7. Будова і топографія сечостатевого каналу.

Сечостатевий канал (canalis urogenitalis), або чоловіча уретра, — трубка, по якій виводяться назовні сеча із сечового міхура і сперма (сім'яна рідина) із сім'яника, придатка сім'яника та придаткових статевих залоз. Починається сечостатевий канал з місця впадіння в нього сім'япроводів, потім розміщується в стінці статевого члена і за­кінчується отвором на його голівці. Розрізняють тазову і статевочленну частини сечо­статевого каналу. Остання частина лежить між правою та лівою половинами печерис­того тіла статевого члена.

Мал. Напівсхема розрізів тазової частини сечостатевого каналу:

А — бугая; Б — барана; В — козла; Г — кнура; 1 — сечостатевий (вільсонів) м'яз; 2 — сполуч­нотканинна пластинка; 3 — передміхурова за­лоза; 4 — розсіяна частина передміхурової за­лози; 5 — кавернозний шар; 6 — просвіт сечо­статевого каналу

Тазова частина лежить на дні тазової порожнини, на сідничній дузі, вона перегина­ється і переходить у статевочленну частину. В тазову частину сечостатевого каналу від­криваються протоки придаткових статевих залоз. Секрет цих залоз разом з спермато-зоонами становить сперму.

Стінка каналу складається з трьох оболонок: 1) слизової, яка вистелена багатоша­ровим перехідним епітелієм; 2) судинної, утвореної густою сіткою кровоносних судин з розширеннями — лакунами; 3) м'язової, що складається з поперечносмугастих скелет­них і частково гладеньких м'язових волокон (рис. 76).

Під час ерекції (збільшення об'єму та пружності статевого члена) лакуни судинної оболонки заповнюються кров'ю, забезпечуючи зяяння сечостатевого каналу.

Інд. Самостійна робота студентів.

Тема: Будова і топографія придаткових статевих залоз.

Придаткові статеві залози — це міхурцеподібні, передміхурова та цибулинно-сечівникові залози, які по вивідних протоках виділяють секрети в тазову частину сечо­статевого каналу. Завдяки секретам цих залоз збільшується об'єм сперми, забезпечу­ється живлення, рухливість і запліднювальна здатність сперматозоонів.

Міхурцеподібні залози, або сім'яні міхурці (glandula vesicularis), — парні, компакт­ні залози часточкової будови, що лежать по боках шийки сечового міхура. їх вивідні про­токи відкриваються разом із сім'япроводами в початковій частині сечостатевого кана­лу. У жуйних і всеїдних тварин міхурцеподібні залози компактні, з явно вираженою час-точковістю, у жеребців мають форму порожнистих мішків з гладенькою поверхнею. У собак їх немає. Секрет цих залоз є живильним середовищем для сперматозоонів, а під час парування з нього формується піхвова слизова пробка, яка перешкоджає зворотній течії сперми з піхви самки.

Передміхурова залоза, або простата (glandula prostata), — непарний орган, який має невелике тіло (застійна частина), що лежить на шийці сечового міхура, і розсіяну (пристінну) частину в стінці сечостатевого каналу. Численні відвідні протоки цієї залози відкриваються в сечостатевий канал. Секрет цієї залози активізує рухливість спермато­зоонів і нейтралізує кисле середовище піхви при надходженні в неї сперми під час ста­тевого акту. Застійна частина простати добре розвинена в жеребця, слабко — у кнура і бугая, відсутня — у барана й цапа.

Цибулинно-сечівншові залози (glandula bulbourethralis) — парні, розміщені в кінці тазової частини сечостатевого каналу. У кожної залози є одна відвідна протока, яка від­кривається в дорсальній стінці сечостатевого каналу. Ці залози добре розвинені в кну­ра, жеребця та бугая. У собак їх немає. Секрет цих залоз перед статевим актом відми­ває слизову оболонку сечостатевого каналу від залишків сечі і нейтралізує його кисле середовище.

Після кастрації самця придаткові статеві залози зменшуються в розмірах і функція їх пригнічується.

Самостійна робота студентів.