1.Роль органів чуттів у пристосуванні організму до зміни умов зовнішнього середовища.

Організм тварин постійно зазнає впливу умов зовнішнього середовища. Для того щоб своєчасно орієнтуватися в зовнішньому середовищі, пристосовуватися до його змін, організм тварин повинен постійно отримувати інформацію про стан зовнішнього середовища. Таку інформацію він отримує завдяки функціям органів чуттів.

Органи чуттів — це скупчення чутливих клітин та їх закінчень (рецепторів), які здат­ні сприймати вплив певних зовнішніх подразників, трансформувати (перетворювати) силу подразника на нервове збудження і передавати його по нервах у ЦНС. До органів чуттів належать органи зору, слуху і рівноваги, нюху, смаку й дотику.

Єдину систему складних нервових утворів, які сприймають та аналізують інформа­цію, що надходить із зовнішнього та внутрішнього середовища, І.П.Павлов назвав аналізаторами.

Кожний аналізатор складається з рецептора (це певний орган чуття), який сприй­має певне подразнення і перетворює його енергію на процес збудження (периферич­на частина аналізатора); чутливого нерва, по якому нервове збудження передається від рецептора до центральної нервової системи; нер­вового центру в головному мозку, де нервове збудження сприймається та аналізуєть­ся, та внаслідок чого виникає певне відчуття.

За характером енергії, до сприймання якої аналізатори пристосувались, а також за характером відчуттів, що виникають у тварини під час роботи аналізатора, розрізняють зорові, слухові, смакові, нюхові, больові, рівноваги, дотику та інші аналізатори.

2 .Будова органа зору. Органом зору є око (oculus) — периферична частина зо­рового аналізатора. Проміжною частиною зорового аналізатора є зоровий нерв, а цен­тральною — нервові центри в середньому і проміжному мозку, а також у корі великих півкуль головного мозку.

12

Мал. 8. Розріз через ділянку ока коня:

1 — склера; 2 — рогівка; 3 — судинна оболонка; 4 — райдужна оболонка; 5 — війкове тіло; 6 — зоровий нерв; 7 — передня камера ока; 8 — верхня повіка; 9 — нижня повіка; 10 — слизова оболонка повік (кон'юнкти­ва); 11 — слізна залоза; 12 — розпил виличного від­ростка лобної кістки; 13 — м'язи очного яблука

Завдяки зоровому аналізатору тварини отримують найбільшу кількість інформації (близько 90%) про навколишнє середовище та його зміни.

Око розміщується в очній орбіті черепа і складається з очного яблука та його захисних і допоміжних органів (повік, слізних залоз, окорухових м'язів, вій, періорбіти, слизової оболонки повік — кон'юнктиви (мал.8).

Очне яблуко (bulbus oculi) (мал.9) має форму неправильної кулі, сплюснутої спереду назад, стінка якої утворена трьома оболонками: зовнішньою-фіброзною, середньою-судинною, внутрішньою-сітківкою.

Ф іброзна оболонка складається з двох частин: передньої — рогівки та задньої — склери (білкової оболонки). Рогівка (cornea) — це тонка прозора оболонка в передній частині очного яблука, яка побудована зі сполучної тканини, вкритої зовні багатошаро­вим плоским незроговілим епітелієм, а з внутрішнього боку — одношаровим плоским епітелієм. У рогівці немає судин. Склера (sclera) — товста, щільна, непрозора, білого кольору оболонка в задній частині очного яблука, яка побудована з щільної сполучної тканини і виконує опорну функцію.

Судинна оболонка складається з трьох частин: передньої — райдужної оболонки, середньої — війкового тіла та задньої — власне судинної оболонки. Райдужна оболонка (iris) побудована із сполучної тканини, в якій розміщені судини, пучки гладеньких м'я­зів і пігментні клітини, що визначають колір ока. У центрі райдужної оболонки є отвір — зіниця (pupilla) — поперечноовальний у жуйних, щілиноподіб­ний у кішок, круглий — у собак. Гладенькі м'я­зи під впливом симпатичних нервових воло­кон розширюють зіницю, а під впливом парасимпатичних — звужують її.

Мал. 9. Схема розрізу очного яблука:

1 — залози і 2 — край повіки; 3 — вія; 4 — ро­гівка; 5 — передня очна камера; 6 — зіниця; 7 — райдужна оболонка; 8 — райдужна части­на сітківки; 9 — кон'юнктива повіки; 10 — ко­н'юнктива очного яблука; 11 — кон'юнкти-вальний мішок; 12 — задня камера ока; 13 — кришталикова зв'язка; 14 — капсула кришта­лика; 15 — паренхіма кришталика; 16 — місце-положення склистого тіла; 17 — зоровий сосок; 18 — продірявлена пластинка; 19 — піхва зорового нерва; 20 — зоровий нерв; 21 — сітківка; 22 — пігментний шар сітківки; 23 — власне судинна і 24 — білкова оболон­ки; 25 — війкова частина сітківки; 26 — війко­ве тіло

Війкове тіло (corpus ciliare) — це потовщення судинної оболонки позаду

райдужної, складається зі сполучної та гладенької м'язової тканини, з якої утворюється кільцевий війковий м'яз. До цього м'яза з допомогою кільцевої (ціннової) зв'язки при­кріплюється лінза ока — кришталик. Крім того, війкове тіло має відростки і складки, вкриті епітелієм, де виробляється рідина, що заповнює камери ока.

Власне судинна оболонка (choroidea) побудована зі сполучної тканини, має знач­ну кількість кровоносних судин і пігментних клітин. Судини утворюють два сплетення: поверхневе — судинне і внутрішнє — капілярне. Між цими сплетеннями розміщується безсудинна зона — відбивна оболонка (tapetum) з клітин і волокон. Вона відбиває світ­ло, чим пояснюється світіння очей у деяких видів тварин.

Сітківка (retina) складається з двох відділів: заднього — світлочутливого (зорова частина) і переднього — нечутливого (сліпа частина).

Зорова частина сітківки складається з кількох шарів епітеліальних і нервових клітин (мал.10). Поверхневий шар — пігментний епітелій, що поглинає світлові промені. Під пігментним епітелієм розміщені світлочутливі нейрони — фоторецептори, які мають форму паличок і колбочок. У фоторецепторах під дією світла виникає нервове збуджен­ня, яке передається на нейрони інших шарів сітківки, а потім по зоровому нерву над­ходить у нервові зорові центри головного мозку. Місце виходу зорового нерва із сітків­ки називають сліпою плямою.

Місце, де на сітківці ока концентруються світлові промені і з'являється зображення предмета, має найбільшу кількість фоторецепторів і називається жовтою плямою.

Очне яблуко має оптичну систему, до складу якої входять рогівка, передня і задня камери ока, зіниця, кришталик і склисте тіло (мал.9).

Завдяки своїй прозорості рогівка пропускає світло, заломлює його, потім промінь світла проходить прозору рідину передньої і задньої камер ока крізь зіницю до кришта­лика. За рахунок опуклості кришталика промені заломлюються. Пройшовши крізь криш­талик, світло потрапляє в склисте тіло, а з нього — на сітківку, де на жовтій плямі з'яв­ляється зменшене обернене зображення предмета.

П ередня камера ока знаходиться між рогівкою і передньою поверхнею райдужної оболонки, а задня — між задньою поверхнею райдужної оболонки та кришталиком. Че­рез зіницю ці камери з'єднуються між собою. Весь простір очного яблука позаду криш­талика заповнений драглистою прозорою масою — склистим тілом.

Кришталик (lens) — це прозора двоопукла лінза ока, побудована з витягнутих епі­теліальних клітин. У ньому немає судин і нервів. Кришталик з допомогою кільцевої зв'яз­ки прикріплюється до війкового тіла. Під час скорочення війкового м'яза змінюється кри­визна кришталика, таким чином здійснюється акомода­ція — чітке бачення предметів на різній відстані.

Склисте тіло (corpus vitreum) — драглиста прозо­ра маса, яка заповнює порожнину очного яблука між сіт­ківкою та кришталиком. Основна маса склистого тіла складається з ніжних, прозорих і крихких волокнинок. Крім світлозаломлювання склисте тіло виконує трофічну функцію і підтримує внутрішньоочний тиск.

Мал. 10. Схема будови сітківки ока:

1 — пігментний шар; 2 — шар паличок (а) і колбочок (б); 3 — біпо­лярні нейронні, 4 — горизонтальні (зірчасті) й 5 — амікринові кліти­ни, які з'єднують по горизонталі біполярні й гангліозні клітини; 6 — гангліозні клітини; 7 — волокна зорового нерва

Захисні та допоміжні органи ока. До них відносять повіки, вії, слізні залози, окорухові м'язи, орбіту, періорбіту та кон'юнктиву.

Повіки — видозмінені складки шкіри, які захищають око. Розрізняють верхню, ниж­ню й третю повіки. Третя повіка в ссавців недорозвинена і розміщується у внутрішньо­му куті ока у вигляді півмісяцевої складки. Зовні верхня й нижня повіки вкриті шкірою, а з внутрішнього боку — слизовою оболонкою (кон'юнктивою). На вільному краї повік зовні знаходиться товсте волосся — вії, а на внутрішньому ребрі відкриваються прото­ки сальних і потових залоз. Кон'юнктива з повік переходить на рогівку ока і стає кон'­юнктивою ока.

Третя повіка — це складка кон'юнктиви в медіальному куті ока, містить хрящ (елас­тичний у коней, свиней, кішок, гіаліновий — у інших видів тварин).

Основу повік складають м'язи, які забезпечують їх рухливість.

Слізний апарат ока складається із слізної залози, вивідних проток, слізного озера, слізних канальців, слізного мішка та слізноносового каналу. Слізна залоза розміщена у верхній повіці, її секрет-сльози-виділяються під повіки, змочують кон'юнктиву, за­хищаючи її від пересихання, і збираються в слізному озері. Від нього сльози відводять­ся через слізні канальці в слізний мішок, а від нього через слізноносовий канал — у пе­редню частину носової порожнини.

Окорухових м'язів усього сім: 4 прямих, 2 косих і один відтягувач очного яблука. Прикріплюються м'язи одним кінцем до склери, а другим — до кісток черепа.

Орбіта, або очна ямка, утворюється відростками кісток черепа: лобною, слізною, виличною, піднебінною та клиноподібною. Вона захищає очне яблуко від ушкоджень.

Інд.Самостійна робота студентів.

Будова органів слуху та рівноваги.

Органом слуху і рівноваги є вухо (auris) — периферична частина слухового та вестибулярного аналізаторів. Проміжною частиною цих аналізаторів є присінково-завитковий (слуховий) нерв, а центральною частиною — нервові центри в довгастому мозку, мозочку і корі великих півкуль головного мозку. За допомогою слухового аналізатора тварини сприймають і аналізують різноманітні звуко­ві коливання, а за допомогою вестибулярного аналізатора — аналізують зміни положен­ня тіла і окремих його частин в просторі.

Вухо складається із зовнішнього, середнього та внутрішнього вух (мал. 11).

Зовнішнє вухо складається з вушної раковини, зовнішнього слухового проходу та зовнішньої барабанної перетинки, яка закриває внутрішній отвір цього проходу. Вушна раковина — це шкірна складка у вигляді рупора, вкрита волоссям, містить еластичний хрящ. У шкірі вушної раковини і слухового проходу є потові й сальні залози, секрет яких захищає барабанну перетинку від підсихання і називається вушною сіркою. М'язи вушної раковини добре розвинені (особливо в коней і собак) і забезпечують значну її рухо­мість.

Мал. 11. Схема будови органів рівноваги та слуху:

1 — частина вушної раковини; 2 — зовнішній слуховий прохід; 3 — ба­рабанна перетинка; 4 — барабанна порожнина; 5 — молоточок з ру­кояткою; 6 — ковадло; 7 — стременний м'яз; 8 — стремінце; 9 — перетинчасті півколові канали; 10 — овальний мішечок; 11 — ен-долімфатична протока у водопровід присінка; 12 — мішечок про­токи; 13 — круглий мішечок у присінку кісткового лабіринту; 14 — напружувач барабанної перетинки; 15 — сочевицеподібна кісточ­ка; 16 — глотковобарабанна (слухова, або євстахієва) труба; 17 — мис; 18 — вікно і 19 — водопровід завитки; 20 — перетинчастий завитковий канал у кістковій завитці; 21 — склепіння завитки; 22 —тверда мозкова оболонка; білий простір між перетинчастим лабіринтом (чорний колір) і стінками кісткового лабіринту заповнений перилімфою; штриховка — кісткові стінки

З овнішній слуховий прохід має хрящову і кісткову основу і нагадує коротку трубу в складі кам'янистої кістки черепа. Слизова оболонка вистелена багатошаровим плос­ким незроговілим епітелієм. Біля основи вушної раковини розміщена жирова подушка.

Середнє вухо розміщується в барабанній частині скроневої кістки черепа і скла­дається з барабанної порожнини, в якій розміщені чотири слухові кісточки та два м'я­зи. Барабанна порожнина з'єднується слуховою трубою з глоткою, що дає можливість вирівнювати тиск повітря в середньому вусі з атмосферним. Слухові кісточки — моло­точок, ковадло, сочевицеподібна кісточка та стремінце з'єднуються між собою суглоба­ми і механічно передають коливання зовнішньої барабанної перетинки крізь овальне ві­конце на перилімфу внутрішнього вуха. У стінці між середнім і внутрішнім вухом є два віконця: овальне, закрите підніжкою стременця, і кругле, затягнуте внутрішньою бара­банною перетинкою.

Внутрішнє вухо — основна частина органів слуху та рівноваги, розміщується в ка­м'янистій частині скроневої кістки черепа, складається з двох лабіринтів: кісткового та перетинчастого. Кістковий лабіринт у свою чергу складається з трьох півколових каналів і завитки, які заповнені рідиною перилімфою. Перетинчастий лабіринт знаходиться в середині кісткового і вклю­чає перетинчасті півколові канали, перетинчасту завитку. Півколові канали містять рецептори вестибулярного аналізатора, перетинчаста завитка — слухові рецептори. Від коливання покривної мембрани во­лоски чутливих клітин кортієвого органа подразнюються, в них виникає збудження, яке по слуховому нерву передається в слуховий центр головного мозку.

Кістковий лабіринт завитки має всередині стрижень і спіральний канал, що прохо­дить навколо стрижня і утворює 2,5—4 завитки.

Перетинчаста завитка — це трубка з двома замкненими кінцями. Один кінець її спрямований у бік присінка, другий — до верхівки (сплетення) кісткової завитки. Части­на стінки перетинчастої завитки, яка обернена до барабанної драбини, називається ос­новною мембраною, на ній і розміщується кортіїв орган.

Самостійна робота студентів.

Тема: Будова і топографія аналізаторів.