членуваннями цілого, в результаті
композиція може бути представлена як
простір, обмежений простими геометричними
поверхнями. Членування чи іншими
словами поділ простору в більшості
є наслідком функціональної диференціації.
Наприклад, територія, що є безпосередньо
при будівлі має функцію репрезентативності
та підкреслення якостей архітектури,
і тому в більшості комплексів вирішувалася
як регулярна композиція. Можуть бути
членування ландшафтного об’єкту
виключно із декоративних міркувань.
Поділ площини ландшафтного об’єкту
регулярного укладу може здійснюватися
рівномірним членуванням (н-д, монастирські
сади середньовіччя, ранньоренесансові
сади) або членуванням на нерівномірні
частини із встановленням зв’язку поміж
ними на основі підпорядкування.
Проте, як в першому випадку так і в другому формування ландшафтного об’єкту з окремих частин не відбувалося довільно (необдумано), а було результатом творчого пошуку, мета якого забезпечити утилітарні та естетичні вимоги.
ІІ.3. Елементи композиціЇ ландшафтного об’єкту
Елементи, що формують композицію саду чи парку можна поділити на дві групи: природні елементи (чи такі, що наслідують природні) та штучні елементи, тобто будівлі та споруди, малі архітектурні форми.
До природних елементів відноситься:
площина території - рельєф, як основа парку чи саду; як менший вираз площинного елементу можна вказати галявину;
- «стіни», що виокремлюють площину парку або саду чи їх частину. Для парку такою «стіною» будуть шпалери, для відкритого виднокраю - стіна лісу чи далекі гори;
- «коридори» у вигляді алей, каналів;
- вільностоячі елементи, що розміщені на площині парку чи саду: група дерев (рис.3) або дерево-солітер, клумба
«склепіння», що закриває внутрішній простір парку або саду зверху: крони дерев, що розрослися і закривають небо.
До штучних елементів парку відносяться: створені (а не утворені природним шляхом) гроти та водопади; фонтани, підпірні стіни, сходи, тераси, партери, скульптура і архітектура саду
Засобом у творенні стилю і характеру парку чи саду є стилізування елементів з яких формується загальна композиція. Так, наприклад засобом топіарного мистецтва – мистецтва фігурної стрижки природного матеріалу, досягалася модна барокова геометризація не лише в плані, а і в просторі. Формувалися стрижені коридори, кабінети і навіть «жива» скульптура з дерев та кущів (рис. 4).
Набір елементів та їх поєднання дають можливість створювати в саді чи парку враження замкнутого простору або відкритого, хаосу чи порядку, характеру історичного чи сучасного, що спонукатиме до суб’єктивних вражень пов’язаних з конкретним ландшафтом.
|
|
Рис.3 Розмірність елементів парку |
Рис. 4 Форма крони, що характеризує тип композиції ландшафтного об’єкту |
ІІІ. Композиційний аналіз ландшафтного об’єкту
ІІІ. 1. ОЗНАКИ ЛАНДШАФТНИХ СТИЛІВ В РІЗНИХ ЕПОХАХ
В стародавні часи осередками культури і мистецтва були: Межиріччя, Єгипет, Персія, Греція і, згодом, Римська імперія. Мистецтво Єгипту увібрало в себе вимоги вірувань та функціональну доцільність. Так, священне дерево – сикомора, мало найбільшу крону, і, відповідно, забезпечувало найбільшу площу тіні, що було життєво необхідно в жаркому кліматі Єгипту. Сади закладалися при палаці фараона, віллах заможних горожан та при сакральних об’єктах. Усі сади мали регулярний уклад і були просторово замкнуті.
На території Межиріччя, поміж ріками Євфрат і Тигр, в основі розвитку асирійсько-вавилонської культури були інженерні рішення. По-перше – розвиток ірригаційних систем, зробив можливим поширення садівництва на більшості земель. По-друге, розуміння ролі архітектурних конструкцій, а саме, застосування стрільчатих та арочних склепінь дало можливість, вслід за будівництвом кількарівневих палаців, створити прецидент Висячих садів, визнаних як сьоме чудо світу. Досвід інженерних рішень в іригації допоміг у вирішенні постачання води на верхні рівні терас цих садів.
Перський сад, званий райським мав регулярний уклад і був поділений на чотири частини двома композиційними осями, перехрещеними під прямим кутом. У місці їх перетину був басейн, фонтан чи альтанка. Перські сади вирізнялися численними квітнучими рослинами із сильним запахом: троянди, півонії, гранат, вишня, мирт. І планувальний уклад – поділ простору на чотири частини ріками (каналами), і підбір рослин – численних, яскравих та пахучих, відповідали описаному в священній книзі Коран вигляду позаземного Раю.
Греція, впровадивши нові функції – публічні зібрання, театральні дійства, навчання молоді, заклала поняття нових типів об’єктів: амфітеатр, форум, гімнасіон, стадіон, терми, що зводилися в комплексі з обширними площами зелені. Сад став інтегральною частиною урбаністики міста: громадські парки, священні гаї, героїни, та архітектури житла: перестиль – внутрішньобудинковий сад-двір.
Римська імперія перейнявши цивілізаційні досягнення Греції, розвинула практику закладення саду при житлі. Вілла-урбана містила внутрішній двір з басейном – атріум і перистиль, оточений колонадою, в котрому був сад. Тип рослин добиралися з практичних міркувань, тобто висаджувалися придатні до споживання чи використання в побуті рослини: бушпан (буксус), рожа, розмарин, мирт, та фруктові дерева - вишні, фіги, яблуні, груші, оливки.
Садівництво середньовіччя було підпорядковане канонам релігії. Сади засновувалися в осередках суспільного і наукового життя та господарської діяльності: при монастирях, замках. Типовим садом був віридарій – прямокутний дитинець в сакральному комплексі. Також при монастирях був обов’язковим город з лікарськими рослинами та такими, що мали ужиткові властивості, наприклад дубильні чи фарбуючі.
Монастирські сади, з огляду на їх розміщення в межах оборонних мурів, були невеликі, мереживні і, окрім гарноквітнучих рослин, містили корисні. «Корисними», окрім лікарських в часи середньовіччя могли бути і отруйні рослини, а також, з огляду на слабо вирішене питання санітарії, цінувалися рослини з особливо сильним запахом.
Призамкові ландшафти середньовіччя (XIII-XVI ст.) можна охарактеризувати, як Сади оздобні, філософія яких полягала в символізуванні в мініатюрі ідеального райського саду. Часом такий сад поєднувався з оточуючим первинним ландшафтом і закладалися так-звані рицарські луки.
В епоху середньовіччя було розвинуто такі типи садів: віридарій, парадіз, гербаріум, розарій.
Охарактеризувати сади міських резиденцій чи підміських вілл епохи ренесансу (кін. XVI - XVIІ ст.) можна одним словом – геометричні. Композицію квадр італійського саду згодом навчилися доповнювати залученням далекого виду природних пейзажів (лісу, гір) чи панорами міста.
Ландшафти бароко( кін. XVІI - XVІIІ ст.) стали апогеєм розвитку декоративності саду. Гіпертрофувавши все в ландшафті – і кількість різновидів рослинних елементів, і скульптури, і оздобних елементів, особливо фонтанів - садівничі бароко творили театральну декорацію для дійств. З завершенням доби бароко було зроблено крок на зустріч природі і «відкрито» сад в природне оточення засобом огорожі «ах-ах».
З поч. ХVIII ст. Європа під впливом філософів, поетів та художників почала змінювати свої уподобання щодо мистецтва садів. Починається перепланування регулярних парків за принципом натуралістичного мотиву. З перемінним успіхом в парках домінує літературно-поетична основа або акцентується краса натуральних елементів природи.
Середина ХІХ ст. стала часом занепаду філософії саду при формальному застосуванні набору садової архітектури: альтанок, пагод, мостиків та ін.
Архітектура міжвоєнного періоду ХХ ст. характеризувалася пошуком нових напрямів в архітектурі, що не давало змоги «укріпитися» якомусь окремому напряму ландшафтної архітектури. Модернізм в архітектурі був поєднанням функціональності і нових конструктивних рішень, що надихнуло лише окремих геніїв саду, як, до-прикладу Антоніо Гауді чи Роберто Бурль- Маркса.
Отже, на основі вищевикладеного можна сказати, що історичні культурні передумови; географічно-кліматичні особливості та економічно-соціальні умови стали основними чинниками стилістичного формування ландшафтів.
Дослідження закономірностей у побудові ландшафтного об’єкту та залежності основних принципів і засобів його формування дає можливість студенту зрозуміти причини стилістичних змін та умови розвитку різних планувальних типів ландшафтних об’єктів.
ІІІ. 2. Особливості композиційного аналізу ландшафтного об’єкту регулярного укладу
Геометричний (регулярний) мотив композиції ландшафтного об’єкту полягає у побудові парку чи саду на основі осей симетрії та геометризації природних форм.
ІІІ. 2.1. Вілла Ланте
Обов’язковим елементом італійської вілли доби Ренесансу був сад, композиційно пов'язаний з палацом і облаштований архітектонічно. Сад був місцем проведення часу, і не мав утилітарного господарського завдання, а лишень репрезентативне. Прикладом такої архітектурної ландшафтної композиції є вілла Ланте кінця XVI ст.
Комплекс розплановано на вузькому прямокутному схилі на 5-ти терасах, з різницею нижньої і верхньої відміток у 16 м (рис.5). Головна поздовжня вісь єднає між собою будівлі, вілли та тераси саду. Перпендикулярно їй спрямовані поперечні осі. Характерним для композиції є особливість завершення головної осі нижнім плоским парадним партером, поділеним на 4 квадри із знаменитим фонтаном з чотирма скульптурами юнаків, що тримають герб Монтальто – власника вілли.
|
Рис. 5 Перетин комплексу вілли Ланте |
Особливість композиції вілли Ланте полягає ще і в тому, що житлові павільйони знаходяться не на верхній терасі, а посередині території на четвертій терасі, пов’язуючи собою як нижню так і верхню частину садів (рис.6).
Загальна композиція саду замкнена але з навколишнім ландшафтом пов’язана за допомогою далеких краєвидів, як невід’ємної складової композиції.
Вісь водяних партерів збігається з основною віссю всього комплексу. Головну розкіш становить вода. З верхнього рівня вода, витікаючи з гроту, спадає до басейну з фонтаном, потім - фонтану «Омар», далі до фонтану «Морських божеств», звідси у водойми біля фасадів житла. Зодчий, «розділивши» будинок на два об'єми, «розсунув» шлях струмку. Завершується маршрут води у фонтані плоского парадного партеру (розвиток саду-ксіста), оформленого квітниками, арабесками зі стриженого буксуса.
В даній композиції потік води закладає подовжню вісь саду (рис.7). Рослинність відіграє тут другорядну роль. Лише боскети відповідали принципам декоративності італійської вілли, обрамляючи внутрішні перспективи і акцентуючи їх декоративність.
|
Рис. 6 Просторове зображення вілли Ланте |
|
Рис. 7 Аналіз композиції вілли Ланте |
