3.Швидкість кровотоку.

В різних судинах швидкість кровотоку неоднакова. Це по­в'язано з сумою діаметрів усіх вен і артерій. Розрізняють об'ємну і лінійну швидкості кро­вотоку. Об'ємною швидкістю кровотоку називають кількість крові, що протікає за одиницю часу через поперечний переріз судини. Об'ємна швидкість в усіх ділянках кровонос­них судин однакова. Лінійною швидкістю кровотоку називають швидкість руху частинок крові вздовж судини за секунду. Лінійна швидкість неоднакова в різних судинах: вона обернено пропорційна сумарній ширині судин, по яких тече кров. Наприклад, сумарний діаметр капілярів у 600—800 разів більший за діаметр аорти. Тому по аорті кров тече швидше, ніж по капілярах. Швидкість течії крові по аорті під час систоли дорівнює 500— 600 мм/с, по артеріях вона зменшується до 250 м, а по капілярах — до 0,5 мм/с.

4.Артеріальний та венозний пульс

Артеріальний пульс. Під час кожного скорочення шлуночків серця виникають ритмічні коливання артеріальних стінок, викликані систолічним підвищенням тиску в ар­теріях. Ці ритмічні коливання стінки артеріальних судин, що відповідають частоті скоро­чень серця, називають артеріальним пульсом. Пульс можна прощупати доторканням до стінки артерій; у коней — на зовнішній підщелепній артерії, у корів — на лицьовій або хвостовій артерії, у дрібних тварин — на стегновій артерії.

Під час дослідження пульсу визначають його частоту, ритм, наповнення, стан арте­ріальної стінки, величину і форму пульсуючої хвилі. Це має певне діагностичне значен­ня. Реєстрація пульсу у тварин здійснюється графічно на паперовій стрічці з допомогою механічного приладу — сфігмографа або електронного приладу — пульсотахометра.

Венозний пульс — це коливання стінок у великих, близько розміщених до серця венах (порожнистих і яремних). Він утворюється внаслідок погіршення відтоку крові з вен до серця під час систоли передсердь і шлуночків. Під час систоли шлуночків тиск всередині вен підвищується і відбувається коливання їх стінок. Ці коливання у великих тварин можна спостерігати і зареєструвати (флебографія).

5.Тиск крові. Фактори, що впливають на тиск крові та методи вимірювання кров’яного тиску.

У кровоносних судинах кров перебуває під певним тиском. Величина тиску крові залежить від об'єму крові, яка надходить від серця, і від опору течії крові у периферичних судинах (дрібних артеріях, артеріолах і капілярах). При збільшенні об'є­му циркулюючої крові тиск підвищується. Це можна спостерігати на досліді, коли вли­вати тварині у вену кров або фізіологічний розчин. Крововтрата зменшує кількість цир­кулюючої крові, і тиск зменшується. При розширенні артерій, артеріол і капілярів тиск знижується, оскільки зменшується опір течії крові. При звуженні цих судин опір течії крові збільшується і тиск підвищується. У міру віддалення від серця тиск крові в суди­нах падає. Так, в аорті тиск дорівнює 200—240 мм рт.ст., в артеріях — 120—130, в ар­теріолах — близько 70, у капілярах — до 40 мм рт.ст., а в крупних венах тиск навіть не­гативний, він на 2—5 мм рт.ст. нижчий від атмосферного.

Тиск крові змінюється залежно від фази серцевого циклу. Збільшення тиску крові під час систоли шлуночків називають максимальним, або систолічним, зниження тиску під час діастоли називають діастолічним, або мінімальним. Різницю між систолічним і діастолічним називають пульсовим тиском. У великої рогатої худоби систолічний тиск у хвосто­вій артерії дорівнює 98—128 мм рт. ст., діастолічний — 69—99, а пульсовий — 29 мм рт. ст. Тиск крові залежить від виду, віку, статі, породи, стану нервової системи тварин.

Тиск крові вимірюють прямим або непрямим методом. При прямому методі в арте­рію вводять порожнисту голку, з'єднану з приладом манометром. Проте цей метод по­требує хірургічного втручання і використовується досить рідко. Непрямий метод ґрунтується на вимірюванні величини тиску, необхідного для стискання артерії і припинен­ня в ній кровотоку. З цією метою у корів на корінь хвоста накладають гумову манжету, з'єднану з гумовою грушею і ртутним або пружинним манометром. У дрібних тварин манжету накладають на ділянку стегна.