1.Загальна характеристика органів травлення та їх функцій.

Травлення — досить складний фізіологічний процес, який забезпечує перший етап обміну речовин і енергії (асиміляцію, або анаболізм) між організмом тварин і зовнішнім середовищем. Завдяки цьому процесу в організм надходять з кормом складні поживні речовини (білки, жири, вуглеводи тощо), де вони зазнають фізичної, хімічної та біоло­гічної обробки. Внаслідок дії ферментів травних соків ці речовини розщеплюються до простіших поживних речовин (білки — до амінокислот, жири — до жирних кислот і глі­церину, вуглеводи — до глюкози), які всмоктуються в кров та лімфу і використовують­ся клітинами й тканинами органів тваринного організму як будівельний та енергетичний матеріал. Вода, мінеральні речовини і вітаміни засвоюються організмом у тому вигляді, в якому вони надходять з кормом. Залишки неперетравлених часточок корму разом з каловими масами видаляються з організму через анальний отвір травного каналу.

Механічна (фізична) обробка корму здійснюється подрібненням його зубами в ро­товій порожнині й перемішуванням у шлунку та кишках. Хімічна обробка корму відбува­ється під дією ферментів травних соків (слини, шлункового, підшлункового та кишково­го соків, жовчі), а також ферментів з'їдених рослин.

Біологічну обробку корму здійснюють мікроорганізми, що містяться в травному ка­налі (особливо це виявляється у жуйних тварин) і на з'їдених кормах.

Приймання твариною корму зумовлене особливим відчуттям — відчуттям голоду. Голод як фізіологічний стан є виразом потреби організму в поживних речовинах. Він виникає внаслідок зменшення вмісту поживних речовин у крові, збудження секреторної і моторної діяльності травного каналу, збудження нервового травного центру, розміще­ного в головному мозку. Цей нервовий травний центр регулює сукупність усіх складних рефлекторних реакцій, які забезпечують добування, захоплення, надходження і смаку­вання корму.

Розрізняють три типи травлення: внутрішньоклітинне, позаклітинне (порожнинне) і мембранне (пристінкове).

Основними функціями органів травлення є секреторна, моторна (рухова), всмокту­вальна, екскреторна (видільна).

Секреторна функція органів травлення полягає в тому, що травні залози виробля­ють і виділяють у травний канал травні соки: слину — слинні залози; шлунковий сік — пристінкові залози слизової оболонки шлунка; жовч — печінка.

Травні соки сприяють зволоженню корму, а їх ферменти — хімічному розщепленню білків, жирів та вуглеводів корму до простіших поживних речовин.

Моторну функцію органів травлення здійснюють м'язи, які, скорочуючись, сприя­ють захопленню корму, переміщенню його по травному каналу та перемішуванню.

Всмоктувальну функцію виконують слизові оболонки шлунка і кишок, через які в кров і лімфу потрапляють поживні речовини перетравлюваного корму.

Екскреторна функція органів травлення полягає в тому, що вони виділяють з орга­нізму разом з каловими масами деякі продукти обміну речовин (жовчні пігменти, сечо­вину, воду тощо), а також речовини, що потрапили в організм випадково.

Роль ферментів у травленні. Ферменти — це біологічні каталізатори білкової природи, які прискорюють перетравлювання поживних речовин корму.

2.Функції органів травлення. Найбільш вдосконаленим і об'єктивним методом дослідження функцій органів травлення є метод І.П.Павлова.

Академік І.П.Павлов розробив метод хронічних дослідів (фістульний метод), за до­помогою яких встановив основні закономірності діяльності органів травлення. Були роз­роблені методики виконання операцій, за якими назовні виводяться протоки слинних залоз і підшлункової залози для дослідження їх секретів, операцій із створення ізольо­ваного шлунка. Частіше такі операції виконувались на собаках. Зараз фістульна мето­дика І.П.Павлова вдосконалена і широко використовується з метою вивчення процесів травлення у сільськогосподарських тварин.

Крім того, для дослідження функцій слизової оболонки різних відділів травного ка­налу використовують суто хімічний метод, за яким на виготовлених гістопрепаратах ви­вчають наявність певних ферментів. Скоротливу й електричну функції органів травлен­ня вивчають за допомогою балонографічного, радіотелеметричного, електрофізіологіч­ного, рентгенологічного та інших методів.

Лекційне заняття №32

Тема заняття: Травлення в ротовій порожнині.

Травлення в ротовій порожнині здійснюється в три етапи: приймання корму й ріди­ни, власне ротового травлення і ковтання.

1.Приймання корму і рідини. Тварини різних видів приймають корм і рідину по-різ­ному. Це залежить від будови зубів, язика, форми і рухливості щелеп. Кінь, вівця, коза ма­ють досить рухливі губи і захоплюють ними корм, траву при цьому підрізають різцями і за допомогою язика направляють у ротову порожнину. У корів губи менш рухливі, і тому корм вони захоплюють переважно язиком. Свині захоплюють корм зубами і язиком.

У природних умовах свині риють землю п'ятачком верхньої губи і добутий корм за­хоплюють нижньою щелепою. М'ясоїдні тварини захоплюють корм різцями і кликами.

Усі с/г тварини п'ють воду та інші рідини, засмоктуючи її крізь щі­лину, яка створюється змиканням губів. Собаки і коти рідину хлепчуть.

Жування. Після надходження в ротову порожнину корм зазнає механічної оброб­ки зубами внаслідок здійснення жувальних рухів щелепами. Коні ретельно пережовують корм у закритій ротовій порожнині. Свині також жують корм ретельно. Жуйні тварини прийнятий корм спочатку трохи пережовують і ковтають, а потім, після відригування, ретельно пережовують. М'ясоїдні тварини прийнятий корм подрібнюють, розминають і швидко ковтають, не пережовуючи.

Завдяки механічній обробці корм подрібнюється до маленьких часточок, його по­верхня значно збільшується і досить легко піддається дії ферментів травних соків. Вод­ночас корм зволожується слиною, злипається, утворюючи кормову грудку, стає слизь­ким і легко ковтається.

2.Слина і слиновиділення. Слина — продукт секреції слинних залоз. Розрізняють пристінні та застінні слинні залози. Пристінні слинні залози розміщені в стінці слизових оболонок губ, щік, язика і піднебіння. У травоїдних тварин добре розвинені щічні зало­зи. Вони виділяють слиз, за допомогою якого часточки корму після подрібнення зволо­жуються і злипаються, утворюючи кормову грудку; зволожуються також слизові оболон­ки ротової порожнини.

До застійних слинних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові за­лози, розміщені за стінкою ротової порожнини. Вони виділяють слину різної консистен­ції. Рідку слину без слизу виділяють серозні залози. До них належать привушні залози. Густу слину, в якій містяться, крім слизу, білки (муцин), виділяють змішані залози. До них належать підщелепні та під'язикові залози.

3.Склад і властивості слини. Слина — в'язка рідина слаболужної реакції з гус­тиною 1,002—1,012, містить 99—99,4% води і 0,6—1% сухих речовин; рН слини у жуй­них становить 8,1—8,3, у коней і свиней — 7,2—7,5. З органічних речовин у слині міс­титься багато білків, особливо муцину, а також вітамін С (аскорбінова кислота), з неор­ганічних — різні мінеральні солі. У складі слини свиней є ферменти амілаза (птіалін) і мальтаза, які розщеплюють крохмаль корму до глюкози. У слині коня, жуйних і м'ясоїд­них тварин цих ферментів немає. До складу слини входять ще бактерицидні речовини (лізоцим та інгібан).

З авдяки слині корм зволожується і склеюється, полегшуються акти жування і ковтання, розчиняються мінеральні речо­вини, з допомогою ферментів слини роз­щеплюється крохмаль. Лужне середовище слини нейтралізує кислоти шлункового со­ку, у м'ясоїдних вона бере участь у термо­регуляції.

Собака з фістулою привушної за­лози.

На щоку в ділянці отвору виведеної назовні протоки прикріплюється лійка з пробіркою для збирання слини