1,Будова органа нюху.

Орган нюху — це сукупність чутливих нюхових клітин у складі слизової оболонки задньої частини носової порожнини. На апікальному кінці цих клітин є 4—6 війок, які під дією молекул пахучих речовин вдихуваного повітря подраз­нюються, внаслідок чого в нюхових клітинах виникає збудження, яке потім по нюхово­му нерву передається в нюхові центри нюхових цибулин головного мозку. Отримана інформація аналізується, синтезується, і виникає відчуття певного запаху. Так функціо­нує нюховий аналізатор. Короткі швидкі вдихи (обнюхування) збуджують нюхові клітини значно сильніше, ніж звичайне спокійне дихання. У тварин орган нюху досить добре розвинений, особливо в собак (у вівчарки нараховують 200 млн нюхових клітин). За до­помогою органа нюху тварини відшукують корм, розпізнають ворогів, знаходять тварин іншої статі, спілкуються між собою. Гострота нюху залежить від температури, вологос­ті повітря, стану центральної нервової системи.

2.Будова органа смаку.

Органом смаку є смакові цибулини, розміщені в стінці смакових сосочків слизової оболонки язика.

Смакова цибулина —рецепторні смакові клітини цибулин на кінці мають мікроворсинки, які сприймають подразнення хімічних речовин корму та води, від цих клітин відходять чутливі нервові волокна, які в складі V, VII, IX та X пар черепномозкових нервів передають нервові імпульси до сма­кових нервових центрів головного мозку. Так функціонує смаковий аналізатор.

За допомогою смакового аналізатора тварини отримують чотири основних види смакових відчуттів — солодкого, гіркого, кислого й солоного та їх комбінації. Від смако­вих якостей корму залежить апетит і травлення тварини.

Орган смаку добре розвинений у свійських тварин. ВРХ добре розрізняє гірке, солодке, кисле, солоне, при цьому перевагу віддає солодкому. Коні та­кож мають добре розвинений орган смаку, але вони майже не сприймають кисле. У свиней орган смаку достатньо розвинений, вони досить гостро реагують на ступінь со­лоності кормів.

3.Будова органів дотику.

Органами дотику є чутливі нервові закінчення (рецеп­тори), розміщені в товщі шкіри і здатні сприймати слабкі подразнення від дотику, силь­ніші — від тиску, температурні подразнення (тепло і холод) та подразнення, пов'язані з відчуттям болю. Під час подразнення рецепторів шкіри виникають збудження, які по чутливих нервових волокнах спинномозкових нервів надходять до нервових центрів спинного, а потім головного мозку. Так функціонує шкірний аналізатор.Органи дотику добре розвинені в тварин, вони допомагають їм, відганяти комах, спілкуватися між собою, реагувати на біль, холод і тепло.

Лекційне заняття №28

Тема: Система органів внутрішньої секреції.

1. Функціональне значення звс.

Систему органів внутрішньої секреції становлять ЗВС, або ендокринні залози. Наука, що вивчає будову та функції цих залоз, наз. - ендокри­нологією. Розрізняють справжні та змішані ЗВС.

До справжніх залоз належать гіпофіз, епіфіз, щитоподібна залоза, прищитоподібні та надниркові залози (рис. 98). Анатомічною особливістю цих залоз є те, що вони не мають вивідних проток. Вони виробляють біологічно активні речовини - гормони, які надходять безпосередньо в кров або лімфу, розносяться ними по організму, здійснюю­чи так звану гуморальну регуляцію. Надходячи в різні органи, гормони збуджують або гальмують їх діяльність. Вплив на різні функції організму тварини гормони чинять у до­сить невеликих кількостях, вони беруть участь у регуляції всіх життєво важливих проце­сів — обміну речовин, розмноження, росту й розвитку тканин, їх диференціації. Дія гор­монів специфічна, кожний гормон впливає тільки на певний тип обміну речовин, на фун­кцію певного органа або тканини.

До змішаних залоз належать підшлункова залоза, статеві залози (яєчники і сім'я­ники) та загруднинна залоза (тимус). Вони функціонують як залози і зовнішньої, і внут­рішньої секреції.

Ендокринну функцію виконують також плацента, ендокринні клітини слизової обо­лонки шлунка і кишок, нирок, печінки та ін.

Утворення гормонів у залозах та їх дія залежать від діяльності нервової системи. Разом залози внутрішньої секреції і нервова система здійснюють єдину нервово-гумо­ральну регуляцію життєвих процесів у тваринному організмі. Провідна роль у цій регу­ляції належить корі великих півкуль головного мозку.

У разі розладу функцій ЗВС, а саме під час зниження їх діяль­ності — гіпофункції або, навпаки, підвищення — гіперфункції в тварин виникають специфіч­ні захворювання. Для лікування цих захворювань використовують

гормональні препарати.

Мал. Топографія залоз внутрі­шньої секреції:

1 — епіфіз (шишкоподібна залоза); 2 — гіпофіз; 3 — прищитоподібна, 4 — щи­топодібна і 5 — загруднинна (тимус) залози; 6 — надниркова і 7 — підшлун­кова залози; 8 — жовте тіло яєчника