5.Фізіологічні властивості серцевого м'яза

Для серцевого м'яза характерні такі властивості: автоматизм, збудливість, провід­ність, скоротливість, рефрактерність.

А втоматизм серця — це здатність міокарда серця ритмічно скорочуватися без впливу зовнішніх подразнень, під впливом імпульсів, які виникають у самому серці. Ав­томатизм зумовлений наявністю в серці провідної системи до складу якої входять; 1) синоатріальний вузол, який розміщений у правому передсерді, в усті пере­дньої порожнистої вени; 2) атріовентрикулярний вузол, розміщений в міжпередсердній перегородці; 3) пучок Гіса, що відходить від атріовентрикулярного вузла і розміщуєть­ся в міжшлуночковій перегородці, розділяючись на дві ніжки; 4) волокна Пуркіньє — це кінцеве розгалуження пучка Гіса в м'язових волокнах міокарда шлуночків серця. Провідна система серця побудована з:

Синоатріальний вузол є центром автоматизму, і частота скорочень серця визнача­ється частотою збуджень, які виникають у цьому вузлі. Тому цей вузол ще називають водієм серцевого ритму — пейсмейкером. Далі по ходу провідної системи автоматизм серця поступово зменшується. Схематичне зображення провідної системи серця:

1 — передня і задня порожнисті вени; 2 — передсердя; 3 — шлуночки; 4 — синусний вузол; 5 — атріовентрикулярний вузол; 6 — загальна ніжка пучка Пса; 7 — права і ліва ніжки пучка Гіса; 8 — волокна Пуркіньє

Автоматизм синоатріального вузла зумовлений періо­дичними змінами електричних зарядів мембрани його клітин. Під час діастоли відбува­ється поступове зменшення електричного заряду — деполяризація клітинної мембрани. Коли деполяризація досягає певного розміру, в клітинах синоатріального вузла виникає збудження.

Збудливість серцевого м'яза. - Серцевому м'язу властива збудливість під дією на нього різних подразників: хімічних, електричних, термічних тощо. Збудливість зумов­лена існуванням у клітинній мембрані макромолекул білка, завдяки яким формуються іонні канали. Про збудження серцевого м'яза зазвичай роблять висновок на основі змі­ни різниці потенціалів, які виникають між збудженою (негативний заряд) і незбудженою (позитивний заряд) ділянками. У мить збудження виникає електрорушійна сила серця величиною від 100 до 120 мВ, яка зумовлює потім перехід катіонів Na⁺ крізь мембрану всередину м'язового волокна. У відповідь на подразнення порогової сили серце відпо­відає скороченням максимальної сили. При подальшому по­силенні подразнення сила скорочення не змінюється. Під час збудження серцевий м'яз не сприймає нові подразнення і не відповідає спалахом збудження. Такий стан незбудливості називають абсолютною рефрактерністю, яка триває стільки часу, скільки ско­рочується серцевий м'яз.

Після закінчення абсолютної рефрактерності збудливість поступово повертається до норми; це період відносної рефрактерності, який збігається із розслабленням серцевого м'яза.

У цей час м'яз здатний відповідати збудженням на найсильніші подразнення.

Провідність серця. - забезпечує поширення збудження від синоатріального вузла по всьому серцю. Збудження поширюється по серцю електричним шляхом. Синоатріальний вузол — головний водій ритму серця, тут виробляється в середньому 70—110 імпульсів за хвилину, з такою частотою скорочуються передсердя. Іншим місцем, де ге­неруються нервові імпульси з частотою 40—50 за хвилину, є атріовентрикулярний вузол (вузол Ашоффа—Тавари), від нього збудження поширюється по пучку Гіса і волокнах Пуркіньє. Тут швидкість поширення збудження становить 1—4 м/с порівняно з 0,05 м/с в атріовентрикулярному вузлі.

Скоротливість серцевого м'яза. Внаслідок збудження серцевий м'яз скорочу­ється. При цьому він відповідає скороченням тільки на поодинокий імпульс збудження, на серію часткових імпульсів він не реагує через тривалий період абсолютної рефрак­терності. Доведено, що сила скорочення серцевого м'яза прямо пропорційна довжині м'язових волокон перед початком скорочення. Чим більше розтягуються волокна під час діастоли, тим більша сила скорочення. Ця особливість дістала назву "закону серця".

Джерелом енергії, яка витрачається під час скорочення серцевого м'яза, є — аденозинтрифосфат і креатинфосфат.

Самостійна робота студентів.

Серцевий цикл.

Діяльність серця характеризується безперервною зміною скоро­чень і розслаблень міокарда серця.

Скорочення серцевого м'яза називають систолою, а його розслаблення — діасто­лою. Систола і діастола становлять серцевий цикл. Довжина серцевого циклу залежить від частоти скорочень серця. Під час діастоли відбувається звільнення порожнин сер­ця від крові, а під час діастоли — заповнення їх кров'ю. Початком кожного серцевого циклу вважається систола передсердь, що триває в середньому 0,1 с. При цьому кров із передсердь виштовхується в шлуночки, які в цю мить перебувають на стадії діасто­ли. Після закінчення систоли передсердь розпочинається одноразова систола шлуноч­ків, яка триває 0,3—0,4 с, передсердя в цей час перебуває у стані діастоли.

При 70 скороченнях за хвилину у корів тривалість одного серцевого циклу стано­вить 1 с (60:60). З цього часу приблизно 0,1 с триває систола передсердь, а близько 0,9 с — діастола. Систола шлуночків триває близько 0,3 с, діастола — 0,7 с.

Отже, протягом одного серцевого циклу систола передсердь і шлуночків триває 0,4 с, а загальна діастола — 0,6 с. Такий тривалий відпочинок забезпечує відновлення праце­здатності серця і дає йому можливість безупинно працювати, не втомлюючись.

Частота серцевих скорочень у тварин різних видів різна: у коней — 32—42, у вели­кої рогатої худоби та свиней — 60—80, у собак — 70—80, у верблюдів — 32—52, у кро­лів — 120—140, у курей до 300 за хвилину.

Інд. Самостійна робота студентів.

Тема: Характеристики роботи серця